Кекстон підійшов ближче. Усередині плавав молодий хлопець, наполовину схований у пластиковому покритті, що вкривало рідину в резервуарі, додатково загорнутий аж до пахв у простирадло. Він подивився на них, але нічого не сказав; його спокійне кругле обличчя було невиразним.
Наскільки Бен міг судити, саме його він бачив вчора по стерео. У нього виникло раптове хворобливе відчуття, що маленька Джилл, маючи найкращі наміри, кинула йому справжню гранату — репутація наклепника могла добряче по ньому вдарити.
— Ти Валентин Майкл Сміт?
— Так.
— Людина з Марса?
— Так.
— Ти виступав по стерео вчора ввечері?
Чоловік у ліжку не відповів. Теннер промовив:
— Не думаю, що він знає це слово. Дозволь мені спробувати. Майку, ти пам'ятаєш, що ви робили вчора з містером Дугласом?
Його обличчя здавалося ображеним.
— Яскраве світло. Боляче.
— Так, світло зробило боляче твоїм очам. Містер Дуглас привітався з людьми.
Пацієнт злегка посміхнувся.
— Довга поїздка на стільці.
— Добре, — погодився Кекстон. — Я зрозумів. Майку, про тебе тут добре дбають?
— Так.
— Ти не зобов'язаний тут залишатися, ти ж знаєш. Ходити можеш?
Теннер поспіхом сказав:
— Бачте, містере Кекстон...
Берквіст доторкнувся до його руки, і він замовк.
— Я можу йти... трохи. Втомлений.
— Бачу, що у тебе є інвалідний візок. Майку, якщо ти не хочеш залишатися тут, я допоможу тобі вибратись з ліжка, а потім відвезу куди захочеш.
Теннер скинув руку Берквіста і вигукнув:
— Я не можу дозволити вам втручатися у лікування мого пацієнта!
— Він вільна людина, чи не так? — Кекстон наполягав. — Чи він тут в'язень?
Беркіст відповів:
— Звичайно ж, він вільна людина! Цитьте, лікарю. Дозвольте дурню копати собі могилу...
— Дякую, Ґіле. Красно дякую. Тож, якщо він вільний, може піти, коли захоче. Ти чув, що він сказав, Майку? Ти не зобов'язаний тут залишатися. Ти можеш піти куди завгодно. Я тобі допоможу.
Пацієнт довірливо глянув на Теннера.
— Ні! Ні, ні, ні!
— Добре, добре.
Теннер огризнувся:
— Містере Берквіст, ви зайшли надто далеко! Мій пацієнт буде засмучений впродовж усього дня.
— Добре, лікарю. Бене, перейдімо до справи. Цього точно вистачить.
— Хм... ще лише одне запитання. — Кекстон напружено думав, намагаючись зрозуміти, що можна з цього отримати. Очевидно, Джилл помилилася (але раніше вона не помилялась!), або вчора ввечері їй просто здалося. Та щось не вписувалось у загальну картину. Він не міг сказати, що саме.
— Ще одне запитання, — процідив Берквіст.
— Дякую. Хм... Майку, вчора ввечері, містер Дуглас ставив тобі кілька запитань. — Пацієнт дивився на нього, але нічого не говорив. — Погляньмо, він запитав тебе, що ти думаєш про земних дівчат, чи не так?
На обличчі пацієнта з'явилась посмішка:
— Оце так!
— Так. Майку... коли і де ти бачив цих дівчат?
Посмішка зникла. Пацієнт подивився на Теннера, потім застиг, очі закотилися, і він скрутився у позу ембріона: коліна підібгав угору, голову нахилив, а руки схрестив на грудях.
Теннер вигукнув:
— Заберіть їх звідси!
Він швидко підійшов до ліжка і доторкнувся до пацієнтового зап'ястка.
Берквіст гнівно вигукнув:
— Досить! Кекстоне, ти вийдеш сам? Чи покликати охорону, щоб вони викинули тебе?
— О, ми самі вийдемо, — погодився Кекстон.
Усі, окрім Теннера, вийшли з кімнати і Берквіст зачинив двері.
— Лише один момент, Ґіле, — наполягав Кекстон, — ви тримаєте його замкненим тут... то де ж він бачив тих дівчат?
— Що? Не будь смішним. Він бачив багато дівчат. Медсестер... Лаборантів. Ти знаєш.
— Але я не знаю. Я розумію, що його доглядали лише санітари — і що впускати до нього жінок було суворо заборонено.
— Що? Не роби з себе ще більше посміховисько.
Берквіст здавався роздратованим, а потім несподівано вишкірився:
— Ти бачив медсестру поруч з ним вчора ввечері.
— О. Так, бачив, — Кекстон замовк і дозволив себе вивести.
Вони нічого обговорювали, аж доки не піднялись в повітря, прямуючи до будинку Кавендіша. Потім Фрізбі відзначив:
— Бене, я не думаю, що Генеральний Секретар буде принижуватися, подаючи на тебе позов до суду, — якщо ти це не надрукуєш. Але все одно: якщо ти справді маєш джерело, про яке згадував, нам потрібно знайти переконливіші докази. У тебе майже нічого не має, і тобі це відомо.
— Забудь, Марку. Він не буде позиватися до суду.
Бен сердито дивився на підлогу.
— Як нам знати, що це був він — Людина з Марса?
— Що? Припини, Бене.
— Як ми можемо це знати? Ми бачили чоловіка того самого віку в лікарняному ліжку. У нас є слова Берквіста, але Берквіст починав з написання спростувань у політичних суперечках, і його слова нічого не варті. Ми маємо абсолютного незнайомця, що має бути психіатром... і коли я спробував з'ясувати, де ж він навчався, мене відволікли. Як ми можемо це знати напевно? Містере Кавендіш, чи побачили ви щось таке, що б переконало вас, що цей хлопець — Людина з Марса?
Кавендіш відповів обережно.
— Це не мій обов'язок — формувати думки. Я дивлюся, я слухаю, от і все.
— Вибачте.
— До речі, ви звільняєте мене від професійного обов'язку?
— Що? О, звичайно. Дякую, містере Кавендіш.
— Дякую вам, сер. Це було цікаве завдання.
Літній чоловік зняв мантію, яка відрізняла його від простих смертних, обережно її згорнув і поклав на сидіння. Вія зітхнув, розслабився, і його риси втратили професійну відчуженість, потеплішали і пом'якшали. Він витягнув сигари і запропонував їх іншим; Фрізбі взяв одну, і вони поділилися вогником.
— Я не палю, — Кавендіш зауважив крізь тонку хмарку, — на роботі. Це заважає оптимальним відчуттям.
— Якби я міг привести когось із команди "Чемпіона", — наполягав Кекстон, — то зміг би з усім розібратися. Але я був упевнений, що мені це вдасться і так.
— Мушу відзначити, — промовив Кавендіш, — що мене трохи здивувало дещо, чого ви не зробили.
— Що? Що я пропустив?
— Мозолі.
— Мозолі?
— Точно. Вони можуть розповісти про всю історію життя людини. Подібно до відомої монографії Шерлока Голмса про тютюновий попіл, якось я написав працю про мозолі — її опублікували у журналі "Свідок". Цей молодий хлопець з Марса... оскільки він ніколи не носив нічого схожого на черевики і жив у гравітації, що становить третину нашої, потрібно порівняти його мозолі з рідним йому оточенням. Навіть той час, який він недавно провів у космосі, мав залишити сліди. Дуже цікаво.