Шістдесятип'ятирічний імператор Священної Римської імперії Сигізмунд І Люксембурзький, тричі розбитий гуситами, але у своїй напористій волі — "щоб у Чехах не залишилося жодного чеха" — несхитний, веде гнучку розмову з польським королем і великим князем литовським, не відступаючи від свого принципу "divide et impera"[10]. Уже десять років, відколи помер чеський король Вацлав IV, горить у самому центрі Європи смертоносний вогонь, розпалений ворогами апостольської церкви. Ягайлові слід забути давні чвари, він вірний слуга римського костьола, повинен вислати своє військо під берло Сигізмунда. Вітовтові слід негайно відкликати з Морави племінника Зигмунта Корибута, якого він кілька років тому послав своїм намісником у Прагу, — нині не може бути й мови про якихось чеських королів. Так, його вже відкликав Вітовт, але він знову появився у Празі, і, хоч підтримує патриціат проти таборитів, усе ж православна схизма проникла разом з ним з Литви до Чехів. Нависла небезпечна загроза поєднання руських і чеських розкольників, і щоб її відвернути, треба розправитися перш за все з православієм у Литві. Князь Вітовт не в силі цього зробити, але зробить це Вітовт–король.
Нарешті мовлено слово, задля якого Вітовт скликав до Луцька європейських монархів.
Великий князь Литво–Русі сидить у високому дерев'яному кріслі під стіною, завішаною арасом[11], на якому мисливець убиває рогатиною розлюченого кабана. Трійчасті підсвічники освітлюють з двох боків жовте обличчя старого князя. Біля його ніг лежить, скрутившись клубочком, трефніс Генне — у рицарському поясі і блазенському ковпаку.
Перед каміном, повернувшись обличчям до полум'я, стоїть імператор Сигізмунд. Він сказав своє слово і жде.
Посередині залу в м'якому фотелі — король Ягайло. Червонолиций, довгоносий, у киреї з бобровим коміром. У руці булава із сталевих листів. З лисуватої голови спадають на потилицю сиві завитки, тонкі уста стиснуті. З правого боку біля нього стоїть молодий, сорокалітній краківський єпископ — некоронований король Польщі. Погляд його холодний, обличчя важке, щоки обтягують униз жорстокі кути губ. Усі знають, що за Ягайла говоритиме його alter ego[12] — Збігнев Олесницький, який колись урятував королеві життя під Грюнвальдом.
Сигізмунд жде Ягайлового слова. Йому потрібні полки польського короля. Йому потрібно відділити Вітовта від Ягайла литовською короною, щоб вони разом не відібрали в нього Прагу.
Вітовт прагне корони відтоді, як йому напророкував її трефніс Генне. Бо ж чи не блюзнірством видається зверхність простакуватого польського короля над витонченим дипломатом і знавцем вшеляких мов та письмен — великим князем Литви? І чи прийме Вітовтові кості литовська земля, якщо після його смерті посяде Вільнюс син Ягайла — за кондицією Городельської унії 1413 року?
Ягайло останнім часом нічого сам не вирішує — він здався на розум Олесницького.
Монархи мовчать.
— Король повинен мати голову волоську, серце французьке, руки польські, ноги іспанські, — заторохтів блазень, припадаючи до колін Вітовта, він спонукає володарів до розмови.
Заговорив Вітовт.
— Ми, Ягайле, порадились з нашими вірними панами радою, і постанова наша така: я прийму корону від ревного католика імператора Сигізмунда, аби Литовське велике князівство уміцнити і в спадок нащадкам передати королівство — силою і просторами рівне королівству Польському. Дві корони не ослаблять, а зміцнять нашу унію.
— Дві корони, навіщо дві корони? — пролебедів Ягайло. — Я віддам тобі свою і впущу тебе на Вавель… Навіщо нам друга корона? — король безпорадно повернув голову до Олесницького.
— Панове, — погляд краківського єпископа вп'явся у пожовкле обличчя Вітовта, — чи не зволите послухати притчу, яка сплила мені на думку, коли великий князь Литви згадав про дві корони… Було це в Данії чи у Свеїв. Якийсь лицар закохався у королеву, за що його осліпили розпеченим мечем. Прийшов він до архієпископа просити зцілення. Той сказав: "Побудуй три монастирі і сім костьолів". У великому старанні лицар збудував тридцять монастирів і сімдесят костьолів, проте залишився далі темним. Нещасний лицар почав дорікати архієпископові, що той його обманув. "Ти піддався гордині, — мовив екзарх. — Зруйнуй те, чого я не велів тобі будувати, і прозрієш".
— Ой цуп, штири баби — один зуб! — покотився з реготом по долівці Генне.
Вітовт підвівся, спираючись обома руками на поруччя крісла, і застиг, згорблений, усе ще не вірячи, що його посмів так тяжко образити краківський єпископ.
— Ваша священність, чи не могли б ви мені пояснити… — проговорив тремтячими губами великий князь, позираючи то на Олесницького, то на Ягайла, який, здавалося, дрімав у фотелі.
— Можу, — відказав холоднокровно Олесницький, жоден м'яз не здригнувся на кам'яному обличчі. — Литовський князь піддався гордині і надто не в пору. Ми з'їхалися сюди, щоб об'єднатися перед загрозою Туреччини. Ми з'їхалися сюди, щоб об'єднатися проти схизми, яку розпалив у себе імператор Сигізмунд, давши чехам мученика Гуса — як знамено. Вітовт же плекає розкольницьку мету… Повіжте нам, ваша світлосте, — звернувся єпископ до імператора, — навіщо ви пропонуєте корону великому князеві Литви?
— Я вже сказав, — повернув від каміна голову імператор. — Щоб не дати поєднатися чеським і руським схизматам. Коронований Римом Вітовт матиме змогу власноручно, без краківського посередництва, приборкати православну церкву на Волині, Чернігівщині, Київщині, як це зробив Ягайло в Галичині.
— Ні, — мовив Олесницький, — ви прагнете роз'єднати польсько–литовські сили. Ви ж, великий князю, у своєму засліпленні і марнославстві, самі цього не відаючи, розпалюєте коромолу русинську. Та коромола вже знайшла собі ватажка, він сидить тут, у замку, а ім'я йому — Свидригайло. Ви примирилися з ним, а він за вашою спиною трактує з українними боярами й князями, які ще марять славою колишнього Галицько–Волинського князівства. Ви хочете з допомогою Свидригайла створити литовське католицьке королівство на зразок польського, а його вірний поплічник Федір Острозький разом з вождем гуситів Прокопом Лисим увірвалися на Шльонськ, зруйнували на Ясній Горі, що біля Ченстохови, монастир Павлинів і осквернили чудотворний образ Марії. Ви ще не знаєте про це?