— — —
Ні, це треба записати одразу... Тепер мене аж сміх розбирає, а тоді я не в жарт злякався!..
А трапилась така пригода.
Ще перед обідом наші малі бразильці чогось незвичайно роздурілися. За обідом також вони витворяли всякі комедії, а по обіді провадили на палубі свою "війну з неграми".
Я стояв з Давидом та з нашим новим приятелем, Антоніо Пончіні біля блискучих мідяних поручів і ми дивилися, як малі, понадягавши на себе трьохкутні шапки з газет, обмотані всякими шалями, з паличками в руках, дико викрикуючи, ганяли за Асунтою, а далі "взяли в полон" якусь "білу" дівчинку, що спочатку дуже злякалась, а потім втекла в сльозах до своєї мами, в каюту.
Сер Скотт тим часом скінчив своє ходіння (він ходить по обіді, а не перед обідом, як ми) й сів з книгою напроти нас біля поручнів. Він пихкав великою сигарою, не виймаючи її з рота, й — здавалося — дрімав.
Не знать з чого, у "Марусі" з’явилась дика ідея: він навпочіпки почав підкрадатись до сера Скотта й, зайшовши з-за спини, з несподіваним вигуком штовхнув своєю паличкою тому в сигару.
Англієць сплигнув, як тигр, з свого шезлонгу й раптом вловив хлопця в руки. Не встигли ми й ахнути, як він зо всієї сили шпурнув його на наш бік. Я невільно розставив руки й вхопив переляканого Хосе, який дуже легко міг вилетіти за облавок.
Зчинився страшенний переляк; пані Пурифікачіон зомліла, прибіг Дон-Домінґо, покликали капітана... Одне слово, вийшла ціла драма.
Сер Скотт мовчав, спокійний, як кам’яний. Потім твердою ходою пішов за капітаном.
Всі дуже зацікавились цією пригодою й гадають, що сера Скотта, який хотів був утопити хлопця, висадять завтра в Адені.
Але ж я ледве вирвався з обіймів п. Пурифікачіон, що з великим пафосом по-театральному дякувала мене за спасіння її "найдорожчого сина", який між іншим, вимахуючи розкаряченими руками, подряпав мені носа й губу й дуже штовхнув ногою в груди Давида. Давид був аж упав і тепер лежить в ліжку.
Добре, що хоч це трапилось після "Островів 12-х апостолів", які чомусь так хотів побачити Давид. До речі, в цих островах тільки й того, що гарна назва, а вигляд їхній досить сумний. Особливо сумна й самітна скеля "Перім", на якій стирчить лише одне дерево та маяк, чи якась станція пароплавної компанії.
— — —
Вчора, таки й справді, був нещасливий день. Сер Скотт тільки намірявся втопити Хосе-Марно але ж це не збулося,— а вночі сам утопився якийсь чоловік з третьої класи.
Трапилось це коло одинадцяти годин. Ми тільки-що полягали, коли це раптом нас щось струснуло. Загула сирена, пароплав став. Всі страшенно збентежились й сипнули на палубу. Більшість гадала, що ми наскочили на якийсь риф чи підводну скелю. Зчинилася паніка, але враз все роз’яснилося. Якийсь італієць,— кажуть, нібито божевільний,— кинувся у воду. Ми шукали його більш години: пароплав посувався сюди-туди, облапував море прожекторами, але ж воно скрізь однаково було рівне й темне, як грифельна дошка. Так ми й поїхали...
Знаючі люди кажуть, що такі пригоди часто трапляються на кораблях. Коли "Гамбург" ішов з Японії до Марселя,— то з нього так само кинувся у воду якийсь хлопець. Але тоді було вдень і його враз впіймали, а цей пірнув на дно, як ложка в сметану!.. Нещасна людина...
На пароплаві про це тільки й мови. Всім сьогодні сумно, а особливо сумний Антоніо, бо то ж був його земляк...
До речі: Антоніо, зачувши, як я говорив з Давидом по-українському, зауважив:
— А я вже чув цю мову!
— Де? — запитав я.
— У нас, біля Риму,— розповів тоді Антоніо,— є село Grotta Ferrata, а в тому селі стоїть старовинний базильянський монастир. Тато, з яким ми там були, казав мені, що то — уніатський кляштор , а збудовано його ще аж в ХІ-му столітті. І от, коли ми зайшли до церкви, то ченці саме правили службу Божу як раз цією мовою, якою говорите ви. Тепер я буду знати, що це — українська мова!..
Антоніо обіцяв, що він навмисне поїде туди знову, бо це всього за 12–13 кілометрів від Риму й туди ходить трамвай. Ми доручили йому поклонитися від нас ченцям, і він записав таку фразу: "Українці з Індійського Океану просили переказати вам своє привітання!"
— — —
Ми — в Адені. Зостається проїхати Аденську Затоку, й опинимось в Індійському Океані...
Підпливли ми до Адена перед заходом сонця. За високими скелями виступав зеленкуватий, круглий місяць. Картина була чудова. Назустріч нам виїхали дозорні катери, а за ними на безлічі всіляких човнів почали наближатися, випереджаючи один одного, чорні сомалійці. Чорні, як негри, вкутані в білі шати, або голі з перев’яззю на попереку, вони попривозили до нас на продаж всяку всячину: сигари, страусові пера, слонячі ікла, шкури гієн, леопардів, тигрів, якісь плетіння, стріли, луки й силу всяких дрібничок. Багатьох не пустили на корабель і вони, коливаючись на своїх "пірогах", гукали нам знизу. Ми побачили, як роблять інші, й собі з Давидом та Антоніо поспускали мотузки, на які чорні крамарі поначіплювали силу всяких речей й довірливо передавали нам. Я купив собі на згадку фігурку якогось сомалійського бога, а Давид — чудової роботи шабатурку зі справжньої крокодилової шкури.
Але що було цікаво,— так це, коли на палубі з’явилось чоловіка з сто чорних сомалійців і вони почали свої військові танці. Стільки галасу та тріскотні важко собі й уявити. Взагалі, це якісь такі мавпячі танці, що ми аж качалися зо сміху. На жаль, швидко всіх чорношкірих погнали з корабля, але хлопчики увесь час умудрялись якось видратись до нас на палубу, а потім, як жаби з берега, булькали з корабля у воду. Тепер я розумію, чого під’їжджаючи до Адена, всі класні пасажири позамикали свої каюти: ці чорномазі дитинчата влізуть у кожну щілину! Але, дивлячись на них, всім було весело. Найбільшу ж радість це дало Хуаніто та Хосе. Я певен, що з завтрашнього дня вони будуть виправляти у нас на палубі сомалійські танці.
До речі, сер Скотт обідає у себе в каюті, але йому нічого не зроблено: справу будуть розглядати аж десь на англійський території, де його оборонятиме адвокат, а тепер він буде спокійно їхати далі. Безумовно, це — очевидна несправедливість!
Ми простояли біля Адену дуже мало, а шкода: незвичайно цікава картина взагалі всієї пристані. А ще цікавіше було дивитись, як вантажили до нас дванадцять верблюдів та одного слона. Це ті, що їх привезли з Африки, з Ассаба через Баб-Ель-Мандебську Протоку й повезуть до Коломбо.