* * *
В ці розкішні барвами ночі, хоча й неможливо палкі, кожен згадує й розповідає про свій рідний край!
Я найбільше говорю вдвох з паном Зуарабом. Як цікаво він уміє розповідати про свою сторону й як жалкує він, що в ній європейська культура витравлює старожитню питому. Культура ця прищеплюється поверхово, не сприяє моральному поліпшенню його народу, а також і шкодить матеріальному добробутові його земляків, що раніше не знали біди та злиднів. Перси, що мають багато казок і люблять висловлюватись картинно, кажуть: "Аллах утворив в Персії рай, а люди зробили з неї пекло". Але ж і рай, і пекло — "дари милосердого Аллаха", а через те треба покірливо терпіти його святу волю. Це інтересно звучить по-перському: "Дженет ве джегенем, Алла мер хамути"... От, і маєш! А як далі — забув!..
Звичайно, теперішні освічені люди того вже не думають і силкуються вивести свій народ на широкий шлях до ліпшого життя…
Вчора ж, коли ми сиділи на палубі до пізньої ночі, була цікава розмова вкупі з п. Свенсеном про те, що розвій фабричних виробів незвичайно знижує природжений смак людини, робить його шаблоновим і банальним, убиває інтерес до витворів самобутньої, благородної краси. Особливо це яскраво підкреслив пан Зуараб, коли почав розповідати незвичайно цікаві речі про виріб і характер національних перських килимів, якими споконвіку був відомий всьому світові Схід. Виходить, що, як ми кохаємося в нашій незамінній пісні — найліпшому витворові національного українського духу,— так перси й інші, споріднені з ними, народи Сходу кохаються в своєму властивому орнаменті — "пісні барв", яку найбільш мистецьким способом вони вкладають в свої килими.
Доктор розповідав про це так по-мистецькому, наче читав лекцію, й коло нас зібралося чимало слухачів.
Тепер, коли на перські килими прокинувся незвичайний попит в Європі, а особливо — мода в Англії,— починає вимирати стародавній виріб східних килимів. Поширюється підробка під старі, що ціняться більш, як нові; починається вже машинова їхня продукція (виробництво), що убиває саму ідею цієї роботи, до якої старі перси ставились навіть з певною побожністю й, роблячи свої килими, часом по кілька літ зряду працюючи над одним,— ніби тим служили "богові своєї мистецької ідеї".
Правда,— каже Зуараб,— тільки недосвідчені європейці не вміють доглядіти підробки, а кожний перс чи взагалі східний чоловік так знається на килимах, що його не можна одурити. Бо він добре знає, що для "перестарення" нового килима не треба багато праці. Це тим легша річ, що тепер беруть не рослинні фарби, які робити досить заморочливо, а фабричні — анілінові. Потім, колір тих барв витравляють, змиваючи готовий вже килим певними хімікаліями. Знає кожен також і те, що старий блиск чи полиск, який треба мати на вовні нових килимів, також не тяжко досягти, коли покласти килима на деякий час на вулиці перед будинком чи крамницею. Бо по ньому буде ходити багато людей, а тільки від довгого ходіння по килиму, він набирає свого особливою полиску, що надає й краси, й ціни старим, столітнім виробам. Однак варт лише розгорнути такого килима та подивитися збоку на його вовну при світлі,— то легко можна помітити, як зверху вовна вицвіла дужче й глибше, на прикорні ж зберегла більше барвистості. В старих килимах цього не може бути, бо від часу фарба линяє скрізь однаково.
Цікаво було нам слухати про різний характер килимів, зроблених тим чи іншим народом Сходу.
Перські, наприклад, килими можна пізнати по тому, що вони здебільшого бувають м’яких, живих фарб різного кольору, але на них майже без винятку зроблено малюнок, що уявляє собою всякі стилізації квітки гвоздики, лише по ріжках. Середина ж — одного тону, а в осередку часто буває "медальйон" з тими ж самими квітками. Тебризькі килими мають широку кромку з стилізованим малюнком різних квіток та геометричних фігур, а середину всю заткано на взірець "тармалами",— тобто малюнком тих стрюків, які ми звикли бачити на всіх турецьких тканинах. Цей стрючок є — стилізований кипарис. Текинські — бувають завше темно-червоної цеглястої барви, по якій розкидано виключно один малюнок біло-жовтуватого кольору. Зовуть цей малюнок "трояндою", але це не подібно до троянди, бо уявляє собою довгастий восьмикутник, в кожному ріжку якого є вугластий закрут. Афганські — темно-червоні з темно-синіми візерунками, що уявляють собою стилізацію квітки з ягідками. Ці квіточки замкнуто в рямці, подібні до текинських, тільки більшого розміру, як там.
Незвичайного, металевого полиску красні килими Белуджистанські, з темно-синіми стилізованими листками, що густо розкидані на тлі дуже темного червоного кольору. Дуже гарні вироби Юмудські. Ці килими і так звані "паласи" (тобто килими, ткані без ворси) — завжди мають тло старо-рожеве, по якому розкидано або геометричні малюнки, або стилізовані квітки, переважно віночками, сизо-синього, пастельного тону. Ці килими через свої барви видаються незвичайно м’якими. Це тим дивніше, що вироби Юмудів можуть дати неправдиву оцінку вдачі своїх майстрів. Їхні вироби настільки гармонійні, м’які та ніжні в тонах і характері візерунка, що можна гадати, ніби їх робили руки спокійних, лагідних і добрих людей. Тим часом Юмуди — дуже суворі, жорстокі, дуже дикі люди й моляться не богові а чорту, бо належать до релігії "Ієзідів", яка визнає, що нема чого молитися богові, бо він добрий!
Ще чудові й різноманітні вироби Казахські. Вони одмінні тим, що ніколи не бувають квадратової форми, а завше — довгасті, з довгою ворсою, дуже м’які, самих різних барв й зо всякими малюнками, які стилізують різні рослини та геометричні візерунки. Хивинські килими дуже дорогі в ціні, ніколи не бувають рівні, а завжди косуваті, що залежить від станків, на яких їх тчуть. Колір їхній переважно червоно-цеглястий, а на цім тлі — темно-синій малюнок. Єдині, на яких можна бачити чорні кольори, то — Вірменські, найчастіше з малюнком стилізованої троянди. Самі яскраві по кольорах — це Качгарські килими. Це — єдині, на яких можна бачити фіолетові й жовті барви.
— — —
Відбулося свято переїзду рівноденника.