Дбайлива облога

Страница 15 из 94

Генрих Белль

Боїться вона не за себе — за Губерта; з Ервіном і всією отою ватагою, зі скандалом і гавкотнею, що її зніме Цумер-лінгова зграя, вона вже якось упорається. Вона рада дитині, що так жваво вовтузиться у неї в лоні, й боїться тільки за її батька — за Губерта, з яким ось уже півтора місяця не має змоги перемовитися жодним словечечком. Відколи він став особистим охоронцем у батька й Кете, вона бачить його лише зрідка й мигцем — десь у коридорі в "замочку", але поговорити з ним, написати йому листа чи подзвонити по телес}юну вона не може. Адже через Вероніку її не тільки охороняють, за нею й наглядають, і, на щастя, ні Рольф, Н| батько чи Кете й досі не прохопилися, що колись і сама вона приятелювала з отим Беверло; як-не-як, він був батьків протеже і Рольфів товариш, а Вероніка була колись Рольфо-вою дружиною.

Боїться й за Гельгу, Губертову дружину, якої вона, власне, зовсім не знає; їй відомо тільки, що та білява, що звати її Гельгою і що вона дуже славна жінка. Є ще славний хлопчик, його звуть Бернгард, і скоро він має піти до першого причастя. Знає вона й адресу, але поїхати туди, звісно, не може: Кюблер із Ронером, нові охоронці, не спускають із неї очей, а прийти в супроводі й під наглядом Кюблера чи Ронера до Губерта додому, стати під вікнами й чекати, поки вийде Гельга чи Бернгард, вона все ж таки не може. Про те, щоб Губерт розлучився, шкода й думати, а щодо Ервіна, то цей і досі гордо, самовпевнено вірить, нібито вона вагітна від нього й на третьому місяці, тим часом як пішов уже шостий.

Чотири місяці Ервін віявся по світу — Сінгапур, Панама, Джакарта, Гонконг, провадив від "Вулика" складні переговори, створював цілі виробничі лінії, організовував посередницькі фірми, обладнував машинні парки, вербував довірених людей. Він успішно завершив усі ці операції і, сяючи від

з Ервіном, поки він не побачився десь із Гребнітцером і той не привітав його з дитиною, яка з'явиться на світ через чотири місяці, хоч Ервін жде її через шість. Здорова дитина від здорової матері й здорового батька. "У нападах млості, від яких іноді страждає ваша дружина, немає нічого незвичайного, це досить нормальне явище". І Ервін уже великодушно заявив: "А якщо знов знайдеться дівчинка, то це буде справжнє свято!" Певна річ, він залучить пресу, ілюстровані журнали. "Молода поросль у "Вулику"! Поповнення у "Фі-шеровій хижі"!",— як називають їхнє розкішне бунгало. "Потомство в однієї з наших великонадійних амазонок! Сабіна Фішер із роду Тольмів — одна з жінок, яким найбільше загрожують небезпеки!.." Тепер усьому цьому край. Не вистрелить шампанське, не спалахнуть різнобарвні ліхтарики, коли вона десь — де? — приведе на світ дитину від поліцейського... Де ж? Не тут, у Блорі, і, певно, не в Тольмсгофені. Мабуть, у Рольфа, коли там є вільна кімнатка. Можна було б спитати в Катаріни чи й у самого Рольфа, але

щастя, повернувся

довелося самій поговорити й

першу треба побалакати з Губертом, не годиться, поминувши його, втаємничувати в це сторонніх людей. Не слід робити цього й без Гельги та Бернгарда, бо поки вони про щось здогадаються, підуть гуляти всілякі чутки. До того ж є ще один бік цієї справи, і для Губерта він не менш поважний, ніж для Гольцпуке: службова провина.

Якби ж тільки Губерт не був такий серйозний... І все ж вона кохає його такого серйозного, який він є, сумує за ним, аж тужить, і коли б не Гельга та Бернгард, то не побоялася б навіть скандалу — просто підійшла б до нього, обняла й поцілувала. Але ні, краще цього не робити, не хочеться завдавати болю жінці, якої вона зовсім не знає, яка нічого поганого їй не вчинила і, звичайно ж, не вчинить. А може, взяти й поїхати-таки до неї, поговорити?.. Однак Губерт має про це знати.

Це добре, що мама, Кете, приїхала; тепер вона вирушить з нею у Тольмсгофен і залишиться в них. Там вона буде ближче до Губерта й, може, знайде нагоду з ним побалакати.

Ще задовго до того, як Ервін поїхав ставити оті свої "виробничі лінії", чи як вони там називаються, "на надійну основу", він лягав до неї не часто й щоразу насторожено, а то й роздратовано перепитував: "А пілюлю ти вже ковтнула?" — хоч і знав, що тієї погані вона не любить, боїться її, до того ж над нею тяжіють релігійні забобони. Але пілюлю вона ковтала й аж коли у відповідь на його запитання кивала головою, він присувався ближче. Та настрій у неї не підносився, і так траплялось усе частіше, з'являлася коли й не антипатія чи ненависть, то принаймні щось таке, що настрою теж не додавало: співчуття до цього загартованого спортом чоловіка, що його знали як чудового вершника, танцівника, тенісиста, навіть яхтсмена, а віднедавна ще й як серфінгжиста й пілота аеростата і що не може дати собі ради в ліжку (їй навіть не хочеться згадувати отих вульгарних висловів, які вона читала під порнографічними сценками в ілюстрованих журналах і чула на бучних вечірках та від колишньої своєї сусідки Ерни Бройєр). Це було співчуття до чоловіка, який докладає так багато зусиль, щоб зазнати свого щастя; проте іноді в нього нічого не виходило, і тоді всю вину він звертав на неї. Вона вже давно не дуже йому вірила, як він, повернувшись із Лондона чи з Банкока, признавався їй на вухо: "Ти навіть уявити собі не можеш, на що здатний часом самотній чоловік, коли його солодка дружинонька так далеко..." їй не хотілося в це вірити, гидко було його слухати, байдуже — правду він казав чи брехав, а від отієї "солодкої дружиноньки" її аж нудило, і вона питала себе, чи він бодай здогадується, на що здатна самотня жінка, причому мала на увазі зовсім не те, для чого Ерна Бройєр, сусідка, відверто послуговувалась одним вульгарним слівцем. Останнім часом цього слівця не завпеди уникають уже й на вечірках, декотрі жінки з досить, сказати б, респектабельних кіл заводять балачки про свої принади, а власних чоловіків називають "клієнтами". Іноді ті жінки виїздять із чоловіками десь до Азії, де на західноєвропейські любовні звичаї ніхто не зважає. Ні, їй ніколи й на гадку не спадало проклинати своє виховання чи ненавидіти черниць, вона була тільки нажахана, глибоко скривджена, мало не смертельно ображена, коли спробувала знайти полегкість у Кольшредера. А той почав наполягати, щоб вона розповіла про подробиці, поки в неї зрештою закралася похмура підозра; їй аж страшно зробилося, коли Кольшредер заходився її допитувати — навіть про те, що вона з Губертом робила та як. Тоді вона підхопилася й вибігла. Повік, повік ноги її в сповідальні не буде! Повік! Краще вже побазікати з Ерною Бройєр. А у Фішерів, Ервінових батька й матері, інколи можна застати елегантних, досить невимушених священиків, котрі запевне тільки посміялися б, якби вона сказала їм на сповіді: "Я зрадила свого чоловіка". Такі типи здатні на що завгодно: вони вам хоч коли і "стрептиз з облачениям" покажуть, і похваляться своїми "надійними" любовними зв'язками, а то ще й поприводять з собою коха нок. Кругом безлад, занепад... І страх. Ні, не за життя, не перед скандалом. Страх за Гельгу й Губерта, адже для нього це так само серйозно, як і для неї, та інакше, ніж серйозно, і бути не може, хоч на сповіді йому вочевидь поталанило більше, ніж їй.