— Як ви тут, серденько? Як здоров'я місіс Дешвуд? А де ж ваші сестрички? Як? Ви зовсім одна? Ну от і чудово: в компанії вам буде веселіше! Я привела до вас другу свою дочку з чоловіком, щоб ви познайомилися. Лишень уявіть собі — приїхали так несподівано! Вчора ввечері п'ємо ми чай, і я начебто чую стукіт карети. Але я і уявити собі не могла, що це вони! Тільки подумалось: невже полковник Брендон повернувся? І кажу серу Джону: здається, карета під'їхала. Може, полковник Брендон повернувся…
Елінор вимушена була в самий розпал її розповіді відвернутися від неї, щоб встати назустріч решті гостей. Леді Мідлтон представила новоприбулих. У цю хвилину сходами спустилися місіс Дешвуд з Маргарет, усі сіли і взялися розглядати одне одного, поки місіс Дженнінгс продовжувала свою історію, простуючи коридором у супроводі сера Джона.
Місіс Палмер була кількома роками молодшою за леді Мідлтон і з усіх поглядів на неї не схожа. Невисока товстуха з миловидним личком і найпривітнішим виразом, який тільки можна уявити. Манери вона мала далеко не такі вишукані, як сестра, але набагато приємніші. Вона увійшла з усмішкою, продовжувала усміхатися до кінця візиту, за винятком тих хвилин, коли гучно сміялася, і попрощалася з усмішкою. Чоловік її був незворушним молодиком років двадцяти п'яти або двадцяти шести, більш світський і статечний, ніж його дружина, але менш схильний радувати і радіти. Він увійшов до вітальні з манірним виглядом, злегка вклонився господиням, не вимовивши ані слова, швидко оглянув їх, а також кімнату, і узяв зі столика газету, яку продовжував читати, поки не настав час відкланятися.
Навпаки, місіс Палмер, з її природною привітністю і радісною вдачею, не встигла сісти, як заходилася висловлювати захват, який у неї викликала вітальня і вся обстановка.
— О, яка чарівна кімната! Ніколи не бачила нічого чарівнішого! Тільки погляньте, мамо, як вона погарнішала відтоді, як я востаннє її бачила! Мені вона завжди здавалася милою, добродійко (звертаючись до місіс Дешвуд), але ви зробили її просто чудовою! Сестричко, подивися, ну просто диво, як тут усе добре! О, як мені хотілося б жити в такому будинку! А вам, містере Палмер?
Містер Палмер нічого не відповів і навіть не підвів очей від газети.
— Містер Палмер мене не чує! — вигукнула його дружина зі сміхом. — Іноді він стає зовсім глухий. Так смішно!
Для місіс Дешвуд це було щось зовсім нове: вона ніколи не вбачала нічого дотепного в зневазі і тепер мимохіть подивилася на них обох з деяким подивом.
Місіс Дженнінгс тим часом продовжувала якомога голосніше живописати свій подив напередодні увечері, коли побачила зятя і дочку, і замовкла лише після того, як вичерпала всі щонайменші подробиці. Місіс Палмер щиро сміялася, згадуючи про те, які вони були здивовані, і всі погодилися — щонайменше три рази, — що це був украй приємний сюрприз.
— Тільки-но уявіть, як раді ми були побачити їх, — додала місіс Дженнінгс, нахиляючись у бік Елінор і злегка знижуючи голос, немов зверталася до неї однієї, хоча вони сиділи в протилежних кінцях кімнати. — Проте, гадаю, було б краще, аби вони їхали не так швидко і вибрали ближчий шлях… адже вони вирушили через Лондон, через якісь справи там… а, ви розумієте (тут вона багатозначно кивнула на дочку), це небезпечно в її становищі. Я хотіла, щоб сьогодні вона нікуди вранці не виходила і відпочила, але вона і чути нічого не хотіла: так їй кортіло познайомитися з вами усіма!
Місіс Палмер засміялася і сказала, що їй це аніскільки не зашкодить.
— Вона має народити в лютому… — вела далі місіс Дженнінгс.
Леді Мідлтон не могла довше стерпіти подібну розмову і тому взяла на себе труд довідатися у містера Палмера — чи немає чого-небудь цікавого в газеті.
— Ні, нічого, — відповів він і продовжив читати.
— А ось і Маріанна! — вигукнув сер Джон. — Зараз, Палмере, ви побачите неабияку красуню!
Він негайно вийшов у коридор, відчинив вхідні двері і провів Маріанну до вітальні. Не встигла вона переступити поріг, як місіс Дженнінгс спитала, чи не в Алленхемі вона була, а місіс Палмер дзвінко засміялася, показуючи, як добре вона розуміє причину такого питання. Містер Палмер при появі Маріанни підвів голову, якийсь час дивився на неї, а потім знову взявся за газету. Тут погляд місіс Палмер зупинився на малюнках, що висіли по стінах. Вона встала, щоб роздивитися їх.
— О! Ви лиш погляньте! Які ж вони чарівні! Просто чудові! Мамо, ну погляньте ж, що за краса! Просто очей не відвести! — Потім вона знов опустилася в крісло і негайно про них забула.
Коли леді Мідлтон підвелася, щоб попрощатися, містер Палмер підвівся слідом за нею, поклав газету, потягнувся і обвів їх усіх поглядом.
— Любий, так ти спав? — зі сміхом спитала його дружина.
Він їй нічого не відповів і лише сказав, ще раз оглянувши кімнату, що вона занизька, а стеля — нерівна. Після чого відкланявся і вийшов разом з іншими.
Сер Джон зажадав, щоби вони всі пообідали в Бартон-парку наступного дня. Місіс Дешвуд, яка вважала за краще не обідати у них частіше, ніж вони обідали в котеджі, відповіла, що вона прийняти його запрошення ніяк не може, але дочкам надає вирішувати це самим. Проте тим було зовсім не цікаво спостерігати, як містер і місіс Палмер поїдають свій обід, а ніяких інших розваг ці відвідини не обіцяли, і тому вони теж спробували відмовитися: погода он яка погана і обіцяє стати ще гіршою. Але сер Джон і чути ніяких відмовок не хотів: він пришле за ними карету, та й поготів! Леді Мідлтон, хоча вона не умовляла місіс Дешвуд, почала умовляти їх. Місіс Дженнінгс і місіс Палмер приєднали свої благання до їхніх умовлянь — усім їм, мабуть, однаково не хотілося обідати в тісному сімейному колі, і панночкам довелося поступитися.
— Навіщо вони нас запрошують? — сказала Маріанна, щойно гості пішли. — Вважається, що орендна плата за котедж дуже мала, але, проте, ми знімаємо його на вельми тяжких умовах, якщо зобов'язані обідати у них щоразу, коли до них або до нас приїжджають гості!
— Вони продовжують часто запрошувати нас із тієї ж люб'язності і доброти, що й кілька тижнів тому, — заперечила Елінор. — І якщо бувати у них нам стало обтяжливо і нудно, то не тому, що вони стали іншими. Причину слід шукати не в них.