Важко дихаючи, Габр намацав стіну і уперся в неї, зігнувшись. Куди він поспішає? Вже краще б він не заходив у морок. Навіщо повертатися до почуття колишнього себе? Хочеться. Це знайоме. Це рідне. Рідна сліпота, так. І чужа-чужа зрячість. Рідний вічний страх: ти не знаєш, що перед тобою, що позаду, з боків. І покладання на вищу силу, яка тебе веде, яка тебе охороняє і дарує відчуття безпеки… Слабкість, яка обертається на міць? Рідне почуття "тільки себе", і всі інші – лише голос, голос і частини тіла, які іноді доторкаються до тебе. Більше нічого. У цьому… в цьому захована якась сила. Недоступна – так, недоступна! – роззосередженим у далекому просторі, які втратили себе, зрячим…
Піт стікав йому на обличчя, було душно, хотілося бігти звідси і залишитися навіки. Напевно, він заблукав.
Щоб не впасти, він сповз по стіні на землю, завмер у заціпенінні.
Із збірки віршів Чиза Ділка "Близька далина"
Час видання – перша чверть 9-го числення. Центральний Архів. Інвентаризаційний номер 191кД-41215. Ящик №14421596. Один екземпляр. Наклад ліквідований. Винесення з Особливого Фонду та копіювання заборонені.
Коли повзеш на колінах, вивертаючись лицем догори, до неї, а вона візьме і тицьне каблучком у це рідне обличчя, в ці рідні очі, – вона, що зуміла перемогти себе, бога в собі, – тоді… чекай, що, пак, тоді? Тоді ти йдеш до дрімучого лісу і знаходиш жучка під столітнім дубом. І присівши навпочіпки, в прохолодному затишку під цим дубом столітнім, весь плямистий від його листя і сонця, сяючого десь там, над кроною, ти розглядаєш жучка. Як він копошиться лапками, вусиками. Тобі так цікаво, ніби нічого більше немає в світі. І потім… що, пак, потім? Потім ти береш ці лапки, що копошаться, ці тремтячі вусики, це життя!
Ні, ні – зовсім спокійно, тріумфуючи, розуміючи все, ти розбираєш жучка. Адже ти для цього йшов до лісу.
"А мені? А мені, думаєш, не було боляче?" – кажеш, відламуючи лапки. Повільно так, по одній.
Запис стереовізорної передачі "Відверто про невідоме"
Беруть участь:
член Вищої Державної Наради пан Ч.Нельсон,
експерт у справах мегаполіса пані Л.-Р. Ейбах,
ведучий
Ведучий. Доброго дня, дорогі візоглядачі. Тема нашої сьогоднішньої розмови – тероризм, його витоки і результати. Дозвольте представити вам наших шановних гостей, члена Вищої Державної Наради, Радника пана Нельсона та експерта у справах мегаполіса пані Ейбах.
Почнемо з листа, надісланого в нашу студію Елеонорою Блейк. "Шановний ведучий, – пише наша візоглядачка, – у своїй передачі ви розповідаєте про різні маловідомі явища, що мають лише непряме відношення до нашого повсякденного життя. Розкажіть, будь ласка, про таке явище, як тероризм: що це таке і наскільки воно небезпечне. Я недавно прочитала, що терористи загрожують не тільки сліпим. Хотілося б дізнатися хоча би що-небудь про цих людей, про їхні цілі". І таких листів у нас накопичилося останнім часом чимало. Шановний пане Раднику, що би ви відповіли нашій візоглядачці?
Ч.Нельсон. По-перше, слід пояснити причину підвищеного інтересу…
Ведучий. Ви абсолютно маєте рацію. Перепрошую. Поштовхом до потоку листів на візостудію були не такі вже і давні події, що відбувалися в Головному залі Центрального Електронного Управління. До цього випадку проблема і саме поняття "тероризму" мало кого цікавили.
Ч.Нельсон. Я з вами згоден. Поки тероризм стосувався світу сліпих, ми, істоти досить герметичні, цікавилися іншими сферами. Але ось уперше була зроблена спроба завдати шкоди існуванню всіх нас, хто бачить цієї секунди моє зображення на візоекрані.
Ведучий. Лише спроба, пане Раднику.
Ч.Нельсон. І все-таки. Ми вперше безпосередньо зіткнулися з тероризмом, і природно, що багато хто зацікавився новим, невідомим досі явищем.
Ведучий. Пане Раднику, ви вже давно займаєтеся подібними питаннями. Розкажіть у двох словах, хто такі терористи і що їм потрібно?
Ч.Нельсон. По-перше, терористи – це сліпі. Чому саме сліпі? Це стане зрозуміло, якщо ми визначимо суть цього явища: по суті, тероризм є збройний напад на людей і об’єкти з метою завдання їм шкоди. Який сенс нападу? Сьогодні ми розуміємо тероризм дуже широко, приписуючи йому великий діапазон цілей – від елементарної наживи до залякування та наганяння страху на політичного суперника.
Ведучий. Вибачте, пане Раднику, тут я передам слово пані Ейбах, яка добре знає поняття, що визначають життя мегаполіса, зокрема і поняття "політичний суперник".
Л.-Р. Ейбах. Дійсно, ми, зрячі, живемо в особливому світі. Серед нас немає і не може бути "політичних суперників". Як відомо, політична боротьба – це перш за все боротьба за владу. Зі зрозумілих причин ми позбавлені такого задоволення.
Ведучий. Якщо можна, деталізуйте своє твердження. Невже не можна боротися за верховну владу?
Л.-Р. Ейбах. Бачте, відповідь на ваше запитання ми знайдемо насамперед у психолога. Так, уявіть собі. Ви самі сказали, що мова йде про верховну владу, тобто про таку, досягнувши рівня якої більше боротися немає за що. Залишився єдиний привід для боротьби: кількість тих, хто прагне до верховної влади, перевищує кількість наявних місць. Ми зі своєю нечисленністю й особливим, спадковим владним статусом перебуваємо в унікальному становищі: нам не вистачає людей для верховної влади. У нас, ви знаєте, вакантні кілька міністерських місць, не зайняті надзвичайно високі посади в Центральному Електронному Управлінні і в самій Вищій Державній Нараді. І причиною є те, що керувати мегаполісом можуть тільки зрячі.
Ведучий. Ви маєте на увазі силу традицій?
Л.-Р. Ейбах. Не тільки. Навіть якщо би ми захотіли посадити сліпих за пульти вищого управління, нічого б не вийшло. Вся система технічного керування розрахована на зрячих, переробити величезну кількість апаратури в розрахунку на сліпих немислимо. Але найголовніше не бар’єр, який створюється відсутністю зору. Є перешкода набагато сильніша.
Ведучий. Про яку перешкоду ви говорите?
Л.-Р. Ейбах. Свідомість. Свідомість сліпих, що сприймають світ лише як близький простір. Щоби керувати величезним мегаполісом, треба його бачити, уявляти, знати всю правду, розумієте? Ту правду, яка може бути доступна лише зрячому.