– А я не могла б отак жити, цілими днями мріючи про щось. Звичайно, тоді й їсти не захочеться ввечері... Розумієте, треба почувати себе втомленим.
Гавар, з свого боку, теж шукав Флоранові посаду. Але робив це на свій власний манір, так би мовити, підпільним шляхом, йому хотілося знайти для свого приятеля якесь драматичне або хоч би сповнене гіркої іронії амплуа, яке личило б "вигнанцеві". Гавар був опозиціонер, йому вже минуло п'ятдесят років, і він хвалився, що підготував крах чотирьох урядів. Карл X, попи, аристократи, – вся ця наволоч, яку він викинув за поріг, ще й досі змушувала його презирливо знизувати плечима. Луї Філіпп із своїми буржуа був, на його думку, дурень. Згадуючи про нього, Гавар розповідав історію про вовняні панчохи, куди "король-громадянин" ховав свої гроші. Що ж до республіки 48 року, то це був фарс; робітники його підвели. Торговець живністю не признавався, що він вітав 2 грудня, бо тепер вбачав у Наполеоні III особистого ворога, який зачинявся з де-Морні [1] та іншими і "бенкетував". Гавар без кінця міг розводити теревені на цю тему; він стиха запевняв, що в Тюїльрі щовечора привозять жінок у каретах з опущеними завісками і що він сам на власні вуха чув з Карусельної площі шум оргій. Гавар вважав за свій священний обов'язок якнайбільше допікати урядові. Не раз він утинав з властями такі штуки, що потім цілими місяцями потайки реготав. По-перше, він подавав голос за кандидата, який обіцяв "дрочити міністрів" у Законодавчому корпусі. Потім, коли Гавар міг щось приховати від оподаткування, навести поліцію на фальшивий слід, здійснити будь-яку рисковану аферу, то завжди старався надати цьому яскравого забарвлення політичного протесту. Насправді ж він брехав, удавав із себе небезпечну людину, говорив так, наче "банда з Тюїльрі" особисто знала його і тремтіла перед ним, казав, що половину тих мерзотників треба гільйотинувати, а другу половину відправити на заслання, як тільки знову "собаки погризуться". Вся його балаканина і палкі політичні випади зводились до похвальби, безглуздих вигадок і випливали з пошлої потреби в галасі й кепкуванні, що спонукає кожного паризького крамаря одчиняти віконниці в дні, коли на вулицях будують барикади, щоб глянути на забитих. Тому, коли Флоран повернувся з Кайєнни, Гавар одразу відчув, що тут можна буде потішитися досхочу, і взявся вишукувати дотепний спосіб пошити в дурні імператора, міністрів – усіх урядовців аж до останнього поліцая.
До Флорана Гавар ставився з якоюсь прихованою цікавістю. Він не зводив з нього очей, підморгував, таємниче шепотів про звичайнісінькі речі і навіть потиснув руку так, наче робив умовний масонський знак. Нарешті йому пощастило натрапити на цікаву пригоду: тепер у нього був приятель, справді скомпрометований перед урядом, і Гавар міг до певної міри правдиво похвалятись небезпеками, які йому загрожували. Він дійсно відчував таємний жах, поглядаючи на цього чоловіка, який втік з каторги і був виснажений тяжкими стражданнями. Але цей жах був чудовий, він підносив Гавара у власних очах, переконував його в тому, що він робить героїчний вчинок, приятелюючи з такою небезпечною людиною. Флоран зробився для нього чимсь святим; тепер Гавар божився й присягався тільки Флораном і посилався на Флорана, коли йому невистачало аргументів, а він хотів остаточно дискредитувати уряд.
Гавар поховав дружину, ще коли жив на вулиці Сен-Жак, через кілька місяців після державного перевороту. Він торгував живністю аж до 1856 року. Тоді пройшла чутка, що він нажив великі гроші, вступивши в компанію з своїм сусідою-бакалійником, який взяв підряд на постачання сушеної городини для Східної армії. І справді, Гавар продав свою крамницю і цілий рік жив на проценти з капіталу. Однак він не любив розказувати про те, звідки в нього взялися гроші; це йому заважало, не давало відверто висловлювати свою думку про Кримську кампанію, яку він вважав рискованою авантюрою, "затіяною з єдиною метою укріпити трон і наповнити декому кишені". Тимчасом за рік Гавар смертельно залудився в своїй парубоцькій квартирі. Буваючи майже щодня у Кеню-Граделів, він заприятелював з ними і оселився ближче, на вулиці Косонрі. Тут його полонив Центральний ринок з його галасом і неймовірними плітками. Він надумав зняти собі місце в павільйоні живності тільки для того, щоб розважитись і заповнити порожнечу свого життя базарними пересудами. І справді, тут Гавар поринув у море пліток, був у курсі найдрібніших скандалів ринкового кварталу, в голові його завжди гуло від верескливих пронизливих голосів. Це дуже приємно лоскотало йому нерви, він знайшов нарешті свою стихію, блаженствував, з насолодою занурюючись у неї, наче короп, що плаває проти сонечка.
Флоран заходив часом до його крамниці. Вдень ще бувала велика спека. Посідавши вздовж вузьких проходів, жінки скубли різаних птахів. Сонячне світло де-не-де пробивалося між піднятими полотняними наметами, пір'я вилітало з-під пальців, як той сніг, крутилось у розпеченому повітрі, в золотій куряві сонячного проміння. Торговки зазивали Флорана, підлещувались до нього; сипався цілий дощ пропозицій: "Може, вам добру качечку, пане? Зайдіть до мене, будь ласка, ось жирні курчата! Пане, пане, візьміть оцих двох голубів!" Оглушений, зніяковілий Флоран старався відкараскатися від них. Торговки, відбиваючи одна в одної покупців, продовжували скубти своїх птахів, і дрібні пушинки летіли на Флорана; він задихався в цьому повітрі, яке було ніби просякнуте теплим димом, що здавався ще густішим від сильного запаху пташиного м'яса. Нарешті серед проходу, біля фонтана, він зустрічав Гавара, що стояв біля своєї крамнички у самій жилетці, склавши руки на нагруднику синього фартуха, і розводив теревені. Тут, у групі з десяти-дванадцяти жінок, він царював з виглядом доброзичливого принца. Гавар був єдиним чоловіком у цій частині ринку. Він так розпустив язика, що пересварився з п'ятьма чи шістьма продавщицями, яких послідовно наймав до своєї крамниці, і вирішив торгувати сам, наївно запевняючи, що ці дурні баби тільки й знають цілий день язиком молоти, і з ними, мовляв, нічого не вдієш. Та все ж йому треба було