Владімір (намагається бути логічним, поблажливо). Про що?
Естрагон. Ну... за рибу гроші... про сірого бичка. (Впевнено). Згадав! Учора ввечері ми розмовляли про сірого бичка. Ми вже півсторіччя тільки про нього й говоримо.
Владімір. І ти не пригадуєш ніяких подій, ніяких обставин?
Естрагон (стомлено). Не муч мене, Діді.
Владімір. А сонце? А місяць? Невже не пригадуєш?
Естрагон. Вони, сподіваюся, як і завжди, були на своТх місцях?
Владімір. А ти не помітив нічого особливого?
Естрагон. На жаль, ні.
Владімір. А Поццо? А Лакі?
Естрагон. Поццо?
Владімір. Кістки.
Естрагон. Такі дрібні, наче риб'ячі.
Владімір. Це ж Поццо Тх тобі дав.
Естрагон. Не пригадую.
Владімір. А ногою тебе, пам'ятаєш, копнули? Естрагон. Як же, було таке, і не раз. Владімір. Так це тебе Лакі копнув. Естрагон. І все це вчора? Владімір. А покажи свою ногу. Естрагон. Яку?
385
Владімір. Обидві. Задери холоші.
Естрагон, стоячи на одній нозі, простягує іншу Владіміру, намагається не впасти. Владімір бере ногу, Естрагон балансує.
Холошу задери.
Естрагон (балансує). Не можу.
Владімір піднімає холошу, оглядає ногу, відпускає її. Естрагон мало не падає.
Владімір. Іншу.
Естрагон подає ту саму ногу.
Іншу, кажу ж тобі!
Ті самі маніпуляції повторюються і з другою ногою.
А ось і рана. Ще трохи — і буде загноєння. Естрагон. Це небезпечно?
Владімір (відпускає ногу). А де твоТ черевики?
Естрагон. Мабуть, викинув.
Владімір. Коли?
Естрагон. Не знаю.
Владімір. Чому?
Естрагон. Не пригадую.
Владімір. Ні, я питаю, чому ти їх викинув? Естрагон. Сильно тисли.
Владімір (піднімає черевики). Так ось же ж вони.
Естрагон дивиться на черевики.
На тому самому місці, де ти їх вчора залишив.
Естрагон підходить до черевиків, вивчає їх.
Естрагон. Це не мої. Владімір. Не твої?
Естрагон. Мої були чорні, а ці — жовті.
Владімір. Ти певен, що в тебе були чорні черевики?
Естрагон. Точніше, трохи сіруваті.
Владімір. А ці хіба жовті? Покажи-но.
Естрагон (піднімає один черевик). Ці якісь зеленкуваті.
Владімір (наближається). Покажи.
Естрагон подає йому черевики.
(Розглядає його, з обуренням відкидає). Та щоб тебе... Естрагон. От бачиш, це все лиш...
Владімір. Я все прекрасно бачу. Бачу, що тут відбувалося. Естрагон. Це все лиш...
Владімір. Все ясно, як божий день. Хтось, видно, був тут, забрав твої черевики, а свої залишив. Естрагон. Навіщо?
Владімір. Свої йому тисли, от він на твої й поласився. Естрагон. Але мої були замалими. Владімір. Для тебе. Але не для нього. Естрагон. Я стомився. (Пауза). Пішли звідси.
Владімір. Не можна.
Естрагон. Чому?
Владімір. Чекаємо на Годо.
Естрагон. Вірно. (Пауза). Що ж робити?
Владімір. Нічого не робити.
Естрагон. Але я більше так не можу.
Владімір. Хочеш редьку?
Естрагон. А більше нічого немає?
Владімір. Є редька і ріпа.
Естрагон. А морква?
Владімір. Немає. Ти вже й так перебрав з цією морквою.
Естрагон. То давай редьку.
Владімір лізе в кишеню, знаходить там лише ріпи, нарешті видобуває редьку, передає її Естрагону, той оглядає овоч, обнюхує.
Вона чорна!
Владімір. На те вона й редька.
Естрагон. Я їм лише червону, хіба ти не знаєш?
Владімір. То що, не будеш?
Естрагон. Я їм лише червону!
Владімір. Віддай тоді цю.
Естрагон повертає редьку.
Естрагон. Піду пошукаю моркву. (Не рухається). Владімір. Хіба тобі не однаково? Естрагон. Ще не зовсім.
Мовчанка.
Владімір. Може, спробуєш?
Естрагон. Я вже все перепробував.
Владімір. Я маю на увазі черевики. Візьми, наміряй.
Естрагон. Чи варто?
Владімір. А там, дивися, й час промине.
Естрагон вагається.
Бери міряй. Яке не є, а все ж діло. Естрагон. Розвага. Владімір. Послабка. Естрагон. Розвага. Владімір. Міряй. Естрагон. А ти мені допоможеш? Владімір. Аякже.
Естрагон. В нас усе непогано виходить, коли ми разом. Ге,
Діді?
Владімір. Так, так. Міряй. Спочатку лівий.
Естрагон. Завжди щось таке вигадуємо, від чого здається, нібито ми існуємо. Правда, Діді?
Владімір (нетерпляче). Так, так. Чаклуни, та й годі. Але давай не відхилятися й зробимо те, що накреслили. (Піднімає черевик). Давай сюди ногу.
Естрагон підходить, піднімає ногу.
Не цю, одоробало!
Естрагон піднімає іншу ногу.
Вище!
Обхопивши одне одного, кружляють по кону. Нарешті Владіміру вдається взути
черевик.
Пройдися.
Естрагон йде.
Ну як?
Естрагон. Годиться.
Владімір (дістає з кишені шнурівку). Треба це вдіти. Естрагон (рішучо). Ні, ні, тільки без шнурівки! Владімір. Пошкодуєш. Взувай другий.
Повторюється та сама процедура.
Ну як?
Естрагон. І цей підходить. Владімір. Не тиснуть?
Естрагон (робить кілька кроків). Поки що ні. Владімір. Носи на здоров'я. Естрагон. Вони завеликі.
Владімір. Колись, може, й на шкарпетки розживешся.
Естрагон. Добре.
Владімір. То береш Тх?
Естрагон. Та годі тобі про ці черевики.
Владімір. Так, але...
Естрагон. Годі! (Мовчанка). Набридло стояти, де б його сісти... (Дивиться, де б йому сісти, йде й сідає на тому місці, що й в першій дії).
Владімір. І вчора ввечері ти там сидів.
Мовчанка.
Естрагон. Поспати б зараз... Владімір. І вчора ввечері ти спав.
Естрагон. Спробую. (Зіщулюється, обхоплює руками коліна, голова між ногами).
Владімір. Почекай-но. (Наближається до Естрагона, починає голосно співати колискову).
Ой-лю, О-го-го...
Естрагон (підводить голову, роздратовано). Не горлай. Владімір (тихіше).
Ой-лю,
О-го-гой-лю,
Ой-лю, ой-лю,
О-го-гой-лю.
Естрагон засинає. Владімір підходить до нього навшпиньки, скидає піджак, кладе Естрагонові на плечі, сам ходить вздовж кону, гріється, розмахуючи руками. Естрагон зненацька скидається, підхоплюється, дико озирається навкруги. Владімір
підбігає до нього, обнімає.
Владімір. Ну... ну... заспокойся... я поруч... нічого не бійся. Естрагон. А-а!
Владімір. Ну... ну... все минулося. Естрагон. Я падав. Владімір. Минулося. Годі про це. Естрагон. Я зірвався з...
Владімір. Не треба нічого казати. Пройдемося, легше буде. (Бере Естрагона під руку, веде його вздовж кону, доки Естрагон не відмовляється йти далі).
Естрагон. Годі. Я вже стомився.
Владімір. Тобі, я бачу, краще скніти без діла.
Естрагон. Еге ж.
Владімір. Як знаєш. (Відпускає Естрагона, знімає з нього свій піджак, одягає на себе). Естрагон. Ходімо. Владімір. Не можна. Естрагон. Чому це? Владімір. Чекаємо на Годо. Естрагон. Вірно.