Правду кажуть, що в гурті й кашу добре їсти! Нема й нам великої біди, а дехто то каже, що це просто щастя, бо не будемо нудитись в сумних суточках між Африкою та Малою Азією, які звуться Суецьким Каналом. Маємо аж три дні гуляти по Єгипту, бо, обрадившись, ухвалили їхати не до Порт-Саїду, куди можемо спізнитися,— а знову повернути до Каїру, а відтіль яким-будь способом — (от, якби на верблюдах!) — доберемося до Суецу, де й посідаємо знову на нашого "Гамбурга", якому вже послали кілька телеграм. Послали депеші й до Порт-Саїду, а також і до Суецу (міста). Ми всі раді одному: ще походимо трохи по землі й здихалися аж на два дні любих "Введення в храм" "Марусі", "Успення" та іншої бразильської церковщини...
Мене особисто тільки турбує становище мого капшука, який страшенно тане від єгипетського сонця, що дуже помітно з того часу, як з женевськими апашами втекла моя камізелька.
Але все ж таки, я не міг втриматись і купив в Каїрі двох величезних антимахусів, яких сьогодні й пошлю любому Костеві Івановичу у Вороніж. Він не повірить, що я заплатив за них всього 14 франків!
А собі купив так само, як і колега, старовинного єгипетського амулета, зробленого з правдивої бірюзи. Це жук, незвичайно примітивно висічений, а зветься він "Скарабей з Мафката". Таких скарабеїв, подібних на наші "Оленки", носили тисячі років перед тим у великій кількості єгиптяни, бо вони вірили, що ці амулети приносять людині щастя. При нагоді пошлю Гільдхен, коли провірю на собі його чудодійну силу. Перший доказ вже маємо: спізнилися на пароплав. Але колега Давид пояснює це інакше. Він каже, що може, коли б не наші "скарабеї", то ми й самі налетіли б на попередній потяг й розбилися. Може його великий жук ворожить так, а моя маленька "оленка" — інакше. Одне тільки можна сказати, що мій з кращої бірюзи, бо на ньому під сподом є жовтенькі цяточки. А це,— як пояснив нам той араб чи фелах, у котрого купували,— сліди того каменю, на яркому наростала ця бірюза. Це дуже ціниться!
— — —
Від капітана "Гамбурга", якому ми послали першу депешу ще з тої станції (Танта), де трапилась катастрофа, прийшла відповідь, що "Гамбург" від’їде з Суецу 13-го, в 8 годин ранку. Маємо ще дві доби й за цей час встигнемо не тільки дуже легко добратись до порту, а ще й зробити маленьку екскурсію...
Знов паримось у вагонах, їдучи знайомою дорогою до Каїру. Якби було знати, можна було б краще просто поїхати до пірамід, а то літаємо в рухливій печі сюди-туди. Єдино, чого ми з Давидом хочемо,— це "плавати кораблями пустині..."
Сер Скотт, хоча й спокійний, але незадоволений. Ця пригода заважає йому полічити всі морські милі, що він повинен був би особисто проїхати від Марселя до Нагасакі. А для нього це ж найважливіше з усієї подорожі. Принаймні він оповідав, що, коли їхав по сибірській залізниці, то проїхав від Петербурга до Владивостока вряд 9876 верст. Від Москви до Владивостоку його потяг за 16 днів зробив 885 зупинок на станціях, зазначених в розкладі. Та ще випадково, не в зазначених місцях спинився аж 71 раз, тобто всього було 956 зупинок, і т. п речі. Містер О’Фонель каже, що ці всі знання далеко швидше можна придбати з кожного залізничного путівника й кожному розумному чоловікові рішучо нема потреби бути для того замкненим 16 днів у вагоні...
— — —
13-е. Знову на "Гамбурзі". Після вражень останніх двох днів, що зоставили по собі згадку, як фантастичний сон, в якому не можеш розібратись, прокинувшись вранці,— почуваєш себе на пароплаві так, наче вернувся додому. Все чисто, акуратно, привітно й ввічливо. Нема того дикого галасу, якихсь особливих ароматів арабських тіл та запаху ослів і верблюдів, що перевозили нас в досить незручних умовах під нічні музики шакалів, які істерично регочуть в темряві парної, африканської ночі. А над вухом жалібно дзижчать комарі...
Незвичайно радісно зустріли нас наші знайомі, а особливо — всі двунадесяті свята Бразилії. Правда, це мене не так вже тішить, але все ж було приємно бачити неудержиму радість Дон-Домінґа, пані Пурифікачіон "со чади".
Але ж щодалі, то все стає тепліше: сьогодні термометр показує в затінку 42 ступні по Цельсію.
Хотілося б так багато записати, так кортить після доброго сніданку заснути. Бо й справді, ми їздили ночами, а сидячи на ослі, дуже не заснеш.... Попишу увечері.
* * *
Ну, буду писати про Каїр та взагалі про Єгипет. Але я вже почуваю заздалегідь, що нічого в мене з того не вийде: занадто вже багато тих вражень за цей короткий час, і такі вони різноманітні, що не знаєш, чому віддати перевагу, про що писати насамперед. Взагалі, коли я згадую той гамір та галас, яким наповнено вулиці, гомін, перед яким шумлива метушнина Марселя видається просто тишею,— то в мене й досі наче чмелі в голові гудуть. Шум Єгипту наче виривається цілими снопами, як вогні у феєрверку. Здається це якимсь великим ярмарком, де в акорд людських голосів всяких тембрів вплітаються металеві дзвони і детонуючий стогін — спів ослів та ішаків, і всякі інші звірячі голоси, і своєрідний бренькіт цикад, і, нарешті, крики муедзинів, що гукають, мов якісь велетенські павичі, з мінаретів до "правовірних"... Сам Аллах не розбереться, чого тільки немає в тій своєрідній, в такій незвичайній та химерній симфонії Африки!.."
Ці звукові враження запали мені в душу найглибше, а через те я собі уявляю тепер Африку, ніби якийсь квітник звуків, над яким царить і панує оте муедзинове:
"Ілляге Ілль Аллах, Могамедн — рессуль Аллах;
Еч геди єн а ілляґе ілль Аллах!"
("Єдиний є Аллах, а Магомет — пророк його; прийдіть вклонитись єдиному Аллахові!"),
яке він виводить ще ніколи не чуваним мною голосом...
А на тому музичному тлі вимальовуються в моїй уяві не європейські будинки й прилизані по європейському люди, а біблійні постаті поважних арабів, одягнених в довгі та широкі шати. Ці патріархи або ж величаво виступають, або спокійно пересуваються на білих та сірих ослах, що йдуть в супроводі слуг. А навколо переходять запнуті жінки, то в прозорих, білих заслонах, то в темних "бурках" — заслонах вузьких і довгих, причеплених металевою застібкою до покривала на голові. Та застібка міститься саме між бровами й тому поміж двох тканин, в щілині виглядають блискучі, темні, нерозгадані очі.