Він повернув Греберові папери. "Підвал", — подумав Гребер. Це був той підвал, який у всіх чутках про гестапо мав найстрашніший вигляд.
Він пішов сходами вниз. Двоє чоловіків, що підіймалися назустріч, із заздрістю подивилися на нього. Вони подумали, що він уже повертається на волю, тоді як у них все ще було попереду.
Кімната сімдесят два виявилася просторим приміщенням зі стелажами: частину його було відгороджено для кабінету. Якийсь службовець із виразом нудьги на обличчі взяв у Гребера повістку. Гребер пояснив йому, чому прийшов замість дружини, і показав свої документи.
Службовець кивнув.
— Ви можете розписатися за вашу дружину?
— Звичайно.
Службовець посунув через стіл два якихось папери.
— Розпишіться ось тут. Унизу зазначте: чоловік Елізабет Крузе. Поставте дату і вкажіть, де зареєстровано ваш шлюб. Другий папір можете взяти з собою.
Гребер розписувався повільно. Він не хотів показувати, що читає папір, але й не хотів підписувати його наосліп. Службовець тим часом щось шукав на полицях.
— Чорт забирай, де ж прах? — закричав він нарешті.— Гольтмане, ви знову все поперекидали тут догори дном! Принесіть пакет Крузе.
За перегородкою хтось пробурмотів. Гребер побачив, що розписався в одержанні праху ув'язненого Бернгарда Крузе. З другого паперу він довідався, що Бернгард Крузе помер від сердечної слабості.
З-за перегородки з'явився службовець. Він ніс коробку з-під сигар, загорнуту в невеличкий клаптик бурого пакувального паперу і перев'язану, шпагатом. Збоку на коробці ще виднівся напис "Кларо", а також рештки барвистої етикетки — індієць з люлькою в зубах і золотисто-чорним гербовим щитом у руках.
— Ось прах, — мовив чиновник і подивився на Гребера сонними очима. — Вам, як солдату, очевидно, не варто нагадувати про те, що в такому випадку треба суворо мовчати. Ніяких повідомлень про смерть — ані в газетах, ані в листах. Ніякої похоронної відправи. Мовчати. Зрозуміло?
— Так.
Гребер узяв коробку з-під сигар і вийшов.
Він відразу вирішив нічого не казати Елізабет, Він повинен зробити все, щоб вона якомога довше нічого не знала. Тут усе ясно; гестапо вдруге не стане викликати. Поки що досить і того, що йому доведеться залишити її саму. Сказати їй про батькову смерть було б щодо неї надто жорстоко.
Він повільно рушив у напрямку церкви святої Катаріни. Вулиці раптом знову сповнилися життям. Загроза минула. Вона перетворилася в смерть. Але це була чужа смерть. А до чужої смерті він звик. Він знав батька Елізабет лише в дитинстві.
Гребер ніс коробку з-під сигар під пахвою. Очевидно, в ній були останки зовсім не Крузе. Гольтман міг усе легко переплутати, та й узагалі, навряд чи в концтаборі ставляться до таких дрібниць серйозно. При масових спаленнях це просто неможливо. Якийсь кочегар згріб докупи кілька жмень попелу, запакував, оце і все. Гребер не міг збагнути, навіщо таке взагалі робиться. Це було поєднання варварства і бюрократії, яка надавала варварству ще більшої жорстокості.
Він міркував, що йому робити з прахом. Можна було закопати його серед руїн, для цього можливостей досить. Він міг також спробувати поховати його на якому-небудь кладовищі, але тоді довелося б брати дозвіл та урну і Елізабет про все довідалася б.
Гребер зайшов у церкву. Перед сповідальнею пастора Бідендіка зупинився. Табличка "Вийшов" була на місці. Він відслонив зелену запону. На нього дивився Йозеф. Він не спав і сидів так, що міг ударити того, хто зайшов, ногою в живіт і зразу ж кинутися тікати. Гребер пройшов повз нього до лави біля ризниці. Через хвилину з'явився Йозеф. Гребер показав йому коробку з-під сигар.
— Викликали через це. Прах її батька.
— І більше нічого?
— Досить і цього, Ви нічого нового не довідалися про Польмана?
— Ні.
Обидва дивилися на пакунок.
— Коробка з-під сигар, — сказав Йозеф. — Здебільшого вони використовують старі картонні коробки, бляшанки або паперові кульки. Коробка з-під сигар — це вже майже урна. — Де ви думаєте її залишити? Тут у церкві?
Гребер похитав головою. Він уже знав, де залишить прах.
— У церковному саду, — відповів він. — Адже ж це теж такий собі цвинтар.
Йозеф кивнув.
— Я можу для вас ще щось зробити? — запитав Гребер.
— Ви можете вийти крізь бічні двері і поглянути, чи немає на вулиці чогось підозрілого. Мені час іти звідси; причетник-антисеміт приходить о першій годині. Якщо через п'ять хвилин ви не повернетесь, я знатиму, що на вулиці все в порядку.
— Гаразд.
Гребер стояв на осонні. По хвилі з дверей з'явився Йозеф. Пройшовши біля самого Гребера, він кинув йому півголосом:
— Усього найкращого!
Гребер рушив назад. Церковний сад у цю пору був безлюдний. Над кущем, облитим дрібненькими білими квіточками, пурхали два жовтих метелики з червоними цятками на крильцях. Кущ ріс біля могили члена капітула Алоїза Блюмера. Гребер підійшов ближче. Три могили позападали, а могила Блюмера просіла так, що під дерном утворилася ніби дірка. Це було підходяще місце.
Гребер написав на клаптику паперу, що це прах в'язня концтабору, католика. Він зробив це на той випадок, якщо коробку з-під сигар хтось знайде. Записку він сховав під бурий папір, потім багнетом вирізав шматок дерну і обережно розширив ямку, щоб туди вмістилася коробка. Зробити це було не важко. Викопаною землею він знову засипав ямку і поклав зверху дерен. Бернгард Крузе, якщо це був він, таким чином дістав місце в святій землі, у ногах високого церковного сановника.
Гребер вернувся назад і сів на підмурок галереї. Від сонця каміння нагрілося. "Мабуть, це святотацтво, — думав Гребер. — А може, й надмірна сентиментальність. Бернгард Крузе був католик, а спалювати католиків заборонено. Але в даному випадку, з огляду на виняткові обставини, церква повинна заплющити на це очі. А якщо там, у коробці, прах зовсім не Крузе, а багатьох жертв, можливо, навіть протестантів і правовірних євреїв, то й тоді все гаразд. Ані Ієгова, ані боги протестантів чи католиків, очевидно, не матимуть нічого проти".
Він поглянув на могилу, в яку поклав коробку з-під сигар, немов зозуля яйце в чуже гніздо. Досі Гребер не відчував докорів сумління; але тепер, коли все було позаду, на душі йому стало невимовно гірко. Це було щось більше, ніж роздуми про мертвих. Це були роздуми про Польмана, Йозефа і всі ті жахи, які йому довелося побачити, а також про війну і навіть свою власну долю.