Наприкінці матчу дніпряни таки зрівняли рахунок, та рудого "бублика" над стадіоном, що вміщав п’ятсот тисяч глядачів, більше не було.
Я, сховавши лазер, подався до виходу, сподіваючись устигнути на вулицю до того, як біля воріт з’юрмиться лавина глядачів. Та сигнал про закінчення матчу застав мене за сотню метрів до воріт. Люди виходили, посміхалися, немовби й не було ні того дивного згуку, ні пилюки. В самих воротях я несподівано зіштовхнувся з чоловіком у зеленій сорочці і капроновому капелюсі, від якого сильно пахло одеколоном "Каштан". Я повернувся, щоб вибачитись, але він випередив:
— Даруйте, я вас ненароком штовхнув... — його обличчя освітила доброзичлива усмішка.
« Первый Предыдущая Страница 5 из 5