— От ви правите в мене землю! А звідки ж я взяв? Я — з мурґочки! Мій батько мав три морґи поля та й поділив між мною, Юхимом та Яковом... Я все те приробив, сто десятин без одної. Отак і ви — приробіть собі!
— Ми в вас робили! — прискала знов Мокрина. — Дайте мені те, що я у вас заробила! Дайте мені мою пайку!
— Я ж дав тобі десятину!
— Одну? А я на ваше багатство робила!
— Дочкам нічого не належиться.
— Мені треба сина вчити!
Ну, і так без кінця-краю... Мокрина ніколи не говорила з дідом мирно, все гнівалася і гнівила. Вона стукала кулаком об кулак, дід сердився. Мій батько теж "правив", але не так бурхливо. Але мені здається, що дід любив сварку з непокірливою Мокриною.
Хоч я наче й не слухала, а однаково всі ці розмови всотувалися у вуха. Особливо наставляла я свої вуха, як дід починав розказувати про себе. Він ще був кріпаком, за його молодости скасували панщину. Намагалась уявити собі його молодим, у довгій сорочці без штанів. А це, знов, розповідає, як чумакував із своїм батьком та з товаришем Янєвським. Янєвські в моїй уяві були "пани", бо я знала, що ми — "мужики". Янєвські, Тар-навські (в нас вимовляли "Тирнавські") теж десь тут жили на хуторах, але в татовій компанії не оберталися. А з дідових оповідань виходило, що старий Янєвський був його товаришем, разом чумакували, а потім Янєвський служив у графа Браніць-кого, "волам хвости крутив", себто гонив гурти товару до Варшави, і з того так розбагатів, що накупив багато землі, а його син був уже "паном".
А то про якусь легендарну бабу Христю, дідову бабуню чи прабабуню, зайде мова і всі за столом жваво розпитують діда про ту нашу далеку предкиню. Дуже вона любила по шинках ходити, особливо, як прадід був у Криму. То мусів прапрадід приковувати її ланцюгами до полу, аби трималася хати. Мабуть, це мало якийсь зв'язок із піснями, що я чула раз-у-раз в хаті:
Загуляла чумакова жінка Від середи та й до понеділка, Чумакова жінка гуляє, Бо чумака дома немає.
Гуляй, гуляй, моя чорноброва, Покіль моя голівка здорова, Бо як моя голівка схибнеться, Тоді твоє гуляння минеться!
І співала про себе ця чумакова жінка так:
Ой, випила, вихилила, Саме себе похвалила, Що я панського роду, П'ю горілку, як воду!
Тоді співається ще й
Коли б мені, Господи, неділі діждати... Сюди-туди, Господи, неділі діждати
То пішла б я до коршми гуляти Сюди-туди, Господи, до коршми гуляти...
ця розгойдана мелодія змінюється на швидку, загонисту:
У неділю п 'ю, п 'ю, В понеділок сплю, сплю, А в вівторок снопів сорок Пшениченьки жну, жну.
В середу сушила, В четвер молотила, В п 'ятницю продала, А в суботу пропила.
В п'ятницю продала, А в суботу пропила, Слава тобі, Господи, Що до діла довела!
До роботи не я І до діда не я, З хлопцями погулять, То охота моя!
Отак погулявши, вже втомившись, співає вона ще й таку:
Кумцю, серце, що маєм робити? Що не хоче куций віл додому ходити!
Або продаймо, або заміняймо,
Чи жидові рудому за горілку даймо...
Це я тепер тільки задумуюсь над зв'язком між цими щоденними пісеньками та моєю далекою прабабою. А тоді я тільки думала собі: "Еге, а про нашого діда також у нашій хаті смішками розказують, що він не промине жадного шинку. Є в нього улюблена Дерешка, стара підсліпувата коняка, він тільки нею й їздить. То вона вже так знає діда, що сама зупиняється біля кожного шинку".
Але ж за столом зібрався чумацький рід! То як не заспівати дружно (хоч щойно тітка Мокрина гнівалась, стукала кулаком об кулак) чумацької? "Було літо, було літо, та й стала зима...". Цю пісню співали як молитву — помалу, розтяжливо, зосереджено з чуттям і переживанням долі чумака, що занедужав у полі і "ніхто ж його не спитає, що в його болить...". Потім іде "Ох, і не стелися зелений шпоришу...". А потім і "У Києві на риночку...".
11
Один такий збір роду був навіть зафіксований на світлині. Це було Василеве весілля, а дядько Йосип умів обходитися з фотографічним апаратом. Назіжджалося дідового й бабиного роду, ще й свати. Ледве всі вмістилися на великій картці. Знімалися під ожередом біля ліска. В центрі сидить дід — із двома характерно для нього загнутими пучками, руки спочивають на колінах. (Такий уклад пальців я помічала й у мого батька і тепер часом себе на цьому ловлю). Борода дідова підстрижена трохи нерівно. Поруч сидять — з одного боку баба Кирія, а з другого — отець Хведір, а далі по боках — свати. Позаду в два ряди стоять невістки з синами, дочки з чоловіками, а посередині — молоді: Василь і Ганя. Ми, малеча, насипані мачком у ногах. Там і я сиджу, поруч із Гантониною Тодосьчиною,_і Ваня...
Це вже було третє весілля на хуторі. Дядько Йосип перший женився, з Меланею, потім виходила заміж Палазя за сусіда Карпа Барабаша. Але ці весілля на дідовому хуторі вже не мали характеру сільського народного весілля. Молода була у фаті, гості мали воскові букетики, не було дружок і їх співу, гільця і всього звичаю. А цей весільний звичай можна було навіть на вулиці бачити, живучи у містечку. Не раз бачила я, як ішла зграйка дівчат на чолі з молодою. Спрощували на весілля. Молода в стрічках попереду, а за нею дружки із співом. Або як іде весілля з церкви через містечко, ціла процесія. Молода з розпущеним волоссям, вінку й стрічках, у вишиваній сорочці, рясній спідниці і хвартуху. (А керсеток у Жашкові чомусь не носили...). За нею — дружки, спів іде по всьому Жашкові...
Усе ж весілля я пережила у тітки Тодоськи як його член, коли виходила заміж друга дочка, Голяна. Я навіть три ночі ночувала там на печі, разом з іншими дітлахами. То було шалене переживання, містичне. Дія йде одна за одною і до кожної дружки співають — і так же влучно! Жартівливо і весело, а як треба, то сумної — і всі тоді плачуть, плачуть! Мені було тоді дуже мало ще років і етнографією я не займалась, навіть і олівця не мала... Якби ж то завернути! То ж було справжнє народне весілля, а щоб не оминути жадного звичаю, тривало тиждень. Чимось моторошно могутнім віяло на мене. Я впивалась кожною деталлю, почувала себе у великому роді... Я думаю, що цей містичний настрій навівав неперервний хор дружок.
Друге пам'ятне весілля було в селі Леміщисі. Тітка Мокрина видавала заміж дочку Палазю. На цьому весіллі, теж народному, я яскраво запам'ятала, як тітка Мокрина танцювала посеред хати, співаючи "Чоботи", із чобітьми в руках та ними приплескуючи.