– Я знаю, – зізнався він, – що ви особисто заінтересовані у цій справі. Я згодився з сержантом Стеббінсом, що ми маємо це прийняти до уваги. Це якраз той випадок, коли я з радістю прийму від вас будь-яку допомогу. Таким чином, давайте обговоримо все спокійно. Принеси стільці, Гудвін.
Для Вульфа я вибрав стілець, який стояв за столом Марко, оскільки він більше за решту відповідав його габаритам. Для себе я взяв перший-ліпший. Я приєднався до товариства, коли Вульф повторив, украй роздратовано:
– Довідалися що-небудь?
Кремер стримався і на цей раз:
– Поки нічого вагомого. Вбивство скоєно всього дві години тому.
– Я знаю. – Вульф спробував сісти на стільці позручніше. – Ви, звісно, запитали Фелікса, чи знає він убивцю. – Він перевів погляд. – Може, знаєш, Фелікс?
– Аж ніяк, сер. Не можу в це повірити.
– У тебе є припущення?
– Зовсім ні, сер.
– Де ти був, починаючи з сьомої години?
– Я? – Його очі твердо дивилися на Вульфа. – Я був тут.
– Весь час?
– Так, сер.
– А де був Джо?
– Також тут.
– Весь час?
– Так, сер.
– Ти певен?
– Так, сер.
– А де був Лео?
– Також тут, весь час. Де ж ми ще можемо бути під час вечері? А коли Марко не прийшов...
– Якщо ви не проти, – втрутився Кремер, – я все це вже знаю. Мені не потрібно...
– Мені потрібно, – перервав його Вульф. – Я несу подвійну відповідальність, містер Кремер. Я, безумовно, маю намір прикласти всі зусилля для того, щоб убивця мого друга був спійманий і притягнений до відповідальності в найкоротший термін. Втім, на мені лежить ще й інший тягар. Як ви незабаром офіційно дізнаєтесь, згідно заповіту мого друга, я є судовий виконавець заповіту і опікун майна. Не спадкоємець. Цей ресторан являє єдину реальну цінність, і він був заповіданий шістьом із тих людей, котрі тут працюють, причому найбільша частина переходить до тих трьох, про котрих я вже запитував. Про умови заповіту вони довідалися рік тому, коли в нього внесли зміни. У містера Вукчича не було близьких родичів, та й взагалі в цій країні нікого немає.
Кремер поглянув на Фелікса:
– Скільки коштує цей заклад?
Фелікс знизав плечами.
– Не знаю.
– Ви знали, що у випадку смерті Вукчича, ви стаєте співвласником ресторана?
– Звісно. Ви чули, що сказав містер Вульф.
– Ти не сказав про це.
– Боже мій! – Фелікс, тремтячи, схопився зі стільця. Він постояв якусь мить, щоб тремтіння спинилося, знову сів і нахилився до Кремера. – Треба час, щоб говорити про декотрі речі, містер. Про все, що було між Марко і мною, між ним і всіма нами, я готовий розповісти з задоволенням. Приховувати мені нічого. Так, працювати з ним часом було важко, він бував суворим, іноді грубим, міг накричати, але він був чудовою особистістю. Послухайте, я скажу вам, як я до нього ставлюся. Ось я. А тут збоку Марко, – Фелікс постукав себе пальцем по ліктю. – Раптом з'являється дехто, наводить на нього пістолет і збирається вистрілити. Я кидаюся, щоб заслонити собою Марко. Думаєте, я герой? Аж ніяк. Я зовсім не герой. Просто я так до нього ставлюся. Запитайте містера Вульфа.
Кремер пробурчав:
– Він щойно з'ясовував, де ви були після сьомої години. Ну, а Лео і Джо? Як вони ставилися до Марко?
Фелікс випрямився.
– Вони самі вам скажуть.
– А ви як думаєте?
– Не так, як я, тому що в них інший темперамент. Але припустити, що вони могли б нашкодити йому – ніколи. Джо не кинувся б, щоб заслонити Марко. Але він напав би на людину з пістолетом. Лео – не знаю, але, на мою думку, він покликав би на допомогу, покликав би поліцію. Я його не картаю. Не обов'язково бути боягузом, щоб кликати на допомогу.
– Шкода, що нікого з вас не було, коли це сталося, – зазначив Кремер.
Це зауваження показалося мені недоречним. Було очевидно, що Фелікс йому не подобається.
– І ви говорите, що, навіть, не уявляєте, хто б хотів його смерті?
– Ні, сер, не знаю. – Фелікс задумався. – Звісно, є деякі здогадки. Наприклад, жінки. Марко був галантним кавалером. Єдине, що могло відволікти його від роботи, – це жінка. Я не можу сказати, що жінка для нього була важливіша за соус – він не міг бути недбалим по відношенню до соусу. Але він був небайдужим до жінок. Йому ж зовсім не обов'язково було знаходитися на кухні, коли вечір вже був у розпалі: Джо, Лео і я цілком справлялися з столиками і обслуговуванням, тож, якщо Марко хотів повечеряти за своїм столиком з дамою, ми не ображалися. Але інші могли ображатися. Не знаю. Я сам одружений, маю четверо дітей і зовсім катма вільного часу, але всі знають, які почуття може викликати жінка.
– Так він був бабником, – пробурчав сержант Стеббінс.
– Пф! – поморщився Вульф, – галантність зовсім не завжди прислужниця похоті.
Все це було надто витончено для присутніх, але факт лишається фактом: Вульф сам запитував мене про стосунки Марко з жінками. А за три години це ж питання знову було в центрі уваги. Фелікса відпустили і попросили прислати Джо. З'явилися інші детективи із кримінального, а також помічник районного прокурора. Офіціантів і кухарів допитували в окремих кабінетах, і всім ставили питання про жінок, з котрими за останній рік вечеряв Марко. До того часу, як Вульф висловив бажання на сьогодні все завершити, встав і потягнувся, було вже далеко за північ, і ми зібрали чималу купу свідчень, включно з іменами семи жінок, з котрих жодна не користувалася дурною славою.
– Ви сказали, що прикладете всі зусилля для того, щоб злочинець був спійманий і притягнутий до відповідальності в найкоротший термін, – нагадав Кремер. – Я б не хотів втручатися і тільки нагадаю, що поліція буде рада допомогти вам.
Пропустивши його єхидне зауваження повз вуха, Вульф ввічливо подякував Кремеру і направився до дверей. По дорозі додому, в таксі, я поділився з ним маленькою радістю – ніхто не спом'янув Сью Дондеро. Вульф не відповів. Він сидів на краю сидіння, вчепившись в пасок, у будь-який момент готовий врятувати своє життя.
– Втім, мушу зазначити, – додав я, – жінок і без неї набралося задосить. Думаю, що їм це не сподобається. Завтра до полудня їх будуть обробляти тридцять п'ять детективів, по п'ять душ на кожну. Згадую про це просто так, на той випадок, якщо вам зненацька вскоче в голову зібрати їх усіх семеро завтра об одинадцятій у вашому кабінеті.