Чудесна свічка

Страница 5 из 8

Сельма Лагерлеф

Коли він здолав гори навколо Єрусалиму, туман розсіявся. Він їхав серед пустелі. Ні людей навколо, ні будівель, ні зелені дерев — лише голі пагорби.

Тут на Раньєро напали розбійники. Те була юрба бродяг, які тайком стежили за військом, жили розбоєм та грабежами. Вони причаїлися за косогором, і Раньєро, який їхав задом наперед, побачив їх, тільки коли вони оточили його, погрожуючи йому своїми мечами. Їх було дванадцять чоловік, жалюгідний був їхній вигляд, жалюгідно виглядали їхні шкапи. Раньєро відразу побачив, що не важко пробитися крізь цю зграю і поїхати від них. Але не можна було цього зробити, не кинувши свічку. І він вирішив, що після гордих слів, сказаних ним вночі, не можна так легко відмовлятися від свого наміру.

Він не бачив іншого виходу, як домовитися з розбійниками. Він заявив їм, що, оскільки він добре озброєний і під ним жвавий кінь, їм важко буде з ним справитися, якщо він почне захищатися. Але він зв'язаний обітом і не буде пручатися, віддавши без бою все, що вони забажають, якщо тільки вони обіцяють не гасити його свічку.

Розбійники розраховували на жорстокий бій. Вони дуже зраділи пропозиції Раньєро і зараз же взялися його оббирати. Вони забрали у нього панцир й коня, зброю й гроші. Єдине, що вони йому залишили, був грубий плащ і дві в'язки свічок. Вони також чесно стримали обіцянку не гасити свічку.

Один з них стрибнув на коня Раньєро. Зауваживши, який він гарний, він відчув, очевидно, якесь співчуття до лицаря і гукнув йому:

— Послухай, ми не будемо занадто жорстокі до християнина. Візьми мого старого коня і їдь на ньому.

Це була жалюгідна шкапа. Вона рухалася повільно і незграбно, немов дерев'яна.

Коли розбійники поскакали і Раньєро сідав на шкапу, він сказав собі:

— Мене, напевно, зачарувала ця свічка. Через неї я тепер поїду, як безумний жебрак.

Він розумів, що мудріше було б вернутися, тому що ця затія дійсно нездійсненна. Але його опанувало таке сильне бажання виконати його, що він не міг йому протистояти.

І він поїхав далі. Як і раніше він бачив навколо голі, світло-жовті пагорби.

Через годину він проїхав повз молодого пастуха, який пас чотирьох кіз. Побачивши, що тварини пасуться на голій землі, він подумав, чи не їдять вони землю.

Пастух цей, імовірно, володів великим стадом, яке забрали у нього хрестоносці. Побачивши самотнього християнина, він забажав, наскільки зможе, відімстити йому. Він кинувся на вершника та вдарив посохом по свічці. Раньєро був занятий своєю свічкою і не думав захищатися від пастуха. Він тільки пригорнув до себе свічку, щоб охоронити її. Пастух ще декілька разів ударив по ній, потім зі здивуванням зупинився і перестав бити. Він побачив, що плащ Раньєро загорівся, але той нічого не робить, щоб загасити вогонь, поки свічка його в небезпеці. Тоді пастуху стало соромно. Він довго йшов за Раньєро, і в одному місці, де дорога сильно звужувалася між двома обривами, він провів кінь під вуздечку. Раньєро посміхнувся і подумав, що пастух, напевне, прийняв його за святого, який виконує обіт.

Під вечір Раньєро почав зустрічати людей. Звістка про падіння Єрусалиму за ніч поширилася далеко в околиці, і безліч народу негайно направилося до міста. Тут були пілігрими, які роками вичікували нагоди потрапити в Єрусалим, тільки що прибулі війська і, передо всім, купці, які поспішали туди з возами життєвих припасів.

Зустрічаючи Раньєро, який їхав задом наперед, із палаючою свічкою в руці, люди вигукували:

— Божевільний! Божевільний!

В більшості це були італійці, і Раньєро чув, як вони кричали це слово його рідною мовою.

Раньєро, який цілий день так добре справлявся з собою, сильно розгнівав цей постійно повторюваний вигук. Він зіскочив з сідла і почав тузити крикунів своїми важкими кулаками. Цей народ відчув, які важкі його удари, і почав втікати, а Раньєро залишився сам на дорозі.

Тут він знову опам'ятався.

— Вони були праві, називаючи мене божевільним,— сказав він, згадавши про свічку, не знаючи, куди дів її. Нарешті, він побачив, що вона скотилася з дороги в яму. Полум'я згасло, але біля самої свічки жевріла травинка,— перед тим, як згаснути, свічка запалила траву.

"Це був би жалюгідний кінець після стількох трудів", — подумав Раньєро, запаливши свічку і сідаючи в сідло. Він був цілком подавлений. Йому здавалося малоймовірним, що поїздка його вдасться.

Увечері Раньєро добрався до Рамли і заїхав у місце, де переважно ночують каравани. Це був великий критий двір. Довкола були стійла, куди мандрівники ставили своїх коней та верблюдів. Кімнат для постояльців не було, і люди спали поруч з тваринами.

Народу було дуже багато, але хазяїн закладу все таки знайшов місце для Раньєро та його коня. Він нагодував коня і вершника.

Раньєро, помітивши, як гарно з ним обходяться, подумав: "Все таки, розбійники зробили мені послугу, забравши панцир й коня. Без сумніву, я легше проїду по країні з моєю ношею, якщо мене будуть приймати за божевільного".

Відвівши коня в стійло, Раньєро сів на сніп соломи, тримаючи свічку в руках. Він мав намір не спати цілу ніч.

Проте, тільки-но Раньєро сів, як відразу задрімав. Він був дуже стомлений, розтягся у весь зріст і проспав до ранку.

Прокинувшись, він не знайшов ні вогню, ні свічки. Він пошукав свічку в соломі, але не знайшов її.

— Хтось взяв її у мене і загасив, — сказав він і спробував переконати себе, начебто радіє, що все закінчено, і йому не потрібно продовжувати непосильну затію.

Але, подумавши так, він відчув в душі тугу і порожнечу. Здавалося, ніколи йому так не хотілося виконати задумане, як тепер.

Він вивів коня, загнуздав та осідлав його.

Коли він був готовий, хазяїн караван-сараю підійшов до нього з палаючою свічкою і сказав:

— Я мусів взяти у тебе свічку, бо ти заснув, але тепер тримай її назад.

Раньєро, не видаючи себе, сказав спокійно:

— Ти поступив розумно, погасивши її.

— Я її не гасив,— відповів хазяїн.— Я бачив, що вона горіла, коли ти приїхав вчора, і подумав, що для тебе важливо, щоб вона продовжувала горіти. Якщо ти подивишся, наскільки вона зменшилася, то переконаєшся, що вона горіла цілу ніч.

Раньєро ледь не плакав від радості. Він гаряче подякував хазяїну і поїхав дальше в чудовому настрої.