Та якось вранці на Центральному ринку між Розою і торговкою рибою зчинилася страшна сварка через кошик з оселедцями, який Роза ненароком перекинула. І тут Флоран почув, як лаяли шановного Лебігра, називаючи його "паршивим шпигуном", "брудною ганчіркою префектури". Коли інспектор нарешті відновив спокій, йому багато дечого розповіли про Лебігра: він служить у таємній поліції, це добре знав увесь квартал. Ще до того, як мадмуазель Саже почала відвідувати його винарню, вона казала, що зустріла його одного разу, коли він ішов з доносами. До того ж, він був грошовитою людиною, лихварем, давав дрібним торговцям позички на один день і постачав їм напрокат візки, за що брав великі проценти. Флоран був дуже схвильований. Того ж вечора він визнав за свій обов'язок переказати все це компанії.
Однак відвідувачі винарні тільки знизали плечима й посміялися з нього за таку підозріливість.
– Бідний Флоран боїться, – підступно зауважив Шарве. – Він гадає, що, коли побував у Кайєнні, то вся поліція стежить за ним.
Гавар ручився чесним словом, що Лебігр "добряча людина" і "чиста душа". Але найбільше обурювався Логр, аж стілець тріщав під ним: горбань лаявся і заявляв, що далі так не піде; коли кожного підозрювати у змові з поліцією, то краще він, Логр, сидітиме вдома й кине до чорта всю політику. Хіба не насмілилися сказати це саме про нього, про Логра, хоч він бився в 48-му і 51-му році і двічі мало не потрапив на заслання! Випнувши нижню щелепу, він кричав на все горло, поглядаючи на присутніх так, мов хотів силоміць вбити їм у голову переконання, що він не має ніякого відношення до мерзенних шпигунів, його обурені погляди викликали в інших заперечливі жести. Тільки Лакайль, почувши, що Лебігра обвинувачують у лихварстві, мовчки схилив голову.
Почалися дискусії про політику, і цей випадок забувся.
Відтоді, як Логр подав думку створити таємне товариство, Лебігр ще міцніше потискав руки відвідувачам кабінету. Насправді ж йому від них перепадав малий прибуток, бо вони ніколи не брали другої порції. Приятелі розсудливо зберігали питво під час палкого обговорення політичних та соціальних теорій і випивали останню краплю з келихів чи склянок перед самим виходом з винарні. Опинившись на свіжому повітрі, з запаленими очима, з шумом у вухах, вражені темрявою і тишею на вулиці, вони починала тремтіти від нічного холоду та вогкості. Роза причиняла віконниці в кабінеті. Вичерпавши всі слова, все красномовство, стомлені друзі потискали одне одному руки і розходилися; кожен обдумував свої аргументи і жалкував, що не може внушити іншим своїх переконань. Кругла спина Робіна, похитуючись, зникала в напрямку вулиці Рамбюто, а Шарве і Клемане ішли поруч через Центральний ринок до Люксембурзького парку, по-військовому стукаючи підборами і продовжуючи суперечку з приводу якогось пункту з галузі політики або філософії. Вони ніколи не ходили під руку.
Змова достигала поволі. На початку літа ще обговорювалося питання про необхідність "рішучих дій". Флоран, який спершу не погоджувався ні з ким, нарешті повірив у можливість революційного руху. Він серйозно взявся за це, складав замітки, накреслював на папері плани. Інші, як і раніше, тільки вели розмови. Потроху Флоран безроздільно віддався цій ідеї, над якою цілими вечорами міркував і мучився. Ця ідея так захопила його, що він привів до Лебігра свого брата Кеню, зрозуміло, не думаючи, що наражає його на небезпеку. Флоран, як і колись, вбачав у Кеню свого учня і навіть визнав за свій обов'язок направити ковбасника на добру путь. Кеню був зовсім новачком у політиці. Та, просидівши у винарні п'ять-шість вечорів, він почав дивитись на речі очима Флорана. Коли не було поруч красуні Лізи, він слухняно і з пошаною ставився до Флоранових слів. А втім, найбільше спокусило його те, що він разом з усіма бере участь у пиятиці; йому подобалося залишати свою ковбасну, зачинятись у цьому кабінеті, де так голосно кричали і де присутність Клемане надавала всьому, як він думав, підозрілого, пряного присмаку. Тепер він абияк готував свої ковбаси, поспішаючи до компанії, бо не хотів пропустити ні слівця з дискусій, які здавалися йому надзвичайно розумними, дарма що він часто нездатний був простежити за ними до кінця. Красуня Ліза добре помічала, що він поспішає піти, але нічого поки що не казала. Коли Флоран забирав із собою її чоловіка, вона стояла на порозі, трохи бліда, і суворим поглядом проводжала їх аж до винарні Лебігра.
Якось увечері мадмуазель Саже з віконця своєї мансарди побачила силует Кеню на фоні матового скла великого вікна кабінету, що виходило на вулицю Пірует. Вона влаштувала собі чудовий спостережний пункт напроти цього вікна, схожого на молочнобілий транспарант, де вирисовувалися тіні чоловіків, в яких раптом витягалися носи, виступали щелепи; їх величезні руки несподівано ще більше виростали, тоді як самих постатей не було видно. Це дивовижне розтягання окремих частин тіла, ці німі пристрасні рухливі профілі, що виказували сторонньому спостерігачеві з вулиці палкі суперечки відвідувачів кабінету, примушували стару стояти за серпанковими завісками доти, поки транспарант не ставав темним. Вона нюхом чула тут щось "чортівське".
Згодом мадмуазель Саже навчилася розпізнавати тіні по руках, по волоссі, по одежі. В цій плутанині стиснутих кулаків, розкуйовджених голів, похилих плечей, то ніби відривались і падали одні на одних, вона розрізняла знайомі обличчя й говорила: "А, це той довготелесий кузен; це старий жаднюга Гавар, а ось горбань і горголя Клемане". Коли силуети починали жвавіше рухатись і в безладному мигтінні нічого не можна було розібрати, у старої з'являлась непоборна потреба спуститися вниз і зайти до Лебігра подивитися, що там коїться. Саже купувала в нього смородинівку ввечері під приводом, що їй ранком "усі кості ломить" і що їй конче треба підкріпитися, перш ніж встати з постелі. Того дня, коли стара побачила масивну голову Кеню коло худої руки Шарве, що нервово жестикулювала, вона швидко прибігла до винарні, задихавшись, і, щоб виграти час, почала просити Розу помити їй пляшечку. Коли мадмуазель Саже мала вже виходити, то почула голос ковбасника, що говорив з дитячою щирістю: