Ява 8
Іван. У кого б же це мені позичити на сватання цілу свиту або хоч невірненького жупана? Піду до старого Ганнущенка: у нього, кажуть, є червоний жупан, ще прадідівський, чи не позиче?… Як одягнусь, то-то з мене й козарлюга буде, та й ловкий же! Зараз шапку набакир, візьмусь у боки і нікому не зверну з шляху!… (Пішов).
Ява 9
Микита і Маруся, а згодом Іван підкрадається і прилягає за жолобом.
Микита (тягне за руку Марусю). Кажеш, що вже посватав?
Маруся. Оце туж-туж… Вже, либонь, і гульня почалась.
За лаштунками чутно музики до кінця дії.
Микита. Он як!… Марусе, виклич мені Семена на часиночку, будь ласка!
Маруся. Так би я тебе послухала! І не проси, і не говори мені: нічого не хочу слухати!
Микита. Марусе, слухай сюди!…
Маруся. Шкода вже мене обдурювати! Дурив, дурив мало не два роки та й кинув на посміх людям!… Ще й лихословиш мене та гордуєш перед усіма, що звів з ума! І на вечорницях тоді що ти мені казав?! Ще й бив би, може, якби… Потім знов підлестився і знов відкинувся… Ось і докотилася ниточка до клубочка…
Микита. Прости мене, я тоді й сам не пам'ятав, що балакав! Виклич мені Семена або Одарку, я тільки скажу одне слово — та й чорт з ними! Слухай, Марусе, коли ти викличеш Семена, то щоб я крізь землю провалився, щоб я світа сонця не вздрів, коли не свататиму тебе!… Я хочу тільки поглузувать з його!
Маруся пильно дивиться йому в вічі.
Скажи ж, навчи мене, чим зможу тебе ублагати!… Не ймеш мені віри? О боже, який же я нещасний! Хоч би одна була людина така, щоб повірила межі на крихту… Ну, Марусе, коли ти вже не ймеш мені вари, то піду я, куди очі поведуть… та або втоплюсь, або заріжусь!… (Йде).
Маруся (кидається до нього). Стривай, Микито! Бог один бачить, що ти робиш з моїм серцем! Не маю сили сперечатися твоїй волі…
Микита. Ти викличеш? Іди ж, йди швидше, Марусе! Чого ж ти стоїш?… Марусе, серце моє! (Падає переди нею навколішки). Бач, Марусе, я навколюшках тебе благаю, грудку землі з'їм, щоб тільки ти повірила мені…
Маруся. Ох, що ж ти зо мною робиш?… (Підводить його). Слухай, Микито! Похвалявся ти йти світ за очі… і я тобі скажу, що загину, коли ти ще раз скривдиш мене! Не губи ж ти мене, не губи, мій орле! Бо пропаду, єй-богу, пропаду за тобою!… Підожди, мій соколе, тут, а я зараз!… (Побігла в хату).
Микита (один). Чари, чари… Бач, бісів дід, як причарував! Сказав, що ще й до села не дійду, як вона сама назустріч мені вибіжить. Обдурив клятий ворожбит! Тільки гроші в мене видурив та горілки уволю насмоктався!… О, не попадайся ж і ти мені тепер, чортів дідугане! Я тебе надесятеро розірву, стопчу, як гадюку, на шматки роздеру тебе, чортів брехуне!… Добре причарував! О, чом я не зможу роздерти себе, щоб вирвать з грудей серце, стоптати його ногами, собакам його жбурнуть, коли воно Одарці осоружне?! Так ні, не буде цього, ніколи не буде, щоб Семен, отой обшарпанець, голодранець, взяв верх наді мною!… Та скоріш піду я на Сибір, у каторгу, у пекло до самого сатани, а не попущу тобі Одарки! Задавлю анахтемську віру, уб'ю, як собаку! Де ж ти, мій вороже, мій супостате? Виходь мерщій! Дай же мені помотатись на тобі, серце своє вдовольнити!…
Ява 10
Ті ж і Семен.
Семен (на порозі). А хто тут мене кличе? Маруся сказала, що якийсь чужий чоловік…
Микита. Семен!… Боже, в мене руки дрижать… голова горить… Страшно мені!… Убить?… Ні, ні, ні!.. Убить, а потім утекти… Куди втекти?… Зараз втекти? І вони завтра звінчаються… Люди все знають… Мене осміють… Ні, раз мати породила — не двічі й помирать!… (Підходить до Семена і удає з себе спокійного). Це я тебе кликав. Чого ж крадешся, мов той злодій? Бач, як ти загордував, що мене й не кличеш на сватання…
Семен. Тебе на сватання? Ти б таки й пішов? Окрім того, мені сказали, що тебе і в селі нема…
Микита. А де ж я був? Ти знаєш, де я був? (Бере Семена за груди).
Семен (відпиха його). Що це ти, здурів чи п'яний?
Микита. Здурів?! Я питаю тебе: де я був? Де я був? (Знову ухопив його за груди).
Семен. Та відчепись ти від мене! (Відкида його). Чого тобі треба?
Микита. Ти ще й штовхаєш мене? (Хапає його за горло).
Семен (пручаючись). Це розбій!
Микита. Ні, я шуткую з тобою! (Виймає в кишені складеного ножа).
Іван (хутко схопив Микиту за руки). Постривай! Не втнеш, Аврам, Ісака, бо коротка шпага!… Хлопці, сюди! Е, брат, шутки-шутки, а хвіст набік! Хлопці, сюди!… (Крутить Микиті руки).
Ява 11
Ті ж, парубки, дівчата, музика, старости, Одарка, Маруся і народ.
Всі. А що тут таке?
Іван. Ще й питають! Поможіть-бо вв'язать, пручається! (В'яжуть Микиту.) Бач, до якого ума доводе горілка!
Микита. Пустіть мене! За що ви надо мною знущаєтесь! Лучче втопіть мене або вбийте! Собаки! Іроди! Катюги!…
Маруся (з жахом). Микито-Микито! Що ти наробив?!
Микита. Геть з очей, гадино!… (Штовха ногою ніж). Семене, заріж мене, бо ти моїх рук не втечеш!…
Завіса
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
Через три тижні. Середина Семенової хати. Все збіжжя новесеньке, хоч і не багате.
Ява 1
Зачепиха сидить на печі, Одарка пеклується коло печі.
Одарка. От бачте, бабусю, які-бо ви недобренькі! Скільки вас не просю, скільки не благаю, щоб навчили мене старосвітських пісень, а ви все не хочете. Помрете, то й пісні з вами помруть.
Зачепиха. І нащо тобі та старовина? Тепер всюди вже співають нових пісень або ж московських… Така вже тепер, бач, поведенція стала, що старе, то те ніби й непотрібне!
Одарка. Як кому. Іншому стародавнє до вподоби, а іншому новина.
Зачепиха. І тобі однаковісінько! Тепер вже все пішло навиворіт… Хіба я не бачу?! Що ж, чи скоро там твій обід поспіє? Може б, я тобі що помогла?
Одарка. Отакої вигадайте! Ви й рогача не піднімете! Вам тепера тільки казок казати та скубти пір'я ото ваша уся й робота. Коли пісні не хочете співати, то хоч казку кажіть!
Зачепиха. Казку? Я й до завтрього ні одної не нагадаю… Усі позабувала… А що-то я їх знала! А пісень, пісень, мабуть, і за тиждень не переспівала б!… Мій батько був з запорожців! Господи! Як почне, було, розказувать про ту войну — волосся догори піднімається. Ох, давно те діялось… (Заснула).