Щаслива Валя виходить з кабінету. Сагайдак знову береться до записів Свамі.
"Інтуїція — це синтез свідомості. Розум, інтелект — порівнює, оцінює, інтегрує, складає з часток якусь модель Пізнання. А інтуїція блискавично охоплює Ціле, пізнає суть, стає цією суттю. Ми ще не знаємо таємни-ці цього дивовижного процесу. Та розгадка його може бути надзвичайно проста.
Ми — частка Цілого, я вже писав. Частка може об’єднуватись з іншими частками. А об’єднавшись, отримати усвідомлення Цілого або його аспекту. Ніби рантовий контакт з іншим світом. Ніби переліт на казко-вому килимі-самольоті в країну легенди. Як же опанувати дарунком інтуїції? Занадто рідкісна це жар-птиця. Чи не можна її зробити ручною?
Самадхі. Стан самоконцентрації. Давно його знають на Сході. Навколо цього поняття виникло багато ле-генд, вигадок, метафізичних, містичних пліток. Самадхі віднесли до категорії самонаркозу, схожого до тих явищ, які викликаються споживанням наркотиків. Напевне, в деяких випадках це так і є — тоді, коли до екстазу приходить свідомість примітивна, фанатична. Я маю на увазі високий стан самадхі, який приводить до відкрит-тя світових законів, творення геніальних поем, соціальних прогнозів, епохальних винаходів. Але навіть такі величні досягнення все ще знаходяться в сфері звичного. Самадхі дозволяє заглибитися так далеко в надра Бут-тя, що мислитель може збагнути закони нових ступенів Світобудови, на яких наші таємниці, наші трагедії чи радощі з приводу народжень чи смертей — лише хвилі на поверхні Океану Життя.
Ти писав мені, Михайле, про свою гіпотезу замкнутих світів. Це прекрасна і глибока ідея. Я зустрічав у старовинних космогонічних манускриптах схожі ідеї, правда, в символічній формі.
Езотеричні записи індуїзму повідомляють, що Брама — творець світу — створив наш світ незаконно, що він приховав його від Махадеви (Верховного Духа). Вішну і Шива розкрили цю таємницю і змушують Браму повернути світ у єдине лоно.
Чудово — чи не так? Досягнення сучасної мислі дозволяють розшифрувати дивний символ. Брама — наш світ — замкнутий (так вважаєш і ти), Шива (імпульс вибуху) — змушує його розімкнутися, розлетітися, Вішну (закон еволюції) — пізнає закони цього замкнутого світу і шукає виходу з нього, щоб синтезувати Єд-ність.
Виходячи з цих міркувань, можна збагнути невіддільність людського мікрокосму з Неосяжним Макроко-смом Буття. Людина, ніби крапля, яка відбиває в собі, в своїй свідомості, серці, інтуїції всю складність Буття. Всесвіт пізнає себе через нас, через Людину, і в нас він пізнає себе. А Людина, охоплюючи думкою вселенсь-кий Безмір, практично пізнає сама себе, свою нескінченну суть. Так змикаються два потоки Пізнання — один бере початок від мікробезмежності, другий наповнюється джерелом Мегабезмежності. Все єдине в Океані Віч-ності.
Ми живемо в дивовижний час. Можуть відкритися нові, несподівані можливості. Не треба заперечувати жодного напрямку в Пізнанні, якщо він відкриває двері Свободи. Свобода Розуму, Духу — це єдине покликан-ня Науки. Досі ми були рабами Природи, ми слухняно пливли в течії еволюції. Тепер настав час Синівства. До-сить сліпого наслідування законів Природи, хоч і геніальних. Хай Людина віднині творить власні закони діяння і творчості. І це будуть Закони Любові, а не муки й самопожирання, як це діється в Природі. Раб слухняно ви-конує волю господаря, Син має право створити Новий Світ…
Ось що таке для мене самадхі, брате Михайле…
Багато вже шляхів позаду. Були прірви, були вершини. Жаль, що не можу всього передати тобі. Хочу ще спробувати дослідити стан нірвакальпасамадхі. Це — стан осягнення Цілого. Не знаю — чи вміщу, чи досягну. Не знаю — чи повернуся. Тому залишаю тобі ці записи…"
Михайло усміхався, а в очах стояли сльози. Можна позаздрити такому життю. Мов орел у небі, так про-летів Свамі по життю, не жахаючись його клекоту, його безодні, його незбагненності. Так треба й мені! Як тоді, в далеких Альпах. Серед пітьми, під кулями, по вузькому кам’яному карнизу…
Свамі, Ганнусю, Гаррі, я не забув вас, я йду…
Згасав день. Кривавилося небо на заході. Велике розуміння мовчання сходило на серце Сагайдака.
До кабінету ввійшов Сашко. Побачив сльози на обличчі Михайла. Ніяково затупцював на порозі.
— Михайле Кузьмовичу, драстуйте, — тихо мовив він. — А я…
— Що, друже? — приязно усміхнувся Михайло й простягнув йому руку. — Ти не звертай уваги на мене. Я щасливий… Знаєш, від щастя теж плачуть…
— Тоді — добре, — сміливіше сказав Сашко. — Бо я прийшов запросити вас…
— Куди?
— На вечір. До нашого товариства…
— "Космос і Я"? — запитав Сагайдак, ховаючи листи до шухляди.
— "Космос і Я", — серйозно відповів Сашко. — Сьогодні буде багато молодих. Дуже цікаві хлопці й ді-вчата. Не пожалкуєте, там такі воїни ростуть, ого!
— Веди, Сашко! — схвильовано сказав Сагайдак. — Хочу до молодих. Разом шукатимемо!..
Вони йшли вулицями прекрасного Києва, під багряними кронами дерев. Природа вбирала барвисті осінні шати, готувалася до зими, але смутку не було в ЇЇ урочистому плині. Не смуток, а радісне чекання нового воск-ресіння, нової весни…
"Все — попереду, — думав Михайло, йдучи поруч з Сашком. — Нічого не скінчилося, нічого не втраче-но. Хіба, може, лише ілюзії. А все прекрасне — не згине. Та й куди воно може пропасти? Де подінеться з єди-ного лона безміру?
Мати моя, ну як ти можеш вмерти, щезнути, коли ти невмируща в мені, в любові твоїй, що породила ме-не, моїх дітей, майбутніх онуків, у праці великій, яка оновлює і оновить рідну планету!.. Мамо, ти можеш з по-вним правом сказати: "Я єсмь!" Тільки тобі пасує ця древня формула безсмертя!
Не згине мова співуча моя, що принесла мені в чарівному звучанні своєму відгомін тисячолітніх борінь та шукань коханого народу, путь якого — в Безсмертя.
Мово моя! Чарівне джерело мудрості й натхнення, пізнання й надії на громове прийдешнє! Не зглумили тебе вікові потуги недругів, не сплюндрували неуки, не зганьбили покручі. Ти несеш в надрах своїх невимовні багатства, скарби минулого й майбутнього для цілої планети, для всього людства. Ти впевнено заявляєш, за-явиш: "Я єсмь!"