— Три, — спроквола відповідає Залізна Кобила. — Це й так дешево.
— Друзі, нас зраджено! — гукає Гунгерман.
— А ти знаєш, скільки тепер коштують високі, по самі стегна, черевики? — питає Залізна Кобила.
— Два мільйони й ні на сантим більше. Коли вже навіть тут не дотримуються угод, то куди докотиться світ?
— Угод! Чого варті угоди, коли курс грошей хитається, мов п'яний?
Матіас Грунд, що, як автор книжки про смерть, досі, звичайна річ, мовчав, підводиться з місця.
— Це перший бордель, заражений націонал-соціалізмом, — люто каже він. — Для вас угоди нічого не варті, га?
— І угоди, і гроші,— незворушно відповідає Залізна Кобила. — А от високі черевики — це високі черевики, і чорна білизна — це чорна білизна. Ціна їхня скажена. Чому ви не знайдете для свого конфірманта якоїсь дами нижчого гатунку? Як на похороні — там можна найняти коней з плюмажем і без плюмажа. Для такого, як ваш приятель, досить і дами другого гатунку!
Проти цього нічого не скажеш. Суперечка досягає мертвої точки. Раптом Гунгерман помічає, що Бамбус випив крадькома не тільки свій коньяк, а й Залізної Кобили.
— Ми загинули, — каже він. — Доведеться заплатити стільки, скільки вимагають від нас ці уоллстрітівські гієни. Не можна було так підводити нас, Отто! Тепер ми змушені будемо вводити тебе в життя скромніше. Без плюмажа і тільки з однією чавунною кобилою.
На щастя, тієї хвилини з'являється Віллі. В нього чисто спортивна цікавість до перетворення Отто в чоловіка. Не моргнувши оком, він доплачує різницю. Потім замовляє для всіх горілку й пояснює, що сьогодні заробив на своїх акціях двадцять мільйонів. Частину заробітку він хоче пропити.
— Ну, йди, хлопче, — підбадьорює він Отто, — і повертайся чоловіком.
Отто зникає.
Я сідаю біля Фріці. Колишнє давно забуто: вона вже не вважає нас за підлітків відтоді, як на війні загинув її син. Він був унтер-офіцером. Куля влучила його за три дні до перемир'я. Ми розмовляємо про довоєнні часи. Фріці розповідає, що її син навчався музики в Лейпцігу. Хотів стати гобоїстом. Біля нас дрімає товстенна господиня з песиком на колінах. Раптом згори долинає крик. Хвилину чути тільки якийсь гуркіт, потім вилітає Отто в самих підштанках. За ним женеться, б'ючи його бляшаним тазом, розлючена Залізна Кобила. Отто біжить, як справжній спортсмен. Він вискакує надвір, а ми втрьох перехоплюємо Залізну Кобилу.
— Поганець миршавий! — важко дихаючи, вигукує вона. — Штрикнув мене ножем!
— То був не ніж, — кажу я, здогадуючись, що сталося.
— А що? — Залізна Кобила обертається й показує червоний слід над чорним трико.
— Кров же не йде. То була тільки пилочка для нігтів.
— Пилочка? — Залізна Кобила вражено дивиться на мене. — Такого ще зі мною не бувало! Вколов мене, проклятий хирляк! Не я його, а він мене! Що мені, задарма хтось дає високі черевики? А колекція нагайок за спасибі дісталася? Я хотіла на додаток чесно пригостити його маленькою пайкою садизму й легенько, наче жартома, шмагнула нагайкою по його худих маслаках, а він накинувся на мене з пилочкою! Змія підступна! Садист! На дідька мені садисти? Мені, мрії мазохістів? Так образити мене!
Ми заспокоюємо її подвійною пайкою кминової горілки. Потім ідемо шукати Бамбуса. Він сховався за кущ бузку й обмацує голову.
— Виходь, Отто, небезпека минула! — гукає Гунгерман.
Бамбус відмовляється вийти й вимагає, щоб ми кинули
йому костюм.
— Е, ні,— каже Гунгерман. — Три мільйони — це три мільйони! Ми заплатили за тебе.
— Заберіть гроші назад! Я не дам себе лупцювати.
— Кавалер ніколи не забирає в дами грошей назад. А ми зробимо з тебе кавалера, навіть якби довелося розвалити тобі голову. Залізна Кобила шмагнула тебе нагайкою просто з люб'язності. Вона садистка.
— Що?
— Ну, сувора масажистка. Ми забули попередити тебе. Ти повинен радіти, що тобі пощастило таке пережити. В маленьких містечках таке рідко трапляється.
— Для мене це ніяка не радість. Киньте мені мої речі.
Бамбус одягається за кущем, і нам'щастить знов заманути його в будинок. Ми даємо йому трохи випити, але з-за столика він нізащо не хоче вийти. Каже, що пропав настрій. Кінець кінцем Гунгерман домовляється з Залізною Кобилою та мадам, що Бамбус ще раз прийде серед тижня, вже нічого не доплачуючи.
Ми п'ємо далі. Скоро мені впадає в т>ко, що Отто, незважаючи на все, раз по раз поглядає на Залізну Кобилу й зовсім не цікавиться іншими дамами. Віллі знов замовляє горілку. Трохи згодом Едуард зникає. Через півгодини він з'являється геть спітнілий і запевняє, що виходив погуляти. Горілка робить своє діло.
Зненацька Отто Бамбус дістає з кишені папір та олівець і щось крадькома записує. Я зазираю йому через плече. Там стоїть заголовок — "Тигриця".
— Ти не можеш трохи почекати з гімнами й вільними ритмами? — питаю я.
Він хитає головою.
— Перше, свіже враження — найважливіше.
— Але ж тобі тільки й дісталося, що нагайкою по сідни-цях та кілька разів тазом по голові — оце й усі твої враження. Що ж тут тигрячого?
— Це вже дозволь вирішувати мені! — Він цідить горілку крізь розкошлані вуса. — Тепер починається робота уяви. Я вже цвіту віршами, як трояндовий кущ. Та що там трояндовий кущ! Як орхідея в джунглях!
— Ти вважаєш, що маєш уже доволі досвіду?
Він кидає на Залізну Кобилу погляд, сповнений хтивості й жаху.
— Не знаю. Але на маленький томик в оправі напевне маю.
— То чого ж ти мовчиш! За тебе ж віддано три мільйони. Якщо не хочеш, то краще пропиймо їх.
— Ну, то пропиймо.
Бамбус знову вихиляє чарку. Це вперше ми бачимо його таким. Досі він боявся алкоголю, як чуми, і насамперед горілки. Його лірика розцвіла на каві й смородиновій наливці.
— Що ти скажеш про Отто? — звертаюсь я до Гунгер-мана. — Ось що зробили кілька ударів тазом по голові!
— То все дрібниці! — горлає Отто, що встиг випити ще подвійну пайку горілки.
Повз нього саме проходить Залізна Кобила, і він щипає її за стегно. На неї це діє, як грім з ясного неба. Вона зупиняється, повільно обертається до Бамбуса й оглядає його, мов якусь рідкісну комаху. Ми сподіваємось добрячого ляпаса й виставляємо руки, щоб трохи зменшити силу удару. Для дам у високих черевиках те, що зробив Отто, — непристойна образа. Але в короткозорих очах Отто світиться якась нетутешня усмішка. Він, хитаючись, підводиться з-за столика, обходить Залізну Кобилу і зненацька плескає її по чорному трико.