Офіцер не повірив. Скуйовджена борода і давно не стрижене волосся так різко контрастували з добірною англійською мовою, що він запідозрив щось недобре.
— Обшукати! — наказав він.
Солдати кинулися до машини. Один з них досить безцеремонно схопив Антоні за рукав, відштовхуючи вбік. Благенька, напівзотліла сорочка вмить розірвалась, і в яскравому світлі ліхтаря на оголеному тілі темно-кривавим блиском виступило клеймо — Ч. Е. 815.
— О-о! — вигукнув офіцер. — Ось який ти лікар! Ти — втікач з концтабору! Взяти їх!..
В цей час десь далеко в лісі пролунав дикий крик. Солдати насторожилися. Вони не знали, хто це кричав — звір чи людина, але, видно, крик збентежив їх. Солдати про щось тихо поговорили між собою, потім офіцер наказав розвернути машину і повертати назад.
Але розвернути велику машину на вузькій лісовій дорозі було нелегко. Довелося вирубувати придорожні кущі.
Крик у лісі пролунав ще раз. У відповідь йому десь на сході загув тамтам. Потім відгукнувся другий — на заході. Рокіт зловісно котився по лісу і танув у передранковій імлі. Тамтами ніби говорили. Запрацював стародавній негритянський звуковий телеграф, що був кілька десятків років тому поширеним і звичним способом передачі вістей в екваторіальній Африці. Часто важливі новини за один день передавалися від узбережжя Індійського океану до гирла Конго або навпаки.
— Швидше, дияволи! — крикнув офіцер. — Це перестукуються мау-мау, і хто знає, чи не про нас у них мова!
Нарешті машина розвернулася. Солдати залізли в кузов і з усіх боків оточили Антоні й Туку. Офіцер сів у машину втікачів і сам вів її позаду. Про втечу нічого було й думати.
Несподівано пролунав постріл, задня машина круто звернула вбік і врізалася в придорожні дерева. Відразу ж після цього в лісі знову прокотився зловісний крик. І в ту ж мить вантажна машина зупинилася: перед нею впоперек дороги лежало товсте дерево.
Кілька солдатів стрибнули на землю, щоб відтягти його. Але вони не встигли цього зробити.
З лісу вибігли партизани і кинулися до машини. Гримнули постріли, при світлі фар заблискотіли панги.
Короткочасний бій закінчився повною перемогою партизанів, добра половина солдатів загинула в цьому бою. Решта здалися.
Антоні й Туку сплигнули з машини і потрапили в обійми друзів.
— Живі! — зрадів Джомо.
Партизани розтрощили карбюратори машин, випустили з баків бензин.
Солдати, які лишилися в живих, мовчки дивилися на все це, чекаючи своєї долі. Але партизани не чіпали їх. Вони забрали зброю та боєприпаси і зникли в лісі.
Тільки Туку й Комебі, уважно оглядаючи місце бою, на хвилину затримались.
Вони вже хотіли йти, коли здалеку долинув глухий гул моторів. Комебі зупинився і почав прислухатися.
— Машини, — промовив він. — Через кілька хвилин вони будуть тут!
Комебі й Туку кинулися в гущавину і причаїлися.
Рев моторів наближався. Солдати захвилювалися. Вже майже розвиднілося, коли з-за повороту викотилися два броньовики і зупинилися біля машини. З переднього виліз офіцер. Назустріч йому кинулися обеззброєні солдати…
— Що сталося? — вигукнув здивований офіцер.
Солдати навперебій почали розповідати про свої нічні пригоди. І кожен намагався зобразити справу так, наче вони витримали жорстокий бій, убили щонайменше два десятки мау-мау і здалися тільки тому, що на них напало сотні дві чорношкірих розбишак.
Далі Комебі й Туку не слухали. Вони наздогнали своїх товаришів і, розповідаючи про все, що почули, рушили з ними.
Антоні, Туку й Джомо йшли поряд, продираючись крізь зарослі.
— Як тобі пощастило нас визволити, Джомо? — спитав Антоні. — Ти так раптово зник, а потім так несподівано з'явився, що все це скидається на чудо.
— Ніякого чуда немає, — всміхнувся Джомо. — Коли ми вискочили з машини і побачили, що вас захоплено, Комебі відразу ж подав сигнал своїм людям… Цей сигнал був переданий тамтамами нашим постам, які й перерізали дорогу. Як бачите, все кінчилося щасливо… — Але ж звуки тамтамів почули вороги!.. Отже, повстанці самі себе викрили?
— Так, — погодився Джомо, — вони себе викрили. Але ж іншого виходу не було! Інакше ви загинули б!
— А як же ти встигав пішки за нами? Ніяк не розумію.
— А я пішки й не йшов, — відповів Джомо. — Я причепився ззаду на машину, яку вів офіцер. Він і не підозрював, що я стежу за кожним його рухом. І мені зовсім не важко було в потрібну мить вистрілити в нього…
Коли перші промені сонця бризнули на землю, повстанці були вже на галявині, де півколом стояло кілька великих куренів. До Джомо з радістю підходили його давні товариші по загону. Багато нових людей з цікавістю дивилися на велетня-ватажка і на бородатого мзунгу, що подружив з неграми.
Нтомбі, дружина Комебі, принесла втікачам сніданок: пошо, амасі, смаженого м'яса і печених бананів. Весь табір оточив прибулих. Дітлахи юрмилися навколо Антоні: такої довгої і густої бороди їм ніколи не доводилося бачити. Найсміливіші простягали руки, щоб погладити її, але відразу ж з острахом ховалися за спини товаришів.
Антоні скоро набридло бути в центрі уваги, він попросив у Комебі бритву й поголився.
Тимчасом Комебі вишикував усіх воїнів на майданчику перед куренем. Промова його була коротка.
— Воїни! — сказав він. — Сьогодні в наш табір прибув Джомо Карумба, наш командир, і з цього часу командування загоном переходить до нього! Дауді, на честь Джомо Карумби підняти прапор!
По бамбуковій тичці, що стояла в центрі півкола, утвореного куренями, повільно, урочисто піднявся великий чорно-червоно-зелений прапор — символ волі й рівності всіх народів Кенії. Джомо вийшов у центр і став під прапором, великий, змарнілий, але грізний у своїй рішучості й силі.
В ту ж мить над загоном тихо, але урочисто пролунали звуки пісні, яку він так любив і яку часто співав:
Скеля стоїть кам'яна —
чорна гранітна стіна…
Биймо! То ж прийде той час,
що розпадеться вона!
То не стіна — ланцюги:
їх білі мзунгу сплели…
Биймо! То ж прийде той час,
що розпадуться вони!
Як тільки згасли останні звуки пісні, Джомо підняв руку, і в таборі стало зовсім тихо.
— Друзі! — сказав командир. — Радість наша велика: ми знову вільні і серед вас! Але радіти ніколи — небезпека нависла над нами. Ще сьогодні мзунгу кинуть проти нас військо і літаки. Ми не можемо лишатися тут жодної хвилини! Наказую: негайно зібрати все найцінніше — зброю, харчі, одяг — і приготуватися до походу!