Знов раптом загув мотор, вояки пустили машину, й вона, мов навантажений якимись театральними декораціями автомобіль, побігла по землі. Я взяв Фрица за руку: його рука трохи тремтіла, але ми навіть не поглянули один на одного, бо наші погляди бігли за машиною, на якій сиділа обом нам дорога людина. І знов я не помітив того моменту, коли "Отто" відірвався від землі.
Він також плавно кружляв над нашими головами й при першому крузі ми ще побачили, як Іоганн Карлович — очевидно нам — "салютовав" рукою. Через кілька хвилин машина піднялася страшенно високо: стала, як голуб.
— На якій вишині, скажіть будь ласка? — спитав я одного офіцера, що стояв близько нас.— Між 1200 і 1500 метрів — відповів він, а потім запитав: то ваш тато?
— Ні, мій дядя, а його,— я показав на Фрица,— тато.
— Не турбуйтесь. Машина добре вивірена, нашої німецької фабрики! — сказав офіцер.
Тим часом "Отто" перестав кружляти й полетів набік. "Таубе" вже майже цілком не було видко.
Нам здалося, що минуло всього три-п’ять хвилин, як "Отто" знов загув над нами, потім стих — спинили мотора — й почав, кружляючи, знижуватись.
З кожним колом він ставав все більшим і більшим, нарешті пролетів просто над ангарами, повернув до нас черкнув раз, а потім ще раз по землі й нарешті побіг в наш бік.
Інженер, що світив лампою, злісно тупнув ногою й вилаявся:
— Йолоп, сідає одним колесом! Певне зірвав шасі! Так і є! — сказав він, коли машина під’їхала просто до нас,— і накинувся на пілота.
Іоганн Карлович усміхнувся до нас, витяг з портсигара сигарету й почав виходити, ніби з автомобіля. Очевидно, дійсно, він — фаталіст і нічого не боїться...
Через кілька хвилин ми знов посідали в авто й поїхали. Виявилося, що "Отто" літав аж 40 хвилин, а піднімався на 2500 метрів, тобто на дві з половиною версти!..
Спочатку Іоганн Карлович погано чув, бо ще торохтів автомобіль, а потім, коли вже ми приїхали додому, розповів нам історію повітряплавання.
На жаль, я не все записав, бо часами заслухувався і забував нотувати.
Він каже, що першою людиною, яка спробувала "розв’язати проблему літання" — був французький моряк Ле-Брі. Думка про те, щоб спробувати літати на апаратах, тяжчих за повітря, прийшла йому в голову, коли він пильнував за морськими птицями "альбатросами", як вони літають над морем. Він зробив апарат, який нагадував собою альбатроса, й у 1856 році зумів піднятись на ньому в повітря на 100 метрів. Це було перше літання на апараті, тяжчому за повітря.
В цьому літанні взяли участь двоє людей — Ле-Брі та його помічник. Другу спробу було зроблено року 1864 також французом Д’Естерно. Але ті апарати, на яких вони робили свої спроби, власне, не були аеропланами, бо там ще не було моторів.
Фактично ж творцями справжнього аероплана треба вважати американців — братів Райтів — Вільбурґа й Олівера. Райти працювали над своєю машиною кілька років і робили свої спроби в безлюдних пісках, що розіслалися в понадбережу Атлантичного Океану, в штаті Північної Кароліни. Там вони зробили свій апарат і 17 грудня року 1903 вперше полетіли над землею. Перша їхня машина була дуже важка — біля 400 кілограмів, а мотор був надзвичайно слабий: всього на 16 сил!
Після успіху братів Райтів, найбільш зацікавилися справою літання французи. Вони працювали над будуванням аеропланів в році 1906-му Сангос-Дюмон зробив перший політ на своїй машині (13 вересня). То була перша перемога людини над повітрям в Європі. Тільки ж та перемога не була дуже поважна: Сантос-Дюмон пролетів всього тільки 7 метрів! Та вже по Сантос-Дюмонові виникли нові будівники аеропланів, також французи — Вуазен, Фарма і, Блеріо і т. под. І, власне, перший Блеріо був переможець європейського повітря. 25 липня 1909-го року він перелетів Ла-Манш, тобто — з Європи в Англію, через море. Він летів без упину 27 верст. 5 років тому назад цей переліт видавався справжнім чудом.
Але в близькому часі (знов-таки французи) досягли незрівнянно більших наслідків, особливо, коли з’явилася вже зовсім добра машина Ньюпора. В той же час австрійський німець Ертріх зробив дуже значні удосконалення й вигадав свою машину "Таубе", ще більш вивірений зразок якої ми й бачили сьогодні, коли на неї сідав Кирхнер...
Французи дуже часто розбивалися, падаючи на землю з своїми машинами. І на днях загинув один з видатніших їхніх літаків. Однак, не зважаючи ні на що, вони уперто працювали над удосконаленням аеропланів і почали приладжувати їх до цілі військової.
Тим часом німці покладали великі надії на повітряні кораблі, вигадані графом Цепеліном. Але ж то було помилково. Аеростати або дирижаблі Цепеліна, хоча й мали величезну перевагу перед аеропланами, позаяк вони були далеко безпечніші й могли брати з собою багато людей та багажу, але ж для війни придавались мало. Вигадано було такі стріли, що тих повітряних велетнів можна було легко знищити, коли скидати їх на Цепеліна, вилетівши вище нього на швидкому аероплані. Тоді й німці взялись і собі до удосконалення аеропланів. За два роки вони зробили в цім ділі величезні успіхи й тепер мають машини, більш придатні до війни, як французи. А це через те, що німецькі аероплани міцніше збудовано, вони довше тримаються в повітрі, бо мають на собі не легкі мотори, як французькі машини, а тяжкі, цілком подібні до добре випробуваних автомобілевих. Через те німці взяли "рекорди" на височині літання, бо німець Ölerich піднявся на 8150 метрів над землею, тобто сливе на 8 верст, а до такої височини ще ніхто не підіймався. Також знову-таки німецький літун летів безупинно 24 годині, чого також до цього часу ще ніхто інший не зробив.
Отже ж доба рекордів вже минула. Тепер ніхто не дивиться на аероплан, як на машину для спорту, а лише, як на прилад до війни. Отож через те кожна держава силкується вигадати свій тип аероплана, щоб він був швидший та дужчий, як у сусідів.
— Але,— говорив Іоганн Карлович,— ми можемо бути спокійні: наші машини найкращі, наша система сигналізації знов таки найкраща, а наші пілоти мають найбільше витривалості!..
Я навмисне підкреслюю ці слова, бо вони характерні не лише для самого Шульца. Так само думає й фрау Магда, й Фрицхен, і навіть Гільда, що все найкраще в світі — німецьке. Але ж так само, певне, гадають і інші народи, бо принаймні я пригадую, як зовсім простий чоловік — дозорець з чеського Національного Музею підкреслював мені, що кожна ліпша річ, яка тільки там є,— то "чеська"!