Чудесна квітка

Страница 3 из 7

Иваненко Оксана

— Що ви! Що ви! — затремтіла Галя.— Я піду, я обов'язково піду!

— Тоді не можна гаяти часу! — гаряче сказав лікар.— Зараз я подзвоню льотчикові і спитаю його, де він нарвав цих квітів і як до них дійти.

Але Галя говорила так само тихо і не насмілювалась підвести голову.

— Я бачу, що з тобою нічого не зробиш,— розвів руками лікар.— В якому ти класі? Га? — Лікар мусив втроє зігнутися, щоб нахилити своє вухо до губ дівчинки.— Га? В четвертому? А в табелі в тебе що? Нічого? Ти боялася відповідати? А з ким ти дружиш? Ні з ким?

Лікар знову сів у крісло і на хвилинку замислився.

— Знаєш, що я тобі пораджу? — сказав він.— От послухай мене уважно. Тобі в нас жити не можна. Ні, ні, звичайно, не можна. Скажи, будь ласка, що ти будеш робити в нашій країні, де ніхто нічого не боїться, де всі між собою друзі? Ну, я розумію, трошки боятися собак. Це б я вилікував за півгодини. Боятися темряви — це теж вилікувати неважко. Боятися контрольних в школі і виступів на зборах — над цим теж можна посидіти. Але ти боїшся усього!

Ні, ні, тобі у нас жити не можна, і як би тебе мама не годувала, ти однаково не виростеш. Краще тобі жити в тому місті, де живуть самі боягузи. Ти не знала? Аякже! Є таке місто, де самі боягузи. Вони злякалися нашого життя, де всі голосно й сміливо розмовляють, і оселилися окремо. У них будинки з товстими стінами і стоять спинами до моря і до сонця, і хоча навколо прекрасні гори й ліси — вони живуть за високими парканами, щоб, бува, чого не трапилося. Вони майже не розмовляють один з одним, або так, як ото ти — пошепки. Сміятися і голосно співати вони теж не насмілюються, а що, як хтось почує, приїде до них і порушить їхній спокій?

А діти, що там народилися, ніколи нічого й не бачили, крім свого міста. У тому місті не всі тільки такі худі, як ти. Багато з них запливло жиром, бо майже нічого від страху не роблять.

Там саме тобі місце. Принаймні ти будеш товстою і спокійною. Справді,— рішуче закінчив лікар,— я одвезу тебе в місто боягузів!

І враз Галя уявила собі те місто, де живуть самі боягузи за товстими стінами у похмурих будинках з крихітними віконцями, і нічого там не видно. Ні квітів, ні сонця, не чути ані сміху, ані пісень. їй стало так страшно, як ще ніколи в житті. І від цього вона заговорила так, що її навіть можна було почути:

— Ні, ні я не хочу туди... Ви краще вилікуйте мене, я хочу бути такою, як усі в нас, тут... Я теж боюся тільки собак., і темряви... і вчителя... Я ще боялася чорногуза, так він же міг клюнути... Ще я боялася лазити на трапеції, так можна було впасти. А в річці, мама казала, багато круч... Ви мене вилікуйте, а туди, до боягузів... ні, я не хочу.

Лікар знову замислився.

— Спробую,— пробурмотів він.— У мене є одні ліки. Ти питимеш їх. Можливо, щось вийде, і тобі не доведеться їхати в місто боягузів.

— Ні, ні,— шепотіла Галя,— я не хочу, я боюся туди. Ви мені дайте ліки, обов'язково дайте ліки.

Лікар підійшов до шафи, подивився на безліч скляночок та пляшечок і раптом сплеснув руками:

— Ти подумай, усі ліки вийшли! Що ж мені тепер робити з тобою? — звернувся він до Галі.

— Невже не залишилось ані краплиночки? Невже ви не можете ніде їх дістати? — зашепотіла Галя і подивилася на лікаря такими зворушливими очима, що навіть кам'яне прес-пап'є на столі заворушилося.

— В тім-то й справа, що дістати їх дуже важко. Я зробив ці ліки з дивних, чарівних квітів. Але де ростуть ці квіти? Про це, напевне, знає той льотчик, що привіз мені їх торік. А де він їх зірвав — я не знаю. Він казав тільки, що цвітуть вони дуже короткий час.— Лікар глянув на календар.— Так, ще три дні їм залишилося цвісти. Піди дістань ці квіти, і я вилікую тебе! — раптом звернувся він до Галі.— Я спитаю льотчика, де ростуть вони, а ти піди швидше і нарви. Без квітів я нічого не зроблю.

— Я піду, звичайно піду,—сказала Галя.— Тільки так страшно йти самій,— додала вона і зітхнула.— Я ніколи навіть до школи не ходила сама...

— Але ж ти підеш по чарівні квіти! — захоплено сказав лікар.— Адже в тебе за кілька днів будуть чарівні квіти, і ти станеш зовсім, зовсім іншою людиною. Ти нічого не боятимешся, з тобою всі дружитимуть, всі тебе любитимуть, бо смілива людина — це найкращий друг. І хіба ти будеш сама? Коли б ти дивилась навколо, а не ховалася від усього, ти б бачила, що живеш у країні, в якій усі — друзі, навіть не знайомі між собою, і всі допоможуть тобі. Якщо ти не хочеш іти — не треба. Може, й справді тобі краще буде в місті боягузів?

— Що ви! Що ви! — затремтіла Галя.— Я піду, я обов'язково піду!

— Тоді не можна гаяти часу! — гаряче сказав лікар.— Зараз я подзвоню льотчикові і спитаю його, де він нарвав цих квітів і як до них дійти.

Дивний лікар підійшов до телефону і швидко набрав гострим пальцем номер.

— Що? Вилітає? От не щастить нам з тобою сьогодні. Нічого, це ще можна влаштувати,— звернувся він до Галі, повісивши трубку.— Льотчик через двадцять хвилин має відлетіти в далекий рейс. Біжи мерщій на аеродром і спитай у нього, де ростуть квіти. Не барись. Квіти вже швидко пов'януть! Ще три дні їм цвісти! Поспішай! Я вилікую тебе.

Галя, почуваючи, що це єдиний її порятунок, зірвалася з місця. Треба застати льотчика, що б там не було! І вона дременула вулицями сонного міста до аеродрому.

Десь з підворіття загарчав на неї великий пес, але дівчинка, не спиняючись, махнула рукою і кинула:

— Нічого, почекай, я вже скоро тебе не боятимуся! Вона й не помічала, що на вулицях темно і нікого

нема.

Великі будинки з ясними ліхтарями вже далеко позаду. От уже приміські парки. Ніби привиди, дивляться на неї темні дерева. Швидше, швидше повз них! От уже поле — чи то туман, чи якісь страшні велетні підводяться тут і там?

Швидше мимо!

Нарешті вже видно — великі крила спочивають, розкинувшись на землі. Десь в кінці поля гуде мотор.

— Ой, швидше! — підганяє себе Галя і біжить щосили на вогник коло останнього літака.

— Почекайте! Почекайте мене! — кричить Галя, але її тихенького голосу не чує льотчик.

Ну от, він зараз полетить, і Галя так і не взнає дороги до чарівних квітів, і їй доведеться бігти додому і боятися темної ночі, страшних крил, лютих собак, і, головне, вона назавжди лишиться такою страхунею, і їй можна буде жити тільки в місті боягузів.