– Але він, мабуть, давав вам на схов якісь папери? – спитав комісар.
– Ні, присягаюся вам, що ні... Мені ж однаково, я вам зараз би віддала всі ці папери! Вже досить цього з мене, правда? Ну, самі скажіть, чи приємно, як ви приходите і все перекидаєте? Та покиньте ж, нарешті, годі вже вам нишпорити.
Поліцаї оглянули кожну річ і хотіли ввійти до кімнатки, де спав Мюш. Уже якийсь час звідти чути було його плач. Хлопчик уявив, що це прийшли його вбивати.
– Це кімнатка малого, – сказала Нормандка, одчиняючи двері.
Мюш, голісінький, кинувся на шию матері. Вона його заспокоїла й поклала в ліжко. Поліцаї майже одразу ж вийшли з кімнатки, і комісар уже хотів зовсім іти, коли хлопчик, іще хлипаючи, прошепотів мамі на вухо:
– Вони візьмуть мої зошити... Не давай їм моїх зошитів.
– Ох, правда, – скрикнула Нормандка, – тут є зошити... Чекайте, панове, я вам віддам їх. Я хочу довести вам, що тільки кепкувала з нього... Вони мені не потрібні!.. Ось вони, тут ви побачите його почерк. Хай його хоч вішають, мені байдуже.
Вона віддала зошити Мюша й прописи. Хлопчик, розізлившись, скочив і почав дряпати матір, та вона знову поклала його в ліжко, давши ляпаса; тоді він почав вити. В самому розпалі цієї метушні на порозі кімнати з'явилася, витягнувши шию, мадмуазель Саже; вона зайшла, бо всі двері були навстіж одчинені, й запропонувала свої послуги старій Мегюден. Саже дивилася й слухала, бідкаючися над цими нещасними жіночками, за яких нікому заступитися. Тимчасом комісар із серйозним виглядом читав прописи. Від слів "тиранічно", "знущання над волею", "антиконституційний", "революційний" його брови суворо насуплювалися. Дочитавши до фрази: "Коли настане час, винуватця буде скинуто", – він злегка вдарив по паперу і сказав:
– Це дуже важливо, дуже важливо!
Він передав зошити одному з поліцаїв, і всі пішли. Клер, яка ще не виходила з своєї кімнати, відчинила двері й подивилася вслід цим людям. Потім прийшла в спальню сестри, куди не заходила вже цілий рік. Мадмуазель Саже по-приятельському розмовляла з Нормандкою; вона жаліла її, загортала шаллю груди, із співчуттям слухала визнання красуні, викликані гнівом.
– Ти дуже підла, – сказала Клер, ставши перед сестрою.
Та скочила, страшна від люті, впустивши на підлогу шаль.
– Ага, ти підглядаєш? – закричала вона. – Ану, скажи ще раз!
– Ти дуже підла, – повторила дівчина ще більш образливим тоном.
Тоді Нормандка з усієї сили дала Клер ляпаса по щоці. Дівчина дуже зблідла і кинулась на Луїзу, вчепившись нігтями в її шию. Хвилину вони боролися, висмикуючи одна в одної волосся, силкуючись задушити одна одну. Молодша, дарма що була тоненька, з неймовірною силою так штурхнула старшу, що вони обидві впали на шафу, від дзеркала якої тільки скалки полетіли. Мюш ревів, стара Мегюден кричала мадмуазель Саже, щоб та допомогла їй розчепити сестер. Але Клер вирвалася від Луїзи, примовляючи:
– Підла, підла... Я зараз його попереджу, нещасного, – адже ти його зрадила!
Мати заступила перед нею двері. Нормандка кинулася на неї ззаду, і з допомогою мадмуазель Саже вони вкинули дівчину в її кімнату, незважаючи на відчайдушний опір, і замкнули там, двічі повернувши ключ. Клер била в двері ногами, розбивала й трощила все у себе. Далі стало чути тільки завзяте дряпання по штукатурці. Клер вістрям ножиць виколупувала дверні петлі.
– Адже вона мене убила б, коли б мала ніж, – сказала Нормандка, шукаючи плаття, щоб одягтися. – Ось побачите, вона погано скінчить через ревнощі... Головне, не треба їй двері відчиняти. Вона збурить проти нас увесь квартал.
Мадмуазель Саже поспішила спуститися вниз і прийшла на ріг вулиці Пірует саме в ту хвилину, коли комісар знову заходив у хвіртку до Кеню-Граделів. Вона все зрозуміла й увійшла до ковбасної з такими блискучими очима, що Ліза дала їй знак мовчати, показавши на Кеню, який розвішував куски солонини. Коли він пішов на кухню, стара півголосом розповіла про драму, що допіру розігралась у Мегюденів. Ковбасниця, схилившись над прилавком і тримаючи руку на мисці з шпигованою телятиною, слухала з щасливим виразом жінки, що дістала перемогу. Потім, коли ввійшла покупниця й попросила дві поросячі ніжки, вона задумливо загорнула їх.
– Знаєте, я нітрошки не гніваюся на Нормандку, – розпочала Ліза, коли вони залишилися вдвох з Саже. – Я завжди її дуже любила й жалкую, що нас посварили... На доказ того, що я не гніваюся, ось дивіться, що я врятувала від рук поліції. І я ладна віддати це Луїзі, якщо вона сама прийде і попросить у мене.
Мадам Кеню вийняла з кишені фотокартку. Мадмуазель Саже обнюхала її й засміялася, прочитавши напис: "Луїза своєму доброму другові Флоранові", – а тоді промовила верескливим голосом:
– А може, вам і не слід її віддавати. Краще залишіть її в себе.
– Ні, ні, – перебила Ліза. – Я хочу покласти край усім пліткам. Сьогодні день примирення. Досить сварок. Хай у кварталі запанує мир.
– Якщо хочете, я піду скажу Нормандці, що ви бажаєте її бачити? – запитала стара.
– Так, ви мені зробите велику приємність.
Мадмуазель Саже повернулася на вулицю Піруеті на смерть перелякала рибну торговку, сказавши, що бачила допіру її фотографію в Лізиній кишені. Проте Нормандка не відразу згодилася виконати вимогу своєї суперниці. Луїза виставила свої умови: вона піде тільки в тому разі, якщо ковбасниця вийде назустріч їй аж на поріг крамниці. Старій довелося ще двічі бігати туди й сюди, щоб установити всі пункти, що стосувалися цього побачення. Вона радісно метушилася, ведучи переговори про примирення, яке мало наробити стільки шуму. Проходячи востаннє мимо дверей Клер, Саже так само чула шкрябання ножиць по штукатурці.
Потім, передавши ковбасниці остаточну відповідь, стара побігла до мадам Лекер та Сар'єтти. Вони втрьох стали на розі павільйону морської риби, на тротуарі навпроти ковбасної, щоб побачити все до найменшої подробиці. Їх мучила нетерплячка: вони робили вигляд, наче гомонять між собою, поглядаючи в той же час на вулицю Пірует, звідки мала вийти Нормандка. На ринку вже поширилася чутка про примирення: торговки, стоячи біля своїх яток, підіймалися навшпиньки, силкуючись що-небудь побачити; інші, цікавіші, покидали свої рундуки, навіть виходили в критий прохід. Очі всього ринку були звернені до ковбасної. Квартал чекав і хвилювався.