Цієї дорогої товаришки, що так освіжила душу, я вже більш ніколи не бачила.
А вражіння з цього відрядження на "посівкампанію" я вклала в нарис "Стрілка коливається". Малий нарисок, 16 сторінок. Послала Пилипенкові. Пилипенко відразу видав окремою брошуркою. І чомусь у мене нема цієї книжечки. Якби друковане було попередньо в журналі, то можна було б відновити...
На фабрику годинників я вже не вернулася. Навіть не пішла по розчислення за кілька зароблених днів. Боялась, що знов зачеплюся й уже не вирвуся звідти.
22
А тепер бачу себе в Домі літератури, ще в готелі "Конти-ненталь", на якихось зборах. От, диво! Підходить до мене Григорій Косинка і вітає з появою книжечки "Стрілка коливається". Це вперше він мене "визнав". Хвалить, що книжка дуже добра.
Це угруповання, "Ланка", трималось дуже гордо й неприступно. Тільки Борис Тенета, зустрічаючись, сяяв усмішкою доброзичливости і все казав, що переїздить до Харкова, що Київ — глуха провінція, нема тут де розгорнутися, а є приказка: "Краще живий собака, ніж дохлий лев". Вже деякі й переїхали. От не бачу Антоненка-Давидовича, Підмогильного. Осьмачки я, взагалі, ніколи не бачила, про нього тільки завжди якісь леґенди розказували: то — ночує на кладовищі, то — зняли з поїзда, кудись від когось тікав...
Хоч я й не була "вхожа" до "Ланки", я однаково ходила, де тільки вони виступали. З них найбільш вражав мене Косинка — своїм майстерним читанням і самобутністю. (Косинка й Зеров, на мою думку, — найяскравіші постаті того часу в полі мого бачення). Правда, я вбачала в Косинці Стефаника, але однаково він був неперевершений. Його короткі новелі були насичені його власною індивідуальністю (а не позиченою, я хочу сказати), з опуклою природою. Навіть не здавалися імпресіоністичними, хоч були такі. Були вони двозначні. "Думайте, що хочете, — наче казав автор між рядками, — а я собі маю свою думку, чи це радянська новеля, чи навпаки, антирадянська".
Звичайно, що я затримала в пам'яті Косинчине "Папір усе терпить!" на мою адресу у часи оні. І от тепер Косинка "на рівній нозі" підходить і вітає. Якийсь проблиск солідарности проглянув у тім приязнім його звертанні. А все таки, я дуже здивувалась — звідки така увага? Чи не тому, що мене "проробляли"? В тій Косіоровій промові, де ми фігурували обоє, Косіор про Косинку сказав так:
... Тепер прочитаю вам широковідомий серед письменницьких кіл запис відомого письменника Косинки в одному літературному альбомі.
"Творча нація — це та, що стремить перемогти інших, що пригнічує інших. Українці не належать до цієї нації. Я нещасливий, що належу до пригнобленої нації".
Як бачите, Косинка однакової думки з поважним Донцовим. Тільки Донцов уважає, що в нас уже народжується багатир-"націоналіст", а Косинка проливає сльози з приводу того, що цього, на жаль, нема. Як бачите, Донцов не самотній, йому співчувають деякі групи й верстви нашої української інтелігенції... Твердження, що для зростання нації (по-нашому — робітників і селян) для розвитку культури, національної культури, потрібне пригнічення інших націй, є наскрізь буржуазне, імперіялістичне...
Є далі, але перерву тут. Так Косіор, генсек компартії й правитель України, 1928-го року назвав усе своїми іменами: наскрізь буржуазна й імперіялістична вся практика совєтської Росії. 50 років висмоктує вона з пригнічених націй все, щоб розвивати свою культуру та присвоювати досягнення окремих націй собі. Тільки, замість терміну "буржуазна", поставити: "державно-капіталістична".
Щождо Косинки, то кінчає, Косіор так:
Я вже казав, що шовіністичні настрої мають певні клясові основи. Ці настрої прекрасно відбиває частина інтелігенції, що є плоть від плоті нашого українського куркуля, який серед куркулів інших республік Радянського Союзу є найактивніший, найграмотніший. Одні відверто, другі приховано солідаризуються з націоналістичними елементами, що сидять закордоном і мріють про владу буржуазії на Україні, про буржуазну культуру.
Пролетарська правда, 9 січня 1929.
А якраз Косинка — плоть під плоті бідняцьких верств села, підлітком батрачив, ходив працювати на бурякові плянтації...
Як на те, убраний тоді був Косинка в новий костюм тютюнового кольору. Пошепки казали, що цей костюм — закордонного походження, Косинка дістає пакунки з-за кордону. Ре-чевий доказ налице!
Не знаю, як інші, а я була в невіданні, що ця промова Косіора — далекий приціл, скерований на українську інтелігенцію, який влучить не зараз ще, а через кілька років...
23
Звичайно, я того не розуміла тоді, передо мною стояли факти. Батьки — "куркулі", а в дійсності двоє стероризованих, безпритульних старих людей, вивласнені з усього і поставлені в стан жебраків. Я балянсую на тонкій павутині без виглядів на твердий ґрунт. Ні вчителька, ні робітниця з мене не виходить. Особисте теж бідне, особливо влітку, як наступає київська мрійність і посилюється відчуття, що нема таких людей, як я хочу. Навіть Василина вже стала чужа. Навіть Мирецький мені не підходив... Зрідка й заглядав...
Тому я раділа й оживала, коли була змога десь знов їхати. Минулого літа я була в близьких сільсько-господарських артілях на Київщині, Житомирщині та Вінниччині, а тепер усміхається мені на ціле літо поїхати в радгосп.
Радгоспів я ще не бачила. Але тоді вже чула від селян, що вони воліли б бути робітниками в радгоспах, ніж бути колгоспниками в с/г артілях. На це їм відповідала влада: мовляв, ви хитрі, хочете на готовеньке, а ви своїми силами збудуйте так, щоб державі хліб здати та ще й собі напрацювати. То цікаво ж подивитися, яка психологія в того сільсько-господарського робітника, що працює в радгоспі.
* * *
Відрядження моє було (за посередництвом "Плуга") від Нар-комзему, отже й солідно підкріплене грішми, щось 130 чи що карбованців мені прислали. їхати — до радгоспу "Червоний Перекоп". Це біля знаменитого заповідника Асканія Нова. Та першого ж дня мого туди приїзду мене начисто обікрали. Відразу після мого зареєстрування в канцелярії господарі повели споглядати якесь спортивне змагання, та й не помітила я, як у мене з непромокального плаща зник гаманець із документами та грішми. Нема навіть за що повернутися додому! Добре, що я показала відрядження перед злодійством і зареєструвалася. Тепер що робити? І вихід знайшовся. Найняв мене радгосп на працю і ще й неабияку, модерну.