Гайдученко підвів голову і усміхнувся своєю прозорою посмішкою.
— У тім-то й річ, що пролетаріат не дозволить своїй владі, своєму державному апаратові виродитися в бюрократичну машину, і коли той державний апарат, що його пролетаріат створює для успішнішого переведення суспільства на рейки соціалізму, почне перероджуватися, він зімне його, як поношену рукавичку, і викине на смітник, щоб створити новий апарат пролетарської диктатури. Ви забуваєте найголовніше, що пролетаріат вважає державну владу не як самоціль, а як засіб здійснити завдання пролетарського класу. А особисті егоїзми — то пусте, їх пролетаріат, кінець кінцем, може використати для будівництва, бо кожну силу використати можна. Ми не ідеалісти, що вішають носа побачивши, що окремий член пролетарського класу починає жити інтересами ворожого класу — бур’ян скрізь є, і з ним звичайно, треба боротися, а не лякатись до нестями, у тім-то й перевага марксизму над усіма вашими, наскрізь ідеалістичними побудованнями, що він знає, відкіля походять добрі наміри, і розмовами про альтруїзм нікого не дурить. Пролетаріат іде в світ із своєю правдою, а не правдою різних ліберальних буржуа, що раніш, ніж робити революцію, дивляться в кодекс законів буржуазної держави, чи дозволено це, чи ні? Пролетаріат несе свої закони, і ті закони всі діходять одного — безкласового суспільства, що єдине може створити умови нормального розвитку людства...
Гайдученкові від довгої мови аж кров ударила в скроні. Він витер спітніле чоло й, очікуючи, дивився на опонента.
— Може, це й так, але я не вірю в перемогу комунізму,— казав Карлюга по довгій мовчанці,— як не вірю ні в яку релігію. Я не вірю, бо втратив свою наївність з того часу, як на самоті забстрагував свою думку від шкурних інтересів і піднісся над життям та подивився, що в ньому робиться. А щодо пролетарської держави, то доля її така сама, як і всякої держави.
Гайдученко заперечливо похитав головою, а Карлюга пристрасно запитав:
— Які підстави гадати, що саме не така? Де запорука? Історичні аналогії такої запоруки не дають...
— Ні, не така, а запорука цьому є здоровий глузд робітника, якому немає охоти робити щось на шкоду собі й своєму класу. Він не альтруїст, а значить, і не ідеаліст, доведе діло до позакласового суспільства не добродійством, а захистом своїх, зауважте — своїх, а не чиїхось інших, інтересів, бо позакласове суспільство є гарантія проти визиску й пригноблення насамперед робітника, бо пролетаріат найбільше зазнає і визиску, і пригноблення. Розумієте ви мене? Єдиною, як ви хочете, догмою марксизму й комунізму є визволення працівників із неволі капіталу, а це може статися тільки через знищення класів.
— Заждіть... Це хороші й переконливі слова для людини вірящої... Мені вони нічого не говорять. Християнство-бо було не гірше за комунізм, звичайно, для свого часу, хоч і спиралося на віру в царство небесне, ну... а комунізм спирається на віру... в безкласове суспільство... То однаково! І ось ідеологія, що прагла рівності, братерства й свободи, боролася з багатствами в одних руках, згодом стала прислуговуватись владі, стала льокаєм багатих, хоч і проповідувала жебрацтво, стала благословляти війни, хоч і говорила "не убий", і, врешті, стала за зброю тих, проти кого в основі була побудована. Яка гарантія, що і в комунізм хтось не додасть пояснень на зразок тих, які маємо у катехізисах: "убивати не можна, але на війні, захищаючи батьківщину, не тільки можна убивати, а й треба..."
Здавалося, що Карлюга містифікує Гайдученка, бо в очах його, під чорними густими бровами, грали іскорки сміху, немов він розповідав веселий анекдот і сам стримувався, щоб не сміятись.
— Ви кажете, що марксизм удосконалена наукова система? Вірю — вона досконаліша за Христову віру, вона сучасніша поза всім. Це й хороше, й погано. Погано саме тим, що комунізм, ставши, сказати б, удержавленою ідеологією, стане разом із тим ідеологією реакційною...
І, помітивши, що Гайдученко ще енергійніше закрутив головою, додав:
— Так, так! Реакційною, бо ідеологія, що для підтримки її треба будувати в’язниці, утинати голови, в котрих виникне думка, не схожа на штамповану тавром державної канцелярії, не може бути далі ідеологією революційною!
Вони дійшли до самісіньких дюн і зупинилися. Далі йти було незручно сипким піском, і вони повернули назад. Гайдученко мовчки слухав, даючи Карлюзі виговоритися, а той провадив далі:
— Певно, християни перших віків щиро вірили в царство небесне, виконавши приписи Христової віри. Вони, звичайно, не підозрівали, щоб їхню віру могли використовувати найганебніші гнобителі, що вони, ті гнобителі, саме з їхньої віри будуть викопувати собі виправдання тортур, інквізиції, в’язниць і каторг, і навіть більше від того — Доводитимуть, на підставі тієї віри, що саме їхні інквізиції угодні богові, що саме лупити шкури, палити на вогні і вчить Христова віра. Чи міг би хто вигадати найбільше знущання над релігією часів її зародження? Чи хто б повірив тоді, на зорі християнства, тому дивакові, що почав би пророкувати таке? Звичайно, ні, так само ні, як і ви мені не вірите!..
Карлюга, видимо, схвилювався. На чолі йому зібралися густі зморшки, а брови насунулися на перенісся, і від цього його обличчя стало немов кам’яне, а очі, як два чорних ліхтарі, висвічували з-під завіси брів.
— Ні, добродію, доки існують апарати примусу, апарати державної влади, доки тими апаратами будуть користатися різні плюгавці, ніякі системи не можуть визволити людство з поневолення невеликою купкою можновладці. Тільки знищення держави і жорстокий терор на всіх що намагатимуться скупчувати в своїх руках цінності й знаряддя виробництва, може вивести людство на світлі дороги історії!..
Карлюга знесилився і останні слова через силу видихнув з грудей. Чорні ліхтарі очей йому погасли, а ноги ступали не так твердо і впевнено, як до цього.
Гайдученко помітив зміну в своєму бесідникові і подумав, що цей чоловік, певно, багато пережив і передумав і дійшов до хоробливого розладу з суспільством, що й привело його до пустельництва... Так само, як і раніше, Гайдученко спокійним, миролюбним тоном, почав говорити, а Карлюга плентався поруч, похнюпивши голову на груди, немов знесилений неймовірним напруженням.