Яка чудесна річ! — радісно вигукнула дружина Хосе Монтіеля, вводячи Балтасара до господи. — Я нічого подібного не бачила в житті! — І додала, дивлячись на стовпище біля дверей: — Несіть клітку до кімнати. Бач що робиться, наче на півнячий бій прийшли.
Балтасар не був чужий у господі Хосе Монтіеля. Кілька разів, знаючи його старанність і сумлінність, Балтасару доручали тут дрібну столярну роботу. Але він ніколи не почував себе добре серед багачів. Він часто думав про них, про їхніх негарних, сварливих жінок, про їхні жахливі хвороби, і завжди відчував до них щось схоже на жалість. У Балтасара терпли ноги, коли він заходив до тих пишних покоїв.
Дома Пепе?
І він поставив клітку на стіл.
У школі, — сказала жінка. — Він скоро прийде. — І додала: — Монтіель купається.
Насправді ж Хосе Монтіель не мав часу на купання. Він похапцем розтирався камфорним спиртом, щоб швидше вийти подивитись, що трапилось. Монтіель був дуже обережною людиною, настільки обережною, що навіть спав, не вмикаючи електричного вентилятора: краще чути, що робиться в домі.
Аделаїда! — гукнув він. — Що там таке?
Іди глянь, яка чудесна річ! — крикнула йому жінка.
Хосе Монтіель — огрядний, волохатий, з рушником на
шиї — висунув голову з дверей спальні.
Що це?
Клітка Пепе, — сказав Балтасар.
Жінка розгублено глянула на нього.
Чия?
Пепе, — повторив Балтасар і обернувся до Хосе Монтіеля: — Пепе замовив її мені.
Нічого не трапилось в цей момент, але Балтасар раптом відчув себе так, наче відчинили двері в лазню. Хосе Монтіель вийшов в трусах із спальні.
Пепе! — гукнув він.
Він ще не прийшов, — пробелькотіла жінка.
Пепе з'явився в отворі дверей. Йому було дванадцять років, від матері він успадкував довгі вії і вразливу вдачу.
Йди-но сюди, — сказав йому Хосе Монтіель. — Ти замовляв оце?
Хлопчик понурився. Монтіель смикнув його за чуба й зазирнув у вічі.
Відповідай.
Хлопчик мовчки кусав губи.
Монтіель, — прошепотіла дружина.
Хосе Монтіель відштовхнув хлопця, рвучко обернувся до Балтасара.
Мені дуже жаль, Балтасаре, але ти мусив порадитись зі мною, перш ніж робити клітку. Ну як ти міг домовлятися з малим! — Монтіель потроху заспокоювався. Не глянувши на клітку, підняв її і віддав Балтасарові. — Забери її зараз же і постарайся комусь продати. Дуже прошу, не сперечайся. — Він поплескав Балтасара по спині, пояснив: — Лікар заборонив мені хвилюватись.
Хлопчик стояв непорушно, мов закляклий. Балтасар розгублено глянув на нього, тримаючи клітку в руці. Раптом хлопець захропів, загарчав, як собака, і з криком упав на підлогу.
Хосе Монтіель байдуже дивився на нього, мати кинулась заспокоювати.
Не руш його, — сказав батько. — Хай розіб'є собі голову об підлогу, тоді насиплеш йому солі на рану й натреш лимоном. І нехай тоді лютує собі, скільки хоче.
Хлопець вищав без сліз, мати тримала його за руки.
Залиш його, кажу! — крикнув Хосе Монтіель.
Балтасар дивився на хлопця: це була агонія враженого
звіряти. Четверта година. Зараз дома Урсула співає якусь старовинну пісню, нарізаючи кружала цибулі.
Пепе, — сказав Балтасар. Підійшов, усміхаючись, до хлопчика, простяг йому клітку. Хлопчик скочив, обійняв клітку, майже таку ж велику, як він сам, розгублено дивився на Балтасара крізь металеве плетиво, не знаючи, що сказати. Очі його були сухі.
Балтасар, — сказав Монтіель м'яко. — Я ж сказав, щоб ти забрав клітку.
Поверни зараз же, — звеліла жінка хлопчику.
Залиш собі, — сказав Балтасар. І обернувся до Хосе Монтіеля: —Зрештою я зробив її для нього.
Хосе Монтіель вийшов слідом за Балтасаром.
Не будь дурним, Балтасаре, — говорив він. — Забери свою клітку й не роби більше дурниць. Я не заплачу тобі за неї й сентаво.
Дрібниці, — сказав Балтасар. — Я робив її саме для того, щоб подарувати Пепе. Я й не думав на ній заробити.
Коли Балтасар протискувався крізь натовп цікавих, що з'юрмилися біля входу, Хосе Монтіель щось люто кричав йому вслід.
Дурень! — кричав Хосе Монтіель. — Забери геть свій мотлох! Не вистачало ще, щоб кожен приходив до мене в дім командувати. Хай йому чорт!
В більярдному салоні Балтасара зустріли овацією. Досі він думав, що просто зробив клітку, крашу за інші, що мусив подарувати її Хосе Монтіелю, аби хлопчик не плакав, і що нічого надзвичайного в цьому нема. Але тепер збагнув, що все це має якесь значення для багатьох людей, і відчув себе трохи збудженим.
Так тобі дали за клітку п'ятдесят песо?
Шістдесят.
Щось у лісі здохло, — сказав хтось.
Ти єдиний, кому вдалося витягти таку купу грошей з дона Монтіеля. Це треба відсвяткувати.
Йому піднесли пиво, і Балтасар у свою чергу замовив пиво на всіх. Він пив стільки вперше, і скоро зовсім сп'янів, розповідав про свій проект: зробити тисячу кліток по шістдесят песо, потім про мільйон кліток, поки не дійшов до шістдесяти мільйонів песо.
Треба робити різні речі й продавати їх багатим, поки вони живі, —белькотів Балтасар. — Вони всі гнилі й повмирають.
Дві години підряд грав за рахунок Балтасара музичний автомат. Всі пили за здоров'я Балтасара, бажали йому щастя, а багатим смерті, але коли настав час вечері, покинули самого в салоні.
Урсула чекала його до восьмої години — на тарілці лежало смажене м'ясо з цибулею. Хтось сказав їй, що чоловік сидить в більярдному салоні, дуже щасливий, і всіх частує пивом, але Урсула не повірила, бо Балтасар ніколи ще не упивався. Коли вона лягла спати, — майже опівночі, — Балтасар все ще сидів в освітленому салоні, навколо стояли столики й стільці. На майданчику для танців на відкритому повітрі походжали чаплі. Не в змозі зробити й кроку, Балтасар сидів і думав, що добре було б лягти з двома жінками в одне ліжко. Він стільки витратив грошей, що мусив залишити в заставу годинник, пообіцявши розрахуватись наступного дня. Трохи згодом, уже лежачи на вулиці, Балтасар відчув, що з нього знімають черевики, але не схотів перебивати сну — найщасливішого в своєму житті.
Жінки, що йшли о п'ятій годині на вранішню месу, боялись дивитись на нього, думаючи, що він мертвий.
3 іспанської переклали
Женев'єва КОНЄВА та Лев ОЛЕВСЬКИЙ