Верблюди були позв’язувані пальмовими мотузами так, що не могли поворухнути жодним членом, крім голови. І їх, як лантухи, піднімали підйомником та спускали до трюму, де для них є стайні. Виявилось, що з нами в трюмі їде й кілька корів, що й дають нам свіже молоко до кави. Та ще четверо коней везуть для Японії. Справді — "Гамбург", як Ноїв ковчег. Чого й кого тільки тут немає?!
— — —
Ну-ну! Зовсім я не так уявляв собі океан! Я був певен, що тут так само синя й прозора вода, як у морі, але ж воно, виходить, інакше. Вода зовсім жовта, каламутна й від неї дуже не гарно пахне. Кажуть, що це через силу замерлих морських молюсків та інших дрібних створінь, які мільярдами загинули й завоняли воду. Скільки ж треба було тих створінь, щоб вони могли зіпсувати воду в океані!..
Взагалі, чи то мені набридло їхати, чи може я не маю смаку до мореплавства,— але мені вже кортить швидше доїхати до суходолу. Особливо я почуваю тугу за землею отут, в океані, — де скрізь, куди не глянь — вода, вода й вода — без жодної зміни. Увечері, коли сходить місяць, мені часами здається, що ми серед якогось безкрайого поля, вкритого гарячим снігом...
Звичайно, набачились білих рибалок, летючої риби, що наче біжить над водою, звикли пізнавати знову й знову групи чорних дельфінів. Зустрічали якісь пароплави, з котрими обмінювались салютом: махали хусточками. Але все це розважає лише на хвилинку, а далі — знову безкрая вода... Мені чогось здається, що чи її не надто вже багато? Тепер я помічаю, що я взагалі не дуже люблю такі занадто величні речі, як от — пустинне поле, безкрає море, тяжкі, височенні гори, як, наприклад, в Швейцарії...
Ага! Коли ми підходили до Адену, то бачили англійського підводного човна. Він був близько біля нас, а потім пірнув під воду. От, було, дійсно, цікаво!..
Містер О’Фонель обіцяв нам розповісти про підводні човни, бо він якийсь час був вчителем у директора фабрики, що їх виробляє.
Взагалі я маю тепер досить багато часу без вражень і міг би дечого більше записати, коли б не було так парко. Насамперед запишу, як нам розповідали Гаґенбекові ловці про ловитву звірів в Судані.
— — —
ЯК ЛОВЛЯТЬ ЗВІРІВ ДЛЯ ЗООЛОГИЧНИХ САДІВ
Один з тих німців, що належали до екскурсії зоологічної, старий пан Габерман бере участь в ловитві диких звірів з 17 літ. Де він тільки не був, чого, чого не бачив! Бував ви кілька разів в прадавніх лісах, пралісах, джунглях Африки, в індійських і цейлонських джунглях, в широчезних степах монгольських, об’їздив і виходив Сибір, бував в Закавказзі, Індії, Хинах, Америці.
Коли він оповідає свої пригоди,— то не можна одірватись. Що після цього той "звіролов" Фенімора Купера! Бував пан Габерман не раз в лапах якогось страхіття, але щасливо викручувався, хоча й має перекушену ногу й великий шрам під оком, куди його дзьобнула, не хто інший, як звичайна дрохва!
Але його дуже трудно витягти на розмову. Отже, якось, коли вже ми під’їздили до Адену, він розповідав мені й Давидові про те, як вони раніш, літ тридцять тому, ловили звірів саме в цих місцях, біля яких ми тепер проїздимо — в Південному Судані, в площині річки Газала.
Зовсім інша річ — полювати на диких звірів, і зовсім щось знов інше ловити живих і по змозі не поранених, щоб перевезти їх до інших країв.
— Велика штука,— каже пан Габерман,— застрелити з теперішнього карабіна якусь мавпу, щоб зробити з її шкури шапочку для хирявої панночки! Це тепер усякий школяр зуміє! Але в ті часи, принаймні в африканських степах не ходили на звіря з рушницею, бо ловити звіря було спортом, а бути добрим ловцем, визначало бути поважаною особою, героєм...
Одним з таких справжніх героїв був знаменитий звіролов, друг п. Габермана Абдала Окут, що краще, як інші в Судані, умів ловити струсів та павіанів. Крім нього були ще спеціалісти по влову великих живих звірів: левів, гіпопотамів, крокодилів.
Взагалі Судан був донедавна найбагатшою схованкою всякої дивовижної дичини. Найвидатніша місцевість для лову звірів — це долина Така. Це величезний степ, то тут, то там зарослий густими кущами. Він помалу переходить в мальовничу гористу місцевість. В цих місцях ловилися з великих звірів: африканські слони, чорні носороги, гіпопотами чи бегемоти, жирафи, леви, леопарди, різнорідні гієни, капські медоїди, всякі шакали, дикі осли, кафрські буйволи, різні роди антилоп, дикі кабани, комахоїди, дикобрази, павіани та інші мавпи. Крім того, тут ще живуть дивовижні птахи: марабу, швидконогі струсі й т. п.,— а також крокодили й всякі страшні гадюки. Все це — ті звірі, яких доводилося особисто ловити п. Габерманові.
Розуміється, ловив він їх не сам, а в гурті місцевих людей, різних родів нубійців чи ефіопів. В Судані живуть добрі люди: й чепурні, й розумні, й ласкаві,— до того ж незвичайно спритні й хоробрі. Більшість їх жили, як спокійні кочівники, або хлібороби. Пасуть вони свої отари овець, величезних нубійських кіз, верблюдів, а в низовинах біля річок сіють "дурру", тобто африканське просо та бавовну. Вони дуже гостинні. Крім пастушества та почасти хліборобства, вони знають всякі ремества, виробляють нехитру, просту зброю, всякі речі з слонячої та буйволячої шкури, різні плетіння, ручні тканини, а також незвичайно тонкої роботи срібні й золоті оздоби.
Живуть дуже вбого. Їдять переважно страву з "дурри", з якої спочатку роблять борошно, а до цієї страви додають всяких соусів з м’яса, яке спочатку висушують на сонці й розтирають на порошок. Перед їжею вони завжди миють руки, а потім їдять всі (родина, раби й гості) з одної миски. Дуже кумедно нам чути, що ввічливість вимагає, аби гість на доказ того, що він задоволений з гостини, якнайдужче гикав та відригував, а вшанований тим хазяїн йому щораз відповідає: "El hamdul illah", тобто — "Нехай буде дяка Господові!"
Більша частина нубійців були зроду спеціалістами-звіроловами. Вони чудово знають всі ті місця, де люблять бувати ті чи інші звірі, й знають також з давніх-давен всякі способи ловитви.
Найвизначніші ловці, це так звані "аґаґніри" — тобто ті, що йдуть на всякого звіря лише з одним мечем. Цей спосіб полювання вимагає великої зручності, сміливості й присутності духа. Виїздять на полювання ці "мечеловці" на своїх маленьких, але незвичайно прудких і витривалих конях, силкуючись наздогнати звіря й підрізати йому на всьому скаку жили на задніх ногах. Звісно, це не страшно, коли буває полювання на таких плохих звірів, як жирафа, або антилопа, чи коли полюють на страуса. Але ж цим самим способом нубійці полюють і на леопардів, слонів, а навіть на лева чи гіпопотама.