Викинули їх із меблями просто на вулицю. Куди ділись — вже не знаю. Чому Яковенко репресований? Мій здогад: він мав брата на висотах десь. Того ліквідували — і цього забрали.
Ніхто не був Гарантований від такої долі. Як уже наркоми, генеральні секретарі партії стрімголов летять... Один тільки Корнійчук знав секрет, як залишитися неушкодженим вельможею й умлівіч приноровитися до нового на Україні правителя, Нікіти Хрущова.
* * *
Але ж він не просто собі Корнійчук, він улюбленець самого вождя, товариша Сталіна. їздив до нього вже не раз. Останнім разом, правда, чимось не догодив... (А Кіпніс уже звідкілясь знає і мені з задоволеною посмішкою розповідає.)
Приїхав Корнійчук до Сталіна, а "батько народів" був чимось роздратований... І цей Корнійчук, що грає тут серед літераторів ролю диктатора, там перед Сталіним зробився переляканим школярем, аж затинався. Сталін його пробирає, розносить, питає: — Ти знаєш, який сьогодні день? — Сьогодні — найщасливіший день мого життя! — заїкаючись, пролепетав Корнійчук, — Я сьогодні бачу вас, Иосифе Вісаріоновичу! — Дурак! Сьогодні — день смерти Леніна! — Зате тут, о, тут Корнійчук змеле на порошок усякого, невгодного йому. Ось насмілився один критик, Борщагівський, надрукувати в Москві в російському журналі неславословну, а ділову статтю на чергову п'єсу Корнійчука. Що ж! Число того журналу сконфісковане, Борщагівського скинуто з усіх його позицій, ніде не друкують...
Але чому це Кіпніс каже: — Корнійчук нє любіт єврєєв! — Це вже чую я не раз. По-моєму, — любить, навіть дуже. Може тому гадає, що Корнійчук не любить уже Лоту? А може тільки тому пішла така естафета, що Корнійчук не любить тещі, яка цілими годинами сидить на телефоні та розводиться про свої хвороби з другими тещами "отвєтственних работніков"? Але чи це вже значить, що "не любить євреїв"? Навпаки, свою сестру, Ліду, видав заміж за Натана Рибака і поставив свого родича директором нового видавництва Радянський письменник. З боязкого засмоктаного містечкового хлопчини, яким я його бачила при зустрічі з С. Пилипенком, коли він щойно вступив до "Плуга", — зробився самовпевнений нахабнуватий ділок від літератури, — їх тепер у Спілці розвелося багато. І всі вони — не національні жидівські поети та прозаїки, як Кіпніс чи Гофштейн, а "укр&їнскіє пісатєлі", пишуть суконним газетним жаргонам, а між собою говорять тільки "по-русскі". А що це діється під егідою диктатора Корнійчука, — то любить, чи не любить? Це ж він напустив у Спілку оцю Стебунову камарилью... Але про це маю що сказати далі, ось тільки скінчу про Кіпніса.
Підземні гуркоти, що підмили основи української літератури, вже почали трясти ґрунт і під Кіпнісовими ногами. Підмивають і його затишне кубелечко, дарма, що він забезпечився одружінням з Вірою, щоб одвернути від себе закид у жидівському націоналізмові.
Але часи такі прийшли, що це не Гарантія. Можуть навіть викинути із Спілки письменників, а це вже катастрофа! І вже з'явились перші ознаки цього: їх п'ятилітнього Льоню ("Кіпніса младшого") викинули з дитячого садочка. Грізне попередження! Чи не прийшов час і Кіпнісові потрапити в "вороги народу"? І я не бачила, щоб що інше так пригнітило й дошкулило Іцека та Віру, як вигнання їхньої дитини з дитячого садка. За цим уже піде вкорочення інших вигод та привілей, що ними милостиво обсипані письменники, члени Спілки.
Або:
В повітрі пахне бенкетом. Бути чи не бути на ньому — справа першорядної життьової ваги. Якщо нема запрошення на бенкет — ти людина скінчена. Списки запрошених переглядав і затверджував "сам" Корнійчук. Кому нема запрошення, — той уже під ударом. Кому не прислали, — чекай біди. Тому кожен намагався це запрошення просто з зубів вирвати. Про Турчин-ську той же Кіпніс розповідав, що вона, не діставши запрошення, бігала по всіх авторитетах, добивалась до всіх принципалів, стукала в усі двері, вимолювала, виплакувала...
І він же не ліпший. Напружено чекав він цього запрошення, дзвонив до Фефера, хвилювався. Чому нема? А коли в останній день запрошення таки прийшло, — зібрався, одягнувся, — і не пішов.
Та небезпека, що нависла була над Кіпнісом, якось проминула його. Я не переставала охоче заходити до них, бо мій український націоналізм і його жидівський якось погоджувалися. Крім того, не зважаючи на підземні поштовхи, в цьому мешканні росла бібліотека, вже всі дві стіни заставлені книжками до стелі. Кіпніс не пропускав новинок. Я так би й не знала, а від нього почула про нову книжку Леона Фойхтванґера "Москва 1937", що прожила в книгарні лише один день, а потім була, за наказом Сталіна, сконфіскована. Кіпніс дуже жалував, що не вдалось її захопити...
16
Дім літератури із старшим наймитом, князьком Корнійчуком на чолі (Замість "князьок" читай: "депутат Верховної Ради, лавреат, мільйонер"), цей Дім був не тільки зовнішньо казенним департаментом літератури, але й по суті. Це Гася Турчинська розкривала мені на дещо очі. Хоч вона вже вимолила собі членство в Спілці, але ще ревно билася за ті вигоди й блага, що разом із членством приходять. Там нашипилось уже дуже багато таких, що відразу оцінили вигоди й почали вичавлювати їх із Спілки, висмоктувати, що можна. Девіз "кусочек хлєба ис маслом" змінився на — "кусок хлєба, ваґон масла".
Містечкове міщанство дуже скоро зафарбувалося в радянську фарбу і вже скрізь розсілося в усіх департаментах, так як ото я бачила в Наркомздорові. В цьому ж департаменті для апетитів перефарбованого на совєтське міщанство — просто золоте дно. Вже не кажу про безкоштовні санаторії й доми відпочинку на березі Чорного моря, в Ірпіні чи там ще де, часом і по три рази на рік, про мешкання в "Роліті", безплатне лікування, творчі відрядження й дотації, редакторство в Літературній газеті, Критиці, — бо це ще не все. На перлинах української літератури, виявилося, також можна незгірше заробляти. Як? Уряд асигнує великі кошти на ювілейні видання багатьма мовами українських клясиків — Шевченка, Франка, Коцюбинського, Лесі Українки — аз цим відкривається велике поле заробітків: переклади вимагають виготування підрядників, додавання приміток тощо. То Гася весь час обурювалась, чому їй не дають такої роботи, а вся вона потрапляє до Стебунової "школи".