Ні, я таки здурів. Сам себе ловлю, що аж підплигую й то схоплююсь з місця, то знов сідаю!..
Ну, так! Добре. Але ж треба ще піти одібрати гроші: їх прислано грошевим пакетом, квиток на який прислав в своєму листі Кобець. Це — очевидно — для певності.
Ну, ще раз подивлюся, що я маю: шість великих листів Гільдхен і вісім карток, три листи Ярослава, лист Старушка, лист і картка Олекси Івановича й пакетик з землею, картка Тіни й пакет від Кобця з портретом. Та ще пакет з грішми на пошті. Тобто разом — 24 пакети. Оце так пошта! Ну й, молодець же Ярко, що написав мені в Кобе, а то б може я — дурень — і не догадався! Та, ні! На це б у мене вистачило смальцю в голові...
Але ж, який я роззява! Оттак перетерпів, оттак перехвилювався,— а все за те, що не навчився й досі все робити методично й розважно. Навмисне це нотую, щоб на дальший час була пам’ятка. Коли Кобець купив мені шіфскарту на "Каїр",— то кінечний її пункт був "Йокогама". А коли я купив квиток на "Гамбург",— то було тільки до Нагасакі. Отож, через те й писав Ярко: "конче будеш в Кобе". А мені до останньої хвилини це й в голову не впало. Власне, воно й не дивина: відкіля я міг знати в Монахині, чи Марселі: де Нагасакі, де Йокогама, де Кобе чи щось інше? Але на другий раз не треба бути дурним! Отож, треба провірити тепер, чи я просив писати в Австралію до Сиднею, чи до Мельбурна. Я пам’ятаю, що до Сиднею, але треба найти в своїх записках... От, вже й маю чисту вигоду, що пишу свої записки. Шкода, що зоставив куфер з старими зшитками на двірці. Та дарма — час буде, а цієї науки не забуду й довіку!
Сюди наліплю тільки листи, характерні українські — Старушків та Ярославів. Та можна, правда, наліпити й з дому, Олекси Івановича.
— — —
І.
"Дорогий наш Максиме!
Здивував нас з Нат. Адріяновною твій останній лист до краю! Це ж трохи вже "від Майн Ріда": летіти на другий кінець світа з-за того, що якийсь там німець у військових шпіонах! Ми власне, не осуджуємо тебе, бо безперечно зробити таку подорож, як ти надумав, та ще й в молодих літах — нікому не пошкодить. Тільки трохи страшно за тебе. Все-таки ти ще — надто юний!..
Дуже просимо писати якнайчастіше. Ми любимо тебе, як рідного, й дуже турбуватимемось, коли довго не буде від тебе звісток. Наша старенька Полтава й досі стоїть на своєму місці й нічого особливого у ній не трапилось. Найбільшою нашою новиною є те, що мають у нас з осені будувати електричний трамвай. От, тоді й ми їздитимемо по-європейському!
Літо в цім році видалось добре. В твоєму садку знову значний врожай садовини. Живуть в твоєму домі ті ж самі Михайленки. Харитина дуже постаріла, але підстрибує. Охала й ахала, коли я сказав їй, що ти подався аж за океан. Дуже боїться, що ти втопишся.
А от, з Самзнаєм вийшло не добре. Хтось його вдарив по ногах і він сильно кульгає на обидві передні. Але ж веселий й, що до іншого, то цілком дужий.
Чув я, що у вашій семінарії був якийсь бунт. Але, як звичайно, "левитський": знайшли таргана в каші, чи щось подібне. Писав я недавно В’яч. В’яч., що треба на осінь трохи підремонтувати дома, бо обмили дощі вапну зокола, та й всередині місцями прогнили дошки в підлозі, а під дощ трохи де-не-де протікає. Звісно, без хазяйського ока!
Частенько збираємося невеликою компанією до "українського клубу". Дуже гарно й затишно в нашій хаті, та тільки наші люди лінуються ходити. "Книгарня" росте. Гомонять про те, що час закладати другу. Допоминаємось у городу, щоб було заведено більш українських книжок до "Публічної Бібліотеки".
Ну, вибач, друже: спішу на службу, а хотілось негайно тобі написати. Більшого листа напишу до Сіднея. Не знаю тільки, чи так я написав адресу: ніколи за іншу границю не писав, як до Галичини, то боюсь, щоб не помилитись.
Нат. Адр. цілує тебе; я також міцно обнімаю й од щирого серця бажаю всього найліпшого.
Олекса Марчинський.
Полтава, 19/V 1914".
II.
"Любий мій, милий побратиме!
Ну, й знаменита ж тобі прийшла в голову думка! Я, як прочитав твого листа з Липська,— так аж отетерів. Та невже ж ти будеш аж у Австралії? Бачитимеш живих страусів? Їстимеш вишні, у яких кісточка зверху? Максиме! Та не може це бути! Чорт візьми! Що б я дав за таке щастя! А то, сиди й клепай "церковну історію", бо завтра — іспит. Тільки я напевне зріжусь: у мене, після твого листа рішучо всі Оригени вилетіли з голови, а Хому Кемпійського інакше не уявлятиму собі, як в образі й подобі австралійського "ему"! Ну й молодчина ти, брате мій! Дивись же, пам’ятай про мене, пиши з кожної великої станції. А мене вибач, я буду писати великі листи, лише після іспитів. Тепер же стискую твою мужню, лицарську руку.
Твій побратим Ярко.
Тато й мама аж об поли б’ють. А татусь каже, що певне ти пришлеш йому дивовижних метеликів. Він потім поверне гроші, якщо будеш купувати дорогих. Щасти ж, Боже. Твій Я. 23/5"
III.
От, шкода! А я тобі, брате, написав до Бремена величезного листа: бо ти ж казав, що сидітимеш довший час у Бремені.
Ти напиши, щоб тобі дослали. Нема часу переписувати всі наші семінарські новини та події з інститутського життя.
Ми з татом кожного дня увечері студіюємо атлас. Дивлюся я на Марсель і думаю — от тут був мій любий друг Макс; гляну на Суецьку протоку — й віри не маю, що може в цей час ти її переїздиш!
Ні, брате, що не кажи: щасливий ти! Побачиш світа, людей, будеш говорити на всяких мовах. А я сиджу, як підсвинок на ретязі, та клепаю греку, а потім латину! Але ж, до кого ними заговориш? З чужих мов тільки й навчився "анадись" та "аномедні", але це — не велика радість! Так спротивіла мені оця кисла кацапня, оті лапотники з своєю "тюрею" та "простоквашею", — що не діждусь, коли звідціль виїдемо на літо.
А поїдемо, брате, ми з Києва у святі наші місця. Їдемо до дідуні, що живе біля Канева. Буду щодня ходити на Шевченкову Могилу, дивитимусь на "Дніпро-Славуту" й згадуватиму тебе, мого "блудного побратима". Пиши ж, голубе, частіш.
Сердечно дякую тобі за ті картки, що ти присилаєш, та за альбом Монахина. Ах, який він справді чудовий. Особливо, після нашого Вороніжа!
Але ж ніколи я не сподівався, що твій Шульц — така свиня. Чистий іскаріот!.. Ти, брате, добре зробив: жити під одною стріхою з шпигами — річ не козацька.