Час жити і час помирати

Страница 95 из 95

Эрих Мария Ремарк

Потім думки раптом наринули на нього, випереджаючи одна одну. Так наче з гори зірвався камінь. Щось назавжди вирішилося в його житті. Він більше не відчував свого тіла. Він став ніби чимось нереальним. Він розумів, що повинен щось зробити, але заразом відчував, що спершу треба за щось міцно вхопитись, щоб його не змело. Голова йшла обертом. Він обережно пішов по алеї. Щось надзвичайно важливе чекало на нього, але він ніяк не міг ухопитися за нього, поки що не міг. Воно було ще надто далеке, надто нове і водночас до болю зрозуміле.

Він побачив росіян. Вони бігли гуртом, попригинавшись, жінки попереду. Старий озирнувся й побачив його. В руках у старого була гвинтівка. Він підняв її і прицілився. "Отже, це все-таки партизани", — промайнуло в Гребера. Він бачив перед собою чорний отвір дула, що ставав усе більшим і більшим. Йому хотілося голосно крикнути, швидко і голосно багато чого сказати…

Він не почув пострілу. Тільки раптом побачив перед очима траву, якусь рослину, напіврозтоптану, з червонуватими квітами і ніжними листочками; вони все росли, збільшувались — так уже було одного разу, але він не пам'ятав коли. Рослина погойдувалась і стояла зовсім самотня на тлі горизонту, що раптом став, геть вузьким, — бо голова його впала в траву, — і тихо й природно ніс йому втіху, розраду і спокій; а рослина все росла, росла, аж поки заступила небо, і очі його заплющились.

1

Залізний хрест — орден у німецькій армії (тут і далі примітки перекладача).

2

Штукас — пікіруючий бомбардувальник.

3

СД — Есесівська служба безпеки.