Ватажок розпластав лапи по невидимій стінці і притиснув до неї морду. Він захлинався злобою. Лунін вселяв йому спогади. І саме тому Лунін сьогодні ставився до плугів без того інтересу, з яким звиклий жити в полі дослідник ставиться до нерозумного життя навколо. Сьогодні Лунін відчував деякі вельми обґрунтовані підозри. Підозри вселили стоянки.
Всього їх було поки дві. Вчорашня, у виярку, на схилі, де кілька неглибоких печер дивилися на трав'янистий лужок. У одній з печерок Лунін вчора виявив сліди кіптяви, а на підлозі, під послідом кажанів, кухонні покидьки — розбиті кістки, попіл і уламки кременя. Години через півтори, схаменувшись і відсапавшись від метушні з камерами і фіксаторами, Лунін викликав Станцію і повідомив чергового про знахідку. Говорив Лунін спокійно, буденно, і тому спочатку черговий не усвідомив значення його слів.
— Записую координати, — відповідав черговий байдуже, як по декілька разів на день відповідав різним групам, кожна з яких була упевнена, що її сьогоднішнє відкриття увійде в історію. — Палеолітична стоянка... Попередній аналіз кухонних покидьків... вісімсот-дев'ятсот років плюс-мінус п'ять... Стривай, — сказав тут черговий. — Які кухонні покидьки?
— Кістки, — сказав Лунін. — Попіл.
— Ти що хочеш сказати?..
— Повідомлення прийняте? Продовжую роботу, — сказав Лунін і відключився, уявляючи собі, як сум'яття, викликане його повідомленням, прокочується хвилею по Станції, відриває від термінової і недавно ще Найважливішої Роботи фізиків, астрономів, зоологів, перекидається на планету і стає надбанням груп, що працюють внизу. "Слухай, ти знаєш, що Лунін знайшов?"
Хвилин п'ять минуло спокійно. Лунін не обманювався щодо цього спокою. Він сидів на валуні і чекав подій.
— Лунін, — сказав голос у рації. — Ти чуєш мене?
Говорив Вологдін, шеф експедиції.
— Чую, — сказав Лунін, покусуючи тонку травинку.
— Ти не помилився?
Лунін ігнорував таке припущення.
— Лунін, ти чого мовчиш?
— Я вже послав повідомлення.
— Але ти упевнений?
— Так.
— Ми вишлемо тобі групу?
— Наразі не треба. Нічого особливого не сталося.
— Оце так.
Лунін уявив, як уся Станція стоїть за плечима у шефа і слухає розмову.
— Послухай, Вологдін, — сказав Лунін. — Так, я знайшов палеолітичну стоянку. Але не знаю, хто її колишній господар. Стоянка за нашими масштабами свіжа. Значить, якщо навіть на планеті є розумні істоти, вони не вийшли зі становища троглодитів. У іншому випадку ми відшукали б їх уже давно.
— Але чому раніше ніхто не бачив навіть слідів?
— А що ми знаємо про планету? Працюємо тут всього третій місяць. І нас жменька.
— І все-таки планета вже уся зазнята, і будь-яке свідчення...
— Вони, напевно, живуть у лісі.
— Може, це плуги?
— Не сподівайся. Про плугів тобі розповість Лі. Він за їх зграєю стежив два тижні. Страхітливі звірі, трохи організованіші від горил, зате удесятеро зліші і сильніші. Чудово обходяться без вогню.
— То ти впораєшся?
— Так. Можеш прислати капсулу. Я закладу в неї плівки. Самі подивитеся, своїми очима. Але нічого сенсаційного не обіцяю.
— Зараз висилаємо. Ти, як на мене, недооцінюєш значення відкриття.
— Це навіть не відкриття. Я наткнувся на стоянку випадково. Але у будь-якому випадку пройду тепер вниз по річці. Може, ще щось побачу.
Капсулу за плівками прислали рівно через двадцять хвилин. Лунін на той час якраз перебрався на катер, щоб пообідати. У капсулі виявилася записка від Володі Лі. Приватного характеру. "Післязавтра закінчую обробку теми. Можу приєднатися". На записку Лунін відповідати не став. Зможе — прилетить.
Протягом дня його ще разів десять викликала Станція. Неначе Лунін знайшов не сліди палеоліту, а, принаймні, місто із залізницею. І через кожну годину повинен знаходити по новому місту.
Так і минув день. І ось сьогодні вранці він виявив другу стоянку. Можливо, він навіть пропускав палеоліт раніше. Не розраховував знайти. Шукав кайнозой, в одному місці наткнувся на тріас. А на сліди людини не дивився. Тепер же очі крутилися, немов радарні установки. Чи немає сколу на шматку кременя? Чи не вхід до печери — темна пляма на урвищі?
Стоянка виявилася невеликою, покидьків мало. Зате в ямі, напівзасипаній піском, Лунін відшукав перший череп. І залишки скелета. Череп довелося збирати по шматочках — він був роздроблений сильними зубами хижака. А може, зубами родичів. Стоянка належала гуманоїдам. Лунін виявився правий — вони не мали ніякого відношення до плугів. Удвічі нижчі від плугів, значно тонші в кості, з похилим лобом і скошеним підборіддям, вони все ж таки були куди ближчими до розумних людей, аніж чорні мавпи. Покружлявши по стоянці, Лунін знайшов ще декілька людських кісток. І зміг припустити, що жителі її піддалися нападу. Причому вороги не лише перебили, але і зжерли мешканців стоянки.
Витративши декілька годин на збір і фіксацію трофеїв, на прийом і відправку капсул, на розмови з візитерами, що налетіли на катерах і флаєрах, Лунін пішов далі. Вже тоді у нього з'явилися перші підозри, але перевірити їх він не міг. У цьому поясі водилися ведмеді і хижаки, схожі на крупних вовків. Ані ті, ані інші не збиралися, як встановив Лі, у зграї. І навряд чи вони могли перебити всіх жителів стоянки, числом більше десяти. Убити, розірвати буквально на дрібні клаптики. Залишалися плуги.
І ось тепер, сидячи у наметі в одному черевику і дивлячись на люту, в піні, морду ватажка-плуга, Лунін відчував до нього майже ненависть.
Природа жорстока до розуму. Ще не зміцнівши, не навчившись до ладу усвідомлювати власну потенційну могутність, він опиняється серед сильних ворогів, і боротьба з ними постійно нависає дамокловим мечем над самим існуванням розумного життя. Вороги — і тут, і на Землі — завжди зубастіші і нахабніші, аніж предки розумних істот. І потрібно перехитрити їх, сховатися від них, вижити... хоча без сильних ворогів теж не станеш розумним.
А плуг усе не бажав відмовлятися від здобичі. Луніну навіть здавалося вже, що плуг ототожнює його з троглодитами і ставиться до нього не лише як до здобичі, але і як до злого ворога, істоти, з якою не поділиш владу на планеті.
До ватажка приєдналися решта плугів, які щасливо розправилися з черевиком, і врешті-решт, коли Луніну набридло дивитися у волохаті озлоблені морди, він дав засліплюючий спалах, і плуги розбіглися.