ЯВА 9
Демко (вносить дві лампи). Оцю лампію на цей столик, а цю можна й на мисник постановити. Згодом купимо і другого столика. (Ставляє ще пляшечки на мисник.)
Варка, Бач, до чого цей столик!
Вустя (несе мідні підсвічники). Мамо, дивіться, які цяцьковані підсвічники! (Показує Варці.) Коли б ви бачили, мамо, що людей поналазило у двір та дітвори, аж тини вгинаються.
Знадвору люде тиснуться у вікна.
Зінько (вносить ящик). А тут що таке?
Демко. Усяка посуда: стакани, тарілки, чашочки. Всяка там немеглена провизія. (Пішов.) ,
Зінько. Там ще ящиків сила. (Пішов.)
Вустя. Спитайте, мамочко, татка, чи вони привезли мені подмостона та ботики?
Варка. Тадже ж побачимо, як привіз, то й віддасть. А свахи Конашихи меж людьми нема?
Вустя. Ні, ще нема. (Пішла.)
Демко (з самоваром). А оце тобі, жінко, самуварь. Я тобі покажу, як його настановляють,— штука! А знаєш, як та юшка зветься, що з оції штуки п'ють?
Зінько (вносить ящики). Чай!
Демко. А ти ж почім знаєш?
Зінько. Колись возив до станового пакета, так становий звелів дати мені аж два стакани: таке солодке та гаряче, тільки що наїдку ніякого.
Демко. Бачу, що ти вже трохи і образований. А настановлять самуваря вмієш?
Зінько. Роздивлюсь, то й доберу способу. (Пішов.)
Вустя (вносить вузол, з котрого випада лимон). А це що таке: яблучко чи груша?
Демко. Палцин.
В у с т я (підійма). Його можна їсти? Демко. Можна. Візьми і собі, Варко.
Бере Варка з вузла лимон. ЯВА 10
ТІ ж і Конаш з Конашихою.
Конаш. З приїздом, сваток, поздоровляєм! Демко. Та що з того?
Конаш. Значить, слава Богу, що все благополучно. Демко. А далі що?
Конаш. Позвольте за ручку почоломкаться. (Простяга руку)
Демко. Навіщо?
Конаш. Чудной чалаєк! Такой порадок. Конашиха (входить). Здрастуйте, свате, здрастуйте, свахо! (Іде до Варки цілуватись.)
Варка (одвертається). Вимийте перш губи!
Конашиха здивувалась. 4
Конаш. Ви як же це з нами?
Демко. Як хочу, так і поводжуся. А хто мене може повчати? Чи не ти?
Конашиха. Я принесла вам, свахо, чотири повісма прядива, що колись позичала...
Варка. На бісового батька тепер воно мені?
Конаш. Я, Дементій, приніс вам довжок: руб двадцять чотири копійки.
Демко. Дарую вам!
Конашиха. Хороше ж ви нас вітаєте!
Конаш. Єжели даруєте, так благодаримо. Одначе гніватись на свата не стоїть. (Сідає на скриню.) Сідай, жінко!
Конашиха с ід а поруч.
Демко. Здрастуйте вам! Ви чого ж це розсілися? Я вас прохав садовиться чи жона моя?
Конаш. А ловка скриня! Чуєш, жінко, як сват так і далі дурітимуть, то хутко процвиндрять братове добро, тоді ми купимо у них оцю скриньку.
Демко. Не діждете! Чого ви розсілися? Я вас питаю чи кого?
Конаші мовчать.
Це що ж за порадки?
Конаш. Бундючтесь, свате, пишайтесь, а ми подивимся!.. Ану покажіть ще який хвокус-покус!..
Демко. Це, це... Та що ж це таке?
Конаш (до Вусті та до Варки). А ви чого з лимонами держитесь?
Демко. Які алимони, то пальцини!
Конаш. Я, може, скольки сотен, у Турції как бул, там на Балканах 5, переїв апилцинів, так мені не знать? Це лимони.
Демко. Та що він мені баки забива? Я сам їх у городі купив у лавці, аж два десятки купив. Я більш десятка їх з'їв у Києві, у купців.
Конаш. Може, у купців ви і апалцини їли, а це тошно што лимони.
Демко. Не вір, Варко. Облупи лушпиння та й їж! їж і ти, Вусте!
Варка (куштує). Ой, яке кисле. В у с т я. Аж губи стягує!
Демко (дражнить). "Губи стягує!" Що то, як воно не-образоване. Дай мені, я з'їм.
Варка і Вустя віддають йому, він почина їсти. Справді, неначе не палцин.
Конаш (регоче). Годуйтеся, свате, на здоров'ячко!
Демко. Це, стало бить, мене лавушник обдурив?
Вустя. Піду рота виполощу! (Пішла.)
Конаш. Чого ж обдурив? Тепер будете чай пить з лимонами. Позичте й нам з півдесятка.
Зінько /на порозі). Татуі Що то було у скляній банці? Я баньку упустив, вона розбилася, а діти як накинулись, геть все поїли.
Демко. Чи не капосні? То глецерина. Конаш. Глецерина маїть сладость...
ЯВА 11
Ті ж і Вареник.
Вареник. Вторично моє поштеніє!
Демко. Знаєш, куди йди з своїм поштенієм? і
Вареник. Сміхотвор ви, Дементій Васильович! Зараз були приятелі, а тепер знов гордуєте?
Демко. Я який є, таким і буду, а ти... Це й ти сів? Та ти хто такий, який на тобі чин? (Показує на Конаша.) То хоч ундерхвицер, він на войиі страждався, а ти хто?
Вареник. Ая хіба мало страждав з вами та повчав вас, щоб якнайкраще? Що ж ви тепер так вже дуже соблюдаете свою гордость проти мене?
Демко. Ви всі мене мали колись за дурня, так тепер вже те минулося, пролетіло ген-ген, відсіля його й не видко вже!.. Розумієте? Минулося!
К о н а ш. Либонь, саме приступа?
Демко. Га? Що ти ундерхвицер, а ти лавушник, так це мені має бути приятність з вами? Нікоторої! Ані соб, ані цабе! Ідіть геть з хати! Я зараз ляжу спочивать, бо всі образовані люде, як приїдуть додому, зараз лягають спочивать. Та чи мені вас коцюбою, чи макогоном гнать?
Конаш. Ну, жінко, і справді вже ми нагостювались у свата, пора й додому.
Вареник. І я можу по дружеству зробить Дементію Васильовичу усяку пошанобу. До свиданія! (Пішов.)
Демко. Хоч і не треба? (До Конашів.) А ви ж чого мнетесь?
К о н а ш. Позичте полдесятка лимонов. Демко. Ані одного! (До вікон.) Чого у вікна лізете? Конаш. Що то у вас за ланцюжок на шиї? Демко. Не ваше діло! Жінко, дай мені сюди подушку, тут і спатиму... Стривай, чи завів я часи? Конаш. Покажіть часи!
Демко. Ти й тямиш? (Заводить.) Ні, заведені. Варка дає подушку, він ляга.
Конаш. Покажіть же часи!
Демко. Ну на, дивись!.. (Показує часи.) І що він в них розбере?
Конаш. Хоч анкор, хоч циліндер на дванадцять каменів.
Демко. Що то вже я ненавиджу, як воно почне базікать! Ідіть з хати, бо сьогодня вже ніякої розмови з вами не буде, та й на частуваннє Не сподівайтесь. Варко, повигонь мух, а те бісова птиця не дасть заснути. (Ліг і повернувся спиною.) Та позатуляй вікна.
Варка (почина ганять мухи). Що за уїдливий народ!
Конаш. Я жалав з вами, щоб дружбу, потому по сусідству і як сродники; а как ви мордяку відвертаєте, так я вам скажу, что не стоїть з таким чмирякою і розговори плодить... Сама-шедчой чалаєк!.. Чмир, как єсть чмир!..
Пішли.
Демко. Мели язиком, а я вже сплю! Варка. Хоч би й повік вас не бачити. Демко. Іч, свинота необразована!..