Чорнильне серце

Страница 59 из 127

Корнелия Функе

– Хоче неодмінно навчитися грати з вогнем. Я показав йому, як робити невеликі тренувальні смолоскипи, але ж він поспішає. Тож із губів у нього й не сходять пухирі від опіків.

Меґі крадькома поглядала на Фарида. Той ховав до сумки речі Вогнерукого і вдавав, ніби не зважає на дівчинку. Проте Меґі не мала сумніву, що він ловить кожне слово з їхньої розмови. Двічі вона перехоплювала його погляд – погляд його темних очей, і за другим разом Фарид так різко відвернувся, що мало не випустив одну з пляшок Вогнерукого.

– Гей, слухай, ти там обережніше! – невдоволено кинув Вогнерукий.

– Сподіваюся, ти лишився тут не з іншої причини? – запитав Мо.

– Що ти маєш на увазі? – перепитав Вогнерукий, уникаючи погляду Мо. – A а, он ти про що! Гадаєш, я можу повернутися туди через книжку? Ти про мене надто високої думки. Я боягуз.

– Дурниці! – роздратовано кинув Мо. – Елінор сьогодні їде додому.

– Їй добре. – Вогнерукий байдуже подивився в очі Мо. – А ти? Хіба ти не їдеш із нею?

Мо обвів поглядом довколишні будинки й похитав головою:

– Я ще хочу декого навідати.

– Тут? Кого? – Вогнерукий накинув на себе строкату, розмальовану лапатими квітками теніску, яка зовсім не пасувала до його порубцьованого виду.

– Є тут чоловік… У нього може бути ще один примірник. Ти ж бо знаєш…

На обличчі Вогнерукого не здригнулася жодна рисочка, але його виказали пальці, що саме застібали сорочку. Вони просто перестали його слухатись.

– Не може бути! – хрипко промовив він. – Каприкорн не міг проґавити жодного примірника, годі й сумніватися!

– Хто знає, – стенув плечима Мо. – І все ж я хочу спробувати. Той чоловік, про якого я кажу, книжками не торгує – ні новими, ні давніми. Каприкорн, мабуть, навіть не здогадується, що він є.

Вогнерукий роззирнувся. В одному з сусідніх будинків хтось саме зачиняв віконниці, а на протилежному боці майдану, перед рестораном, поміж столиками гралася зграйка дітлахів, поки кельнер прогнав їх. Пахло гарячою їжею і вогненними забавами Вогнерукого, і серед будинків не видно було жодного чоловіка в чорному, якщо не брати до уваги кельнера, який знуджено поправляв стільці.

– І хто ж цей таємничий незнайомець? – поцікавився Вогнерукий, перейшовши майже на шепіт.

– Чоловік, який написав "Чорнильне серце". Мешкає неподалік звідси.

До них неквапно підійшов Фарид, тримаючи в руці срібну чашу з грішми.

– Ґвін і досі не повернувся, – мовив він до Вогнерукого. – А в нас уже немає чим його приманити. Може, купити кілька яєць?

– Не треба, знайде собі сам. – Вогнерукий помацав пальцями рубці на обличчі. – Сховай гроші, які ми назбирали, до шкіряного гаманця – ти знаєш, він у моєму заплічнику, – сказав він Фаридові.

У голосі Вогнерукого вчувалося нетерпіння. Якби таким тоном з Меґі розмовляв Мо, вона вже давно відповіла б йому докірливим поглядом. Але Фарида це, схоже, не ображало. Він притьма кинувся виконувати наказ Вогнерукого.

– Я й справді вже думав собі: все минулося, шляху назад немає й не буде…

Вогнерукий змовк і звів очі на нічне небо. Його саме перетинав літак, блимаючи різнобарвними вогнями. Фарид і собі подивився вгору. Він уже сховав гроші і в очікуванні застиг біля заплічника. Щось пухнасте прошмигнуло через майдан, учепилося кігтями в його холошу й видерлося йому на плече. Фарид усміхнувся, сягнув рукою до кишені й простяг Ґвінові окрайчик хліба.

– А що, коли й справді лишилася ще одна книжка? – Вогнерукий відкинув долонею з чола пасмо довгого чуба. – Чи ти даси мені тоді ще один шанс? Чи ще раз спробуєш зачитати мене назад у книжку? Один однісінький раз! – Він говорив з такою тугою в голосі, що Меґі стало його шкода.

Але на обличчі в Мо він побачив відмову.

– Ти не зможеш повернутися назад, принаймні в ту книжку! – сказав Мо. – Я знаю, ти й чути цього не бажаєш, але це так. Змирися нарешті з цим. Може, колись я тобі й допоможу. Є в мене одна ідея, досить божевільна, але… – Він не доказав, лише похитав головою й наступив на порожню коробку з під сірників, що лежала на бруківці.

Меґі вражено подивилася на батька. Про яку ідею каже Мо? Він її справді має чи просто хоче заспокоїти Вогнерукого? Якщо друге, то своєї мети він не досяг. Вогнерукий позирав на нього так само неприязно.

– Я поїду з тобою, – нарешті промовив Вогнерукий. Він знов провів пальцями по рубцях у себе на обличчі, і на них лишилося трохи сажі. – Поїду, якщо ти збираєшся до того чоловіка. А там побачимо…

Позаду них розлігся гучний сміх. Вогнерукий озирнувся. Ґвін намагався видертися Фаридові на голову, а той сміявся так, ніби нема нічого приємнішого, ніж коли куниця гострими кігтями впинається в шкіру.

– Він за домівкою зовсім не тужить, – пробурмотів Вогнерукий. – Я його питав. Ані крапельки! Усе це… – він показав рукою довкола, – йому до вподоби. Навіть гуркіт і сморід машин. Хлопець щасливий, що опинився тут. Ось йому ти вочевидь зробив велику послугу.

В погляді, яким Вогнерукий подивився на Мо, було стільки докору, що Меґі мимоволі взяла батька за руку.

Ґвін зіскочив з Фаридового плеча й заходився допитливо принюхуватися до бруківки. Одне з дітей, які доти гралися поміж столиками перед рестораном, нахилилося й, не вірячи власним очам, вражено розглядало невеличкі ріжки у Ґвіна. Та не встигло воно простягти руку до звірятка, як підбіг Фарид, схопив Ґвіна й знов посадив собі на плече.

– І де ж він мешкає, той?.. – Вогнерукий, не доказавши, затнувся.

– За годину їзди звідси.

Вогнерукий мовчав. На небі заблимав вогнями ще один літак.

– Часом вийдеш рано вранці до криниці вмитися, – пробурмотів Вогнерукий, – а над водою кружляють оті крихітні феї, трохи більші за ваших бабок і сині, мов пелюстки фіалки. Любили сідати в чуб, а іноді могли і в обличчя плюнути. Вони були не дуже привітні, але вночі мерехтіли, як світлячки. Впіймаю одну таку й посаджу в скляний слоїк. І якщо потім увечері перед сном випустиш її, то сняться такі чудові сни!

– Каприкорн казав, там були кобольди й велетні, – тихо промовила Меґі.

Вогнерукий замислено поглянув на неї й кивнув головою:

– Так, були. Кобольди, мохині, скляні чоловічки й жіночки… Каприкорн не дуже їх любив, геть усіх. Він ладен був їх повбивати. Влаштовував на них полювання… Він полював за всім, що втікало від нього.