— Ваша правда,— відповіла служниця.— Тоді доведеться вам залишитися без серця.
— Але ж як? Чи не буду я відчувати цієї вади? — запитав скнара.
— Боюся, що будете,— відказала Барбара.
Після довгих суперечок сер Нікколо погодився прийняти аптекаря. Барбара побігла до майстра Дзеноне й розповіла про всю пригоду. Дещо він уже знав, бо бачив, як його Плутон дременув з крамнички ковбасника Лотто Галленді з телячим серцем у зубах, а Лотто, наздогнавши кота, штрикнув його ззаду шпигувальною голкою. Від переляку та болю кіт підстрибнув на шість футів угору й ускочив прямісінько у вікно до сера Нікколо, одначе серця з зубів не випустив. З розповіді своєї приятельки майстер Дзеноне легко зрозумів, що впертий і хижий Плутон залишив здобич лише у скрині, і то тільки для того, щоб відгризти носа своєму ворогові.
Взявши баночку мазі й щипчики, майстер Дзеноне пішов до сера Нікколо, який, побачивши аптекаря, зібрався на силі й закричав:
— Не підходьте, не треба! Я почуваю, що серце вертається до мене. Воно вже починає битися. Я чую, як воно б'ється.
Барбара намагалася його переконати:
— То не серце б'ється зараз у ваших грудях, мессере Нікколо, бо серце ваше в скрині. То хвилювання.
Аптекар підтвердив її слова:
— Так, так, мессере Нікколо Беккіно, це не серце, це хвилювання.
Сер Нікколо дав себе переконати й дозволив своєму боржникові підійти. Він навіть погодився, на вимогу Дзеноне, розстебнути одежу і оголити груди.
Аптекар довгенько обмацував його та вистукував і нарешті сказав:
— Ось тут воно було, мессере Нікколо. Воно було тут неначе в своєму природному й законному житлі. У проміжку між вашим п'ятим і шостим ребром можна було помітити невелике коливання шкіри, щасливу ознаку його перебування.
— А зараз нічого не помітно? — запитав сер Нікколо.
— Анічогісінько,— відповів Дзеноне.— Немає коливання, бо й серця немає. Ваше серце, мессере Нікколо, жило в грудях, ніби пташка в клітці. А тепер клітка порожня. Помацайте грати, тобто ребра.
Дзеноне додав, зітхаючи:
— Тіло без серця — це клітка без пташки, млин без жорна, монастир без дзвона, лампа без гнота, пісочниця без піску, гаманець без грошей, дзвін без язика, арфа без струн, орган без труб.
— Сусіде, а чи не могли б ви мені вставити серце на місце? — запитав сер Нікколо жалібним голосом.
— Чом ні,— відповів аптекар.— Я ладен душею закластись, що зумію це зробити. Але для цього потрібно п'ятсот золотих скудо — на серцевий порошок. Я якраз вам дав розписку на таку суму. Ви тільки поверніть її мені, і більше це вам не буде коштувати нічого, хіба що який срібняк, щоб я міг випити за ваше здоров'я.
Сер Нікколо спочатку не погодився, заявивши, що його грабують і що він проживе й без серця.
— Я переконався,— сказав він,— що багато речей, котрі вважаються необхідними, зовсім не такі, і як утратиш їх, то бачиш, що вони були зайві.
Проте, відчуваючи велику кволість, яку він приписував утраті серця, він усе ж запропонував хірургові п'ятсот золотих скудо. Майстер Дзеноне почав божитися, що за таку ціну йому самому доведеться доплачувати, та скнара надумав новий спосіб.
— Який же я дурень, що просив у вас помочі! — закричав він.— Святий поставить мені серце на місце задарма. Завтра ж таки розшукаю фра Антоніо.
— Авжеж, він нічого не візьме з вас для себе,— відказала Барбара,— тільки примусить вас спалити всі ваші розписки. Саме цього він вимагає від усіх позикодавців, перш ніж їх вислухати.
Ще довго сперечався сер Нікколо, та нарешті він таки порозумівся з аптекарем. Майстер Дзеноне отримав розписку і поставив на місце серце скнари. Він зробив це в темряві, за допомогою мазі, промовляючи магічні слова.
Тільки-но сер Нікколо Беккіно заснув у ліжку зі своїм серцем в грудях, як Барбара, його служниця, мерщій побігла до аптеки майстра Дзеноне Мінуто. Там він їй віддячив поцілунком. Плутон поглядав на них спокійно й поважно.
Майстер Дзеноне сказав йому:
— Кожен знає, що ти диявол, але тут ти допоміг статися чудові, яке провістив Святий. Тут є над чим подумати. Як на мене, то я вважаю, що бог і той, другий, зрештою помиряться на небі. А зараз про це краще не говорити.
[1] Подеста — мер, міський голова в італійських містах.
[2] Діоскорід (І ст. н. е.), Гален (130—200) — давньоримські лікарі.
[3] Ереб — у грецькій міфології персоніфікація мороку.
[4] Фра — брат (іт.).
[5] Доктрини катарів і патаренів — середньовічні релігійні єресі.