Естрагон. Чекай. Владімір. Холодно.
Естрагон. Я часом питаю себе, чи не краще було б, якби кожен з нас жив осібно. (Пауза). І йшов би своєю дорогою. Владімір (спокійно). Я не певен. Естрагон. Ніхто ні в чому не певен.
Владімір. Можемо розійтися будь-коли, якщо ти гадаєш, що так буде краще.
Естрагон. Зараз не варто.
Мовчанка.
Владімір. Вірно. Зараз не варто.
Мовчанка.
Естрагон. Ну то пішли? Владімір. Пішли.
Вони не рухаються. Завіса
ДРУГА ДІЯ
Наступного дня. О тій самій порі. На тому ж місці. Естрагонові черевики стоять біля самої рампи. Вони торкаються підборами, носаки стирчать врізнобіч. Капелюх Лакі валяється на тому самому місці, що й вчора. На дереві з'явилося листя. Жвавою ходою заходить Владімір. Зупиняється, пильно дивиться на дерево. Тоді зривається й кілька разів прудко перетинає кін у різних напрямках. Спиняється біля черевиків, піднімає один із них, вивчає, обнюхує, ставить на місце. Знову ходить узад-вперед. Зупиняється біля правої куліси, вдивляється, прикриваючись долонею від сонця. Знову крокує. Зупиняється біля протилежної куліси, повторює ті самі рухи. Крокує знову. Раптом зупиняється, складає руки, відкидає голову, починає голосно
співати.
Владімір. Якось бездомний цуцик... (Взявши занизьку тональність, уриває себе, прочищає горло, бере вище).
Якось бездомний цуцик
Та й до корчми забрів.
Побачив його кухар,
Ковінькою огрів.
А кобелі та сучки
Прийшли свого ховать... (Уриває себе, замислюється, співає далі).
А кобелі та сучки
Прийшли свого ховать,
Щоб під хрестом на дошці
Всю правду написать... (Робить паузу, замислюється, продовжує).
А кобелі та сучки
Прийшли свого ховать... (Зупиняється, замислюється. Бере нижче).
Прийшли свого ховать... (Замовкає, якусь хвильку стоїть нерухомо, зривається з місця, гасає з кінця в кінець кону. Зупиняється біля дерева, йде далі, до лівої куліси, вдивляється в обрій, йде в протилежний бік, дивиться).
У цю мить з лівої куліси виходить похнюплений Естрагон, босоніж. Естрагон перетинає кін. Владімір обертається, помічає його.
Знову ти!
Естрагон зупиняється, але голови не підводить. Владімір йде до нього.
Йди, я тебе обніму!
Естрагон. Не торкайся мене!
Ображений Владімір заклякає. Мовчанка.
Владімір. Хочеш, щоб я пішов геть? (Пауза). Гого! (Пауза. Владімір не зводить з нього очей). Тебе знову били? (Пауза). Гого!
Естрагон мовчить, голови не підводить.
Де ти ночував? (Мовчанка. Підходить до Естрагона).
Естрагон. Не торкайся мене! Не питай нічого! І не кажи нічого! Побудь зі мною!
Владімір. Чижя тебе коли залишав?
Естрагон. Але й не затримував ніколи.
Владімір. Ану подивися на мене! (Естрагон не рухається. Різко). Подивися, кому я кажу!
Естрагон підводить голову. Пильно розглядають один одного, наче кожен з них — витвір мистецтва, поступово зближаються, тоді кидаються в обійми, ляскають один одного по спині. Рознімають обійми. Естрагон, втративши підтримку, мало не падає.
Естрагон. Нуй погода!
Владімір. Хто тебе образив? Розкажи.
Естрагон. Ще один день проминув.
Владімір. Не зовсім.
Естрагон. Для мене він уже скінчився, що б там не трапилося. (Мовчанка). Я наче чув, ти щойно співав. Владімір. І я щось таке пригадую.
Естрагон. Така мене прикрість узяла. Це ж він там,'кажу собі, сам-один, вирішив, що я пішов, і співає.
Владімір. Серцю не накажеш. Я сьогодні весь день у прекрасній формі. (Пауза). І вночі жодного разу не вставав.
Естрагон (сумно). Бачиш, коли ти без мене, тобі й до вітру не треба бігати.
Владімір. Я скучив за тобою — і разом з тим відчуваю певне задоволення. Хіба це не дивно?
Естрагон (вражено). Задоволення? Владімір (подумавши). Це не зовсім те слово. Естрагон. А зараз як?
Владімір (розважливо). Зараз... (радісно) а ось і ти... (байдуже) а ось і ми..*, (сумно) а ось і я.
Естрагон. От бачиш, тобі гірше, коли я з тобою. Мені теж. Самому мені набагато краще.
Владімір (роздратовано). Якого ж дідька ти сюди приперся?
Естрагон. Сам дивуюся.
Владімір. .Зате я знаю. Бо ти не вмієш давати відсіч. Я б не допустив, щоб тебе побили.
Естрагон. Нічим би ти не зарадив. Владімір. Чому це? Естрагон. Бо їх було десятеро.
Владімір. Ні, якби я був з тобою, в них не було б ніякого приводу чіплятися.
Естрагон. Аяйне давав їм ніякого приводу. Владімір. За що ж тоді вони тебе побили? Естрагон. Сам дивуюся.
Владімір. Ні, Гого, просто є речі, яких ти не бачиш, не розумієш, а я розумію і бачу. Невже ти цього не відчуваєш?
Естрагон. Ая повторюю, що не давав їм ніякого приводу.
Владімір. Може, й не давав. Але якщо хочеш жити, то треба завжди про все думати заздалегідь. Ну добре, не будемо більше про це. Ти знову тут, і я дуже радий.
Естрагон. їх було десятеро.
Владімір. І ти теж, мабуть, радієш у глибині душі, хоча й не відчуваєш цього.
Естрагон. Аз чого радіти? Владімір. З того, що ти знову зі мною. Естрагон. Ти думаєш?
Владімір. Треба так казати, навіть якщо це й не так.
Естрагон. То що я маю казати?
Владімір. Кажи: я радий.
Естрагон. Я радий.
Владімір. І я.
Естрагон. І я.
Владімір. Обидва ми раді.
Естрагон. Обидва ми раді. (Мовчанка). А тепер, коли ми всі раді, що нам робити?
Владімір. Чекати на Годо. Естрагон. Вірно.
Мовчанка.
Владімір. А тут деякі зміни проти вчорашнього. Естрагон. Що, він не прийде?
Владімір (на якусь мить розгубився). Поживемо — побачимо. (Пауза). Тут, кажу, дещо змінилося проти вчорашнього. Естрагон. Все гниє, все міняється. Владімір. Подивися лишень на дерево. Естрагон. І в одне й те саме болото двічі не зайдеш. Владімір. Дерево, подивися краще на дерево.
Естрагон дивиться на дерево. Естрагон. Його тут вчора не було?
Владімір. Було. Невже забув? Ще трохи — і ми на ньому повісилися б. (Міркує). Ще мить—і (по складах, наголошуючи на кожному) пові-си-ли-ся б. Але ти не схотів. Пригадуєш?
Естрагон. Тобі наснилося.
Владімір. Невже й справді забув?
Естрагон. Отакий я змалку. Або все одразу забуду, або пам'ятатиму до останку.
Владімір. А Поццо з Лаккі пам'ятаєш? Естрагон. Поццо з Лакі? Владімір. Забув все геть чисто!
Естрагон. Ні, пригадую, був якийсь бевзь, що копитом мене погамселив. А потім став дурня клеїти. Владімір. Це — Лакі.
Естрагон. Чого ж, пригадую. А коли це було? Владімір. А іншого, того, що вів його, пам'ятаєш? Естрагон. Він ще кістки мені дав. Владімір. То — Поццо.