Чимало оранських новоявлених моралістів твердило, що, мовляв, тут нічого не поможе і що найрозумніше — це вклякнути навколішки. І Тарру, і Ріє, і їхні приятелі могли заперечити на це хто так, хто інак, але висновок їхній завше диктувався тим, що вони знали: треба боротися в той чи інший спосіб і нізащо не падати навколішки. Вся річ була в тому, щоб не дати загинути від чуми великій кількості людей, не дати їм спізнати гіркоту безповоротної розлуки. А на те одна лише рада: подужати чуму. Сама по собі ця істина не здатна викликати захвату, радше вона просто логічна.
Ось чому цілком природно, що старий Кастель вклав усю свою віру і всю свою снагу у виробництво сироватки тут, на місці, з усілякого підручного матеріалу. І вони з Ріє сподівалися, що сироватка, виготовлена з культур мікроба, яким вражене місто, буде дійовішою, аніж сироватка, одержана десь-інде, бо місцевий мікроб дещо відрізнявся від чумної бацили, точніше, від класичного його варіанту. Кастель розраховував дістати першу партію сироватки найближчими днями.
Ось чому цілком природно також, що Гран — і справді, особа не геройська — став у ці дні ніби адміністративним серцем дружини. Частина дружин, зібраних Тарру, взяла на себе роботу подавати запобіжну допомогу в перенаселених кварталах. Добровольці пробували запровадити тут необхідну гігієну, брали на облік горища й підвали, які ще не були продезінфіковані. Інші дружини допомагали безпосередньо лікарям — виїздили з ними на виклики, забезпечували перевезення зачумлених, ба навіть згодом через брак спеціального персоналу самі водили машини "швидкої допомоги" чи фургони для перевезення трупів. Все це вимагало статистичного обліку, що його і взяв на себе Гран.
З певного погляду оповідач схильний вважати, що Гран навіть більшою мірою, ніж Ріє, чи, скажімо, Тарру, втілював ту спокійну мудрість, що надихала дружини в їхній праці. Він сказав "так" без вагання, з властивою йому доброю волею.
Тільки він попрохав, щоб його використовували на роботі нескладній, для складної він уже старий. Од вісімнадцятої до двадцятої години його час до послуг лікаря. І коли Ріє палко подякував йому, він навіть здивувався: "Це ж бо не найважче. Зараз чума, ну ясно, треба з нею боротися. Гай-гай! Коли б усе на світі та було таке просте!" І він повертався до своєї недописаної фрази. Іноді вечорами, коли статистичні підрахунки завершено, Ріє розмовляв з Граном. Потроху до цих вечірніх розмов вони залучили й Тарру, і Гран з явною втіхою відкривав свою душу перед двома приятелями. А вони з непослабною цікавістю стежили за копіткою працею Грана, якої він не уривав навіть у розпал чуми. Зрештою це стало для обох своєрідною розрядкою.
— Ну як амазонка? — нерідко питав Тарру. І Гран з вимученою посмішкою щоразу незмінно відповідав:
— Скаче собі, скаче!
Якось увечері Гран повідомив, що він остаточно зняв епітет "елегантна" стосовно своєї амазонки і що віднині вона фігуруватиме як "струнка".
— Так точніше,— додав він.
Іншого разу він прочитав своїм слухачам першу фразу, переписану наново: "Гожого травневого ранку струнка амазонка на чудовій гнідій кобилі скакала квітучими алеями в Булонському лісі".
— Правда ж, так краще її бачиш? — спитав він.— І потім я волію написати "травневого ранку" тому, що "травневого поранку" дещо сповільнює скік коня.
Потім він узявся за епітет "чудовий". За його словами, це не звучить, а йому треба слівце, яке з фотографічною точністю відразу змалювало б пишну кобилу, що існує в його уяві. "Сита" не піде, хоча й точно, зате трошечки зневажливо. Він був спокусився на "лискуча", але епітет ритмічно не вкладається у фразу. Одного вечора він радо сповістив, що знайшов: "гніда в яблуках". На його думку, це ненав'язливо говорить про вишуканість коня.
— Але так же не можна,— заперечив Ріє.
— А чому?
— Бо ж "у яблуках" — це теж стосується масті коня, це не порода.
— Якої масті?
— Та байдуже якої, в кожному разі — це де гнідої.
Гран був вражений до самого серця.
— Дякую, дякую,— сказав він,— як добре, що я вам прочитав. Ну, тепер ви самі переконались, як воно важко.
— А що як написати "прегарна"? — спитав Тарру.
Гран глянув на нього, задумався.
— Так,— нарешті озвався він,— саме так.
І поступово уста його склалися в усмішку.
За кілька днів він признався друзям, що йому страшенно заважає слово "квітучий". Оскільки сам він ніде далі Орана й Монтелімара не бував, то в'язнув з розпитами до своїх приятелів і вимагав від них відповіді — квітучі алеї в Булонському лісі чи ні. Сказати по щирості, ні на Ріє, ні на Тарру вони ніколи не справляли враження надто квітучих, але переконливі докази Грана похитнули їх"й впевненість. А він усе дивувався з їхніх сумнівів. "Одні лише художники вміють бачити!" Якось лікар побачив Грана в стані неприродного збудження. Він тільки що замінив "квітучі" на "повні квітів". І радісно потирав руки.
— Нарешті їх побачать, відчують. Нумо, геть шапки, панове!
І він урочисто прочитав фразу "Гожого травневого ранку струнка амазонка неслася галопом на прегарній гнідій кобилі серед повних квітів алей Булонського лісу". Але прочитані вголос три родові відмінки, що закінчували фразу, лунали важко, і Гран затнувся. Він пригнічено сів на стільця. Потім попросив у лікаря дозволу піти. Йому треба подумати на дозвіллі.
Саме в цей час, як довідалися ми згодом, на роботі він почав виявляти неприпустиму неуважність, що сприйнято було як вельми прикру обставину, надто в ті дні, коли мерія з поріділим складом мусила виконувати силу-силенну найважчих обов'язків. Це явно позначилося на роботі, і начальник канцелярії дав прочуханки Гранові, нагадавши, що йому платять за виконану роботу, а він її й не виконує.
— Я чув,— додав начальник,— ви на добровільних засадах працюєте для санітарних дружин у вільні від служби години. Мене це не обходить. Єдине, що мене обходить, це ваша праця тут, у мерії. І той, хто справді хоче приносити користь у ці страхітливі часи, передусім мусить ретельно виконувати свою роботу. Інакше все інше теж ні до чого.
— Він має рацію,— сказав Гран лікареві.
— Так, має рацію,— погодився Ріє.