– Ви тут самий, юначе? – запитав джентльмен.
– Я не такий наївний, – відповів Дік, – і, якщо вже бути відвертим з вашою світлістю, то ліс по обидва боки від цього хреста переповнений моїми чесними молодцями, що лежать там із зброєю напоготові.
– Ви поступили розумно, – сказав лорд. – Я дуже радий цьому, бо вчора ввечері ви бились так нерозумно, немов якийсь дикий сарацин[10], а не досвідчений християнський воїн. Але не мені висловлювати своє незадоволення: ви ж перемогли мене.
– Я переміг вас, мілорде, лише тому, що ви впали, – сказав Дік у відповідь, – і якщо б мені не допомогли хвилі, я, напевно, загинув би. Ось на моєму тілі ще зовсім свіжі сліди вашого ножа. І зрештою, мілорде, я думаю, що в мене були однакові шанси загинути чи перемогти в цій маленькій сліпій сутичці на березі моря.
– Ви досить скромний, коли так зневажливо ставитесь до своєї перемоги, – зауважив незнайомець.
– О ні, мілорде, я не скромний, – відповів Дік. – У рівній боротьбі я не переміг би вас. Але тепер, коли в світлі перших променів сонця я бачу, який відважний рицар здався мені завдяки долі, темряві й прибою моря і як легко поєдинок міг закінчитись зовсім інакше, особливо для воїна, такого недосвідченого й незграбного, як я, – не дивуйтесь, мілорде, що я трохи збентежений своєю перемогою.
– Мені подобаються ваші слова, – сказав незнайомець. – Ваше ім'я?
– Моє ім'я, якщо вам завгодно знати його, Шелтон, – відповів Дік.
– А мене називають лордом Фоксхемом, – сказав рицар.
– Значить, мілорде, ви є опікуном найвродливішої дівчини в Англії, – сказав Дік. – І тепер я знаю, який мені взяти викуп за ваше життя і життя ваших слуг, що були взяті в полон на березі моря. Я звертаюсь, мілорде, до вашої великодушності і милосердя, віддайте мені руку моєї прекрасної дами, Джоанни Седлі, а я поверну вам та вашим слугам волю, і, якщо ви захочете взяти, мою вдячність і відданість до самої смерті.
– А хіба ви не вихованець сера Деніела? – запитав лорд Фоксхем. – Я, здається, десь чув, що ви його вихованець, якщо ви син того самого Гаррі Шелтона?
– Ви не бажаєте, мілорде, злізти з коня? Я охоче розповім вам, хто я, як я живу і чому я такий сміливий у своїх вимогах до вас. Благаю вас, мілорде, присісти на цих східцях і вислухати мене до кінця. Я здаюся на ваш милостивий суд.
З цими словами Дік простягнув руку і допоміг лордові Фоксхему злізти з коня; він привів лорда на пагорб до хреста, посадив його на тому місці, де недавно сидів сам і, стоячи з повагою перед своїм благородним полоненим, розповів йому про своє життя з дитинства до вчорашнього дня.
Лорд Фокрхем уважно слухав його і, коли Дік закінчив, сказав:
– Мастере Шелтон, ви одночасно і найщасливіший і найбільш нещасливий молодий джентльмен у всьому світі; але щастя, яке ви мали, ви заслужили, а на нещастя ви ні в якому разі не заслуговуєте. Не падайте духом, бо в моїй особі ви здобули друга, який має владу і може допомогти вам. Хоч людині вашого походження і не личить водитися з розбійниками, але я змушений визнати, що ви хоробрий і благородний, дуже небезпечний під час бою, ввічливий під час миру, ви – молода людина з прекрасною вдачею і щирою душею. Що торкається ваших володінь, то ви їх не побачите до Нового перевороту. Доки влада в руках Ланкастерів, сер Деніел буде користуватися ними, як своїми власними. З моєю вихованкою зовсім інша справа: я обіцяв її раніше одному джентльмену, моєму родичеві на прізвище Хемлі; обіцянка дана йому вже давно…
– О мілорде, а тим часом сер Деніел пообіцяв її мілордові Шорбі, – перебив Дік. – І, хоч його обіцянка дана зовсім недавно, у нього більше шансів виконати її негайно.
– Ваша правда, – сказав лорд. – Але, приймаючи до уваги те, що я ваш полонений і моє життя, за певних умов, у ваших руках, а більше за все те, що дівчина, на нещастя, знаходиться в чужих руках, я даю вам свою згоду. Допоможіть мені з вашими добрими хлопцями…
– Мілорде! – вигукнув Дік. – Адже ж це ті самі розбійники, за знайомство з якими ви осуджували мене.
– Хто б вони не були, все одно, але вони вміють битися, – відповів лорд Фоксхем. – Допоможіть мені, і, якщо нам з вами пощастить відбити цю дівчину, клянусь вам своєю рицарською честю, вона одружиться з вами!
Дік став на коліна перед своїм полоненим, але той, легко зіскочивши з підніжки хреста, підняв його і обняв, як сина.
– Оскільки ви маєте одружитись із Джоанною, – сказав він, – ми повинні бути друзями.
Розділ IV
"ДОБРА НАДІЯ"
Через годину Дік знову сидів у таверні "Козел і волинка" за сніданком і вислухував повідомлення своїх гінців і вартових. Дакуорта все ще не було в Шорбі; він часто відлучався, тому що постійно мав безліч різних справ у різних кінцях країни. Розорившись, він заснував братство "Чорної стріли", прагнучи помсти і наживи, але люди, які знали його краще, вважали, що він був агентом і представником графа Річарда Уорвіка[11].
У всякому разі Дакуорт був відсутній, і всіма справами в Шорбі займався Річард Шелтон; зараз, сидячи за сніданком, він глибоко поринув у свої думки. Обличчя його виражало заклопотаність. Він домовився з лордом Фоксхемом завдати сьогодні вночі вирішального удару і звільнити Джоанну Седлі. Але для цього треба було подолати безліч різних перешкод; а його розвідники, що прибували один за одним, з кожним разом приносили все більш невтішні новини.
Сер Деніел був стривожений вчорашньою сутичкою на березі моря. Він збільшив гарнізон для охорони маленького будиночка в саду; але, не задовольняючись цим, він розставив вершників у всіх сусідніх провулках, щоб його могли сповіщати звідти про найменшу небезпеку. А тимчасом на подвір'ї його міського будинку стояли осідлані коні, і воїни, озброєні з голови до ніг, чекали тільки сигналу.
З кожною годиною план Діка і лорда Фоксхема здавався все менш здійсненним, та раптом обличчя Діка прояснилось.
– Лоулесе! – крикнув він. – Адже ж ти був моряком, ти можеш украсти для мене корабель?
– Мастере Діку, – відказав Лоулес, – з вашою допомогою, я зміг би вкрасти навіть йоркський собор.
Через кілька хвилин вони вже були в гавані, Це була досить широка бухта, оточена піщаними дюнами. Вона примикала до найбруднішої частини міста, що являла собою нетрі з напівзруйнованих покинутих мешканцями старезних халуп. У бухті виднілось чимало палубних і безпалубних суден: одні стояли на якорі, інші були витягнуті на берег.