Отже, коли надходив кінець цієї доби, підсоння почало змінятись на краще. Стало тепліше, майже так, як тепер.
Учені досліди над ґрунтами Полтавщини свідчать, що за винятком деяких місцевостей в Кременчуцькому повіті, та ще одного місця в повіті Лубенському, майже ніде нема слідів прапрадавньої ери. Шарів, які б визначали прадавню еру,— зовсім не знайдено. Мабуть в той час більшість Полтавщини була вже суходолом; через те тут не було наростання залишків підводних рослин, а тому й немає покладів земляного вугілля. Тільки в Костянтиноградському повіті дуже глибоко під землею знайдено вугілля, але це, видимо, роги покладів з Катернославщини.
Середня ера, так звана крейдяна зоставила чимало слідів, але ж знову дуже глибоко під землею. Можна знайти їх під самою Полтавою, одначе не ближче від поверхні землі, як на 70 сажнів.
Найбільше є слідів переживання Полтавщиною третичної доби. Але найбільше значення для сучасного стану цієї землі мала крижана доба. На Полтавщину насувався так званий скандинавсько-російський льодовик. Україна замерзала з Півночі. Відтіль, так би мовити, з Петербургу та з Москви насувалася холодна смерть на Україну взагалі й на Полтавщину зокрема. На Півдні цей крижаник досунувся тільки до Волині, до Дніпра й до межі Костянтиноградського повіту. Це була ніби одна лапа, а друга йшла з теперішньої Калужської губернії в напрямі на Волгу. Ті дві лапи, що простягалися річищами Дніпра та Дону, здушили Полтавщину й вкрили її майже всю мертвою кригою. Тільки зостався непокритим один Костянтиноградський повіт.
Крижана маса, що насунулась на Полтавщину, мала завтовшки більш верстов, а завтовшки була коло санів. Позаяк той крижаник почав сунутись аж з Скандинавії, то до Полтавщини він не доніс великого каміння, зоставив він й так звані тяжкі глини в середній Росії, зіпсувавши там ґрунти, а до України тільки дійшов намул, м’який, розсипчастий, світло-жовтий. Цей намул зветься "льосом". Льос лежить під зверхнім шаром теперішніх ґрунтів Полтавщини, а поверх його вкриває жирна, родюча чорноземля. "Ця, до якої ми, на жаль, не можемо пристати, бо вона на високому березі Ворскли, а ми мусили спинитися на піскуватому, низькому. А тільки надвечір пристанемо в Гавронцях, що вже повинні бути недалечко!"
Так скінчив своє оповідання Іоганн Карлович.
Ми знову згорнули вітрило й підпливли веслами до розкішного бережка, вкритого купами високих верб та дубів, а "Лорелею" втягли в бухточку. Але ж Самзнаєві, очевидно, так набридло сидіти нерухомо на одному місці, що, коли ми тільки почали наближатися до берега, він плигонув з човна; човен так хитнувся, що, вже тепер не втримався я й шубовснув у воду. А тим часом Самзнай, як несамовитий, кружляв і качавсь по піску, наче радів, що помстився за те, що вранці ми його зіпхнули у воду. Коли ж вилізли й ми,— то теж почали бігати по піску: хотілося розім’яти кістки, що втомилися від довгого сидіння.
Було вже дві години дня. Спочатку ми хотіли були варити кашу, але ж роздумали. Краще буде зварити увечері з свіжою рибою. Тепер же ми трохи попоїли консервів, тарані з огірками й пиріжків. Потім полягали під вербами й я, сам не помічаючи, заснув.
Але спати довго не довелося. Мене розбудили пастушки, що пригнали до річки корів. Діти виляскували бичами, а потім почали купатися й страшенно галасували, що дуже не сподобалося Самзнаєві, й він безнастанно на них гавкав та гарчав.
Хлопців незвичайно зацікавила наша "Лорелея", а особливо — парус. Вони, здається, ще ніколи такого не бачили. Але, по правді кажучи, по Ворсклі їхати з вітрилом досить тяжко…
Виявилось, що це хлопці з сусіднього хутора. Ми дали їм цукерок, а вони нам — сороку, яку я пустив на волю. На небі почали насуватися хмари. Іоганн Карлович поліз до свого куфра, витяг відтіль невеличкий барометр і сказав, що на ніч буде дощ. Мені було це дуже прикро, але ж він мене заспокоїв, що ми маємо добрий брезент, а коли б піднялася буря, чого можна сподіватися по тому, як швидко спадає барометр,— то ми заночуємо в Гавронцях…
Ні, вже не можу більше писати: рука наче одубіла. А шкода, що не списав і першого дня! Може докінчу увечері.
А тепер дощ перейшов. Харитина, певно, на огороді підв’язує баклажани,— то піду і я їй допомагати. Крапка.
— — —
Ну, вже кінчаю про перший день.
Ми їхали далі, а я почав співати:
"Ворскла річка невеличка,
Тече здавна, дуже славна"…
— Ти делаєш фальші! — озвався до мене Іоганн Карлович. Я почав сперечатись, що співаю вірно, але ж він відповів:
— Нижче на ¼ тону. Я маю "абсолютний слух", і коли вже чув цю пісню,— а я чув її в п’єсі "Наталка Полтавка",— то не можу не помітити помилки.
І він мені розповів, що таке — абсолютний слух. Мало є таких людей, що їх обдаровано від природи абсолютним слухом, але той, хто його має, не помиляються в тонах. Такі люди чують всі звуки так ясно, ну, як добрий маляр бачить всі відтінки фарб. Навіть звуки шуму, стуку і тому подібні, які звичайним людям здаються, так би мовити, не музичними, вони ловлять, як певну ноту. Я теж знаю ноти й маю добрий слух, але ж хіба я можу сказати, наприклад, яку ноту має звук пилки, коли пиляти дерево, або шарудіння пера по папері, чи торохтіння вагона по рейках? А люди з абсолютним слухом це завше знають. Коли вони переглядають якісь ноти, то без жодного інструменту чують ту музику, яку тими нотами написано. Найпотрібніше мати абсолютний слух композиторові, тобто тому чоловікові, що пише всякі музичні п’єси, складає пісні, опери, як от наш музика Микола Лисенко, знайомий мого тата. З російських композиторів, однак, здається тільки один Глинка мав абсолютний слух. Отже через те він міг писати опери, не сідаючи за рояль, а часто просто за писальним столом, як пишуть всякі твори письменники… Але я колись чув, як розповідав татусь і про нашого композитора М. Лисенка. Так Лисенко теж писав свої твори не за піаніно, а,— як книжку. Він писав переважно вночі, коли вже ставало зовсім тихо на вулицях, і найбільш — по весні. Може й він мав абсолютний слух? Треба довідатись....
Тим часом, хоча я й помилився в співі, Ioгaну Карловичу дуже подобалось, як я співаю, й він просив, щоб я співав ще. Він каже, що наші пісні безперечно найкращі між усіма піснями світу, а українці від природи один з найспівучіших народів на землі, але про це мало хто знає в Європі.