Так от чого вони так рішучо запрошували на цей пленум! Я мусіла вставати на цьому велелюдному судилищі і щось відповідати. Мабуть таки вставала і щось говорила, а може й мовчки вислухала, бо це більше подібне на мене. Якщо я відповідала, то єдине, що я могла сказати: так бачила, так чула, так написала.
Але мене взяли ще на сповідь окремо. Той самий Сухино-Хоменко і ще хтось невідомий мені. І знов мене випитували, як це я так могла написати. Я їм знов повторила, що таке бачила. Навіть про яйце біля Ненаситця, засмажене на олії й про нарікання на облігації, викачку хліба... Я нічого не видумала. На це мені було сказано, що я політично неграмотна і треба читати газети.
От це то була істинна правда. Газет я не читала, і того жаргону не сприймала, не вміла ним орудувати. Може вони й викликали мене, щоб побачити увіч, чи це справді "єфремівська концепція", "вилазка КЛАСОВОГО ворога". Побачили наївну, політично неписьменну дівчину.
Але ж я сама це знала, як писала. Покладалася на "Плуг", там побачать, щб політично витримане, а щб ідеологічно негодяще. То Пилипенкові, Панову й Дукину — "матеріял надзвичайно цінний", а цим цадикам — "єфремівська концепція". В Харкові тоді казали мені, що не тільки плужанам... — Зустрічаються на вулиці, витягають із кишені Плуг, питають: "Читали? Та це ж цікавіше за роман Головка, хоч і нарис". ("Бур'ян" Головка в той час вважався вершиною післяжовтневої літератури)...
Отак попала я, аполітичне теля боже, в якусь гущу політичної розгри. Може на цьому й кінець? Еге, це був ще тільки початок! За цим пішли довгі роки агонії й викидачки мене з літератури, але тепер обірву тільки на тому, що було зразу по цім пленумі.
* * *
Як не знала я, що торкнулась забороненої теми про голод, так не відала й про заборону другої. В нарисі про комуну "Авангард" я зачепила русифікаційний курс Москви на Україні, висловлений устами Ф. Ґладкова. "Зачем возрождать допетровскую эпоху, гальванизировать трупы? Говорите по-русски!" От цього то вже не подарували українські письменники, почалася дискусія. Сам же А. Хвиля, що припечатав мою літературну долю "криком відчаю куркуля", він виступив проти російського шовінізму, покликаючись на "письменницю Д. Гуменну", яка виявила зразок великодержавного шовінізму у Ф. Ґладкова. На це обзивається Ґладков, а за ним газета Известия статтею "Проказы тети Хиври", — заперечують, відпекуються, звинувачують "Плуг" "в злостном укрывательстве переписки", відбуваються засідання, виносяться постанови... Посипались листи, а на них я мала відповідати... Підсумовує всю дискусію С. Пилипенко статтею "В чім помилка Д. Гуменної", у жур. Плуг ч. 1, 1929 р. і бере мене під захист. Так за пару місяців стаю "всесоюзною знаменитістю". Справді, є чому заздрити!
Я не входжу в деталі, бо все це більш-менш повно зібране у збірці, яку я змонтувала з матеріялів мого архіву.
* * *
А які інші вражіння від того перебування в Харкові? Ну, от, я йду сходами якогось величезного готелю на 4-й поверх, а зо мною йдуть плужани Товстоніс і Олешко. Вони спиняють мою швидкість, кажуть, що треба поберегти серце, тоді воно й тебе побереже. Вони значно старші, солідні люди, у віці Будяка. А ось Василь Чапля, справді чапля — довготелесий. Він з Дніпропетровського, працює в журналі Зоря, поет. Досі я не помічала його, а входить він у мою свідомість у відчинених дверях готельної кімнати. Я стою по один бік дверей, у кімнаті, а Чапля по другий, у коридорі, — женихається і говорить усякі пласкі та провінційні банальності... Тоді я була в темноблакит-ній фланелевій блюзці з широкими "японськими" рукавами і чомусь відразу стала подібна на японку. То це дало Чаплі привід якісь дурацькі вірші імпровізувати, а потім за цим пішла спроба поцілувати. Несподівано, навіть для мене, дістає ляпаса по пиці і цим епізод кінчається. Більш я Чаплі не бачила. Зате друга частина цієї п'єси, вже за участю Василя Чапленка, відбудеться у Нью-Йорку через кілька десятків років.
Інший харківський епізод з цих самих часів (може тільки не в цей приїзд, бо ввижається, що то було літом). Я в товаристві Миколи Дукина, Андрія Пайова, Юрія Савченка і ще когось. Ярмоленка? Читаю в цім дружнім колі "Синій зошит". Прочитала — і запала мовчанка, шок. Не сприйняли, не сподобалося. Чи не Дукин наважився висловитись? "Занепадницькі настрої, песимізм. Ніякої СОЦІАЛЬНОЇ проблеми. Значить — конфлікт із суспільством?" Це ж було в розріз із усіма канонами тодішньої "пролетлітератури": нема в повісті ані КЛАСОВОЇ боротьби, ані патосу праці, ані позитивного героя — нічого! Я зрозуміла, що мені не треба нікуди лізти з цією повістю — і так вона й досі лежить. Нікуди не пропоную і власними зусиллями не друкую. Хоч одна користь із тієї харківської "апробації".
Ще один спогад тримається з цього вечора. Пішли ці друзі мене відпроваджувати, по дорозі зайшли ще десь на пиво. Я ще ні разу ніколи не була в компанії у пивній і не сприйняла це, як частування гості. Коли вийшли на вулицю, я вилічила в умі, скільки вони на мене потратили, і ткнула в руку (Дукинові, здається) мою долю витрати. Ото сміялися з мене, я думаю!
Ото називали — ким? Провінціялкою чи психопаткою? Але то був мій принцип тоді: нікому нічого не бути винною. А що я тільки копійками обгонилася й інших ресурсів не мала, то вийшов у мене такий неестетичний жест...
Десь у цьому ж часі зустрілась я з Варварою Чередниченко. Вона вже давно писала до мене шефсько-протеґувальні листи, як старша плужанка. Я навіть у неї ночувала, ми фотографувалися, вона мене научала, що треба вживати крем до лиця, бо "ти ж своє взуття змащуєш пастою, то чим шкіра твого лиця гірша за шкіру на черевиках?" Міркування повні резону, але я чомусь весь час забувала про цю мудрість із кремами.
Варвара була дитячою письменницею, видала тоді вже кілька книжок із дидактичною "мораллю". Вона дуже підкреслювала своє робітниче походження: батько її був робітник, а це тоді було щось на зразок дворянського герба. Але в її побуті не відчула я нічого робітничого. Типова інтелігентка. Звичайно, вона посідала тільки одну кімнату, як усі, але повну різними меблями й параванами. Поза тим вона вважала себе чистосортно пролетарсько ідеологічно витриманою і навіть так заміж вийшла: за якогось високопоставленого члена партії з уряду Північної Осетії, природного осетина.