Незвичайно симпатичний чоловік отой професор. Спокійний, дуже освічений і бувалий. Він об’їздив всю Європу; був також і в Києві. Каже, що збирався був заїхати до моєї Полтави, де йому хотілося подивитися полтавський земський дім, як зразкову будівлю в українському стилі. Він не тільки чув про українців, а й знає, хто наші видатніші письменники та малярі, вихваляв наше народне мистецтво — килими, вишиванки, вирізування по дереву, а також наші пісні. Мене дуже здивувало, коли пан Кучімото сказав, що він був на виставі в театрі Миколи Садовського, чув "Запорожця за Дунаєм" та "Вечорниці". Причому він гадає, що йому не доводилося в житті чути десь кращої пісні, як "Закувала та сиза зозуля!"
Але ж все це — нічого, порівнюючи з тим, що він мені розповів! Він каже, що я проїздив біля такої землі, де моя землячка, українка з Києва — королевою! Ну, подумати тільки! Але ж це — дійсна правда. Ще приблизно в році 1905-му в Петербурзі жив і, здається, служив у якомусь російському полку наслідний Сіамський принц — короленко Чокрабон, теперішній король Сіамський. Одночасно там же проживала одна сестра-жалібниця, панночка з Київа, на наймення Катерина. Вони зазнайомились, покохали одно-одного й принц Чокрабон з нею одружився. Коли ж його батько помер — він став королем Сіаму, а пані Катерина — королевою з титулом принцеси Пітснулоцької. Професор Кучімото чув у Києві від своїх знайомих, що королева Катерина влітку 1912-го року приїздила на батьківщину, була в Києві й у своїх родичів — відомих українців в Київському повіті, десь біля містечка Макарова.
Це ж — просто повторення історії Роксолани, що також була жінкою султана турецького, Магомета IV-го. От так штука! Ну, шкода, що я цього не знав: принаймні хоч би поглянув у той бік, де лежить Сіам! Ні, таки мабуть по всьому світі є наші люди, тільки варт пошукати!..
Професор мене розпитує про Японію й каже, що я був би про неї кращої думки, коли б не працював на плантаціях. Але йому моя "Одисея" подобалась й він з великою цікавістю дивився мої малюнки, дещо навіть щиро похвалив.
Мені дуже шкода, що він їде тільки до Батавії (на Яві). Але цікаві речі він розповідає про австралійські порядки. Австралійці рішучо не хотять пускати на свою землю небілих людей, а особливо бояться хинців та японців. Тамошні робітники вважають їх задля себе "жовтою небезпекою", що загрожує їм зменшенням заробітків, бо японці, а ще більше — хинці, звикши до вбогого життя, готові працювати за найменшу платню. От, через те навіть інтелігентному чоловікові жовтої раси дуже тяжко вступити на австралійську землю. Треба мати особливі дозволи; або великі гроші, або ще тримати іспит з диктовки, якого можуть там зробити кожному емігрантові. Причому австралійський урядовець має право диктувати 50 слів, з якої сам схоче, європейської мови. Через те часто може англійському підданцеві диктувати по-фінському, росіянину — по-голландському, бельгійцеві або іспанцеві — по-чеському і т. п. Взагалі, каже, професор, що в Австралії, коли хто не сподобається портовим урядовцям, той ніколи не виступить з пароплава на беріг. Ці всі оповідання мене страшенно лякають, хоча я й не подібний на японця й маю велику віру, що п. Дуван мусить додержати прохання чи —певніш — доручення п. Сурукчі. Ну, а що, як доведеться й мені назад? Це вже буде більша прикрість, ніж я пережив в Ніпоні...
Пристаємо. Співають котвиці. Чути, як всі висипають з кают на верхню палубу...
— — —
В Гонконзі ми виходили на берег з Давидом. Він рішучо хотів погуляти зо мною по місту на знак того, що тут ми помирились, після сварки з-за скарабея. Однак йому було дуже тяжко ходити, хоча сонце надвечір і не пекло занадто сильно. З огляду на його становище, ми зважились відмовитись від нашого принципового рішення не користуватись рикшами. Але ні мої, ні містерові умовляння на нього не вплинули. Тоді ми почали шукати найманого авто й, коли нарешті знайшли, то дуже приємно поїздили містом й по околицях. Я ж особисто чогось увесь час згадував, як колись ми їздили з Іоганном Карловичем та Фрицем на монахинський аеродром. Як-то тепер почуває себе пан Шульц? Чи не потерпів його "Отто" якоїсь катастрофи?..
А всі тутешні газети на всі боки сурмлять про конфлікт (тобто — непорозуміння) між Сербією та Австрією. Говорять про те, що австріяки нізащо не подарують сербам убивства свого принца й готують їм якісь "ноти" з дуже суворими вимогами. Взагалі скрізь незвичайно ворожий настрій проти німців. Мабуть-таки німці залили сусідам сала за шкуру!
Цей раз в Гонконзі на нас зробило велике враження кладовище. Там, в чудовому саду "живуть" покійники всіх націй та вір. В одному місці скупчилися цвинтарі християнські, магометанські, перські, індійські. Там, лежачи один попліч другого, всі ці різні люди, що різними очима дивилися на світ божий, що здебільшого за життя один з одним змагалися та гризлися, тепер не мають жодної національної ворожнечі. Їх усіх помирила смерть.
Коли це говорив нам містер Патрик, колега усміхнувся й несподівано промовив:
— А що, як там нема караїмського цвинтарю, а я б умер під самим Гонконгом, під час тієї хуртовини? Що б ви робили, любий містер Патрику?
Нам стало незвичайно сумно від цих слів...
Навіть на автомобілі Давид швидко втомився й ми поспішили повернутися на корабель. По дорозі заїхали на пошту, але не було там ні Яркового листа, про який він мені писав, ні якоїсь записочки від Гільдхен...
На пароплаві виявилось, що в мене стало ще два нових попутники до Австралії: один молодий маляр швед, а другий — перс. Вони цілком різні на вигляд: перший — білий, кремезний, широкоплечий, як борець з цирку; а другий перс — чорний, невисокого зросту, але стрункий та незвичайно приємний. Коли у шведа обличчя, наче вирізане з сірого каменю, як на монументах,— у перса лице напрочуд гарне, а очі, як на образі. Мені дуже шкода, що не його, а шведа помістили до нашої каюти. Але, здається, й це добра людина: це можна бачити по тому, як простодушно він сміється. Часами з-за якоїсь дрібниці так заливається сміхом, як дитина, а такі люди не бувають лихі; я вже сам в цьому переконався. Наш новий товариш говорить по-англійському й трохи по-німецькому. Чогось мені здається, що я з ним поприятелюю...