Префекти призначили високу нагороду – і спершу знайшлися такі, які спокусились на нільфгаардське золото. Але ночами хатини донощиків охоплювало полум'я, а втікаючі від пожежі вмирали від виблискуючих клинків вершників, що кружляли серед диму. Щурі атакували по-щурячому. Тихо, зрадницьки, жорстоко. Щурі дуже любили вбивати.
Префекти застосували випробувані проти інших банд способи – кілька разів пробували запхати поміж Щурів зрадників. Не вдалось. Щурі не приймали нікого. Тісна і дружня шістка створена часом погорди не хотіла чужих. Погордувала ними.
До того дня, коли з'явилась спритна як акробатка, сіроволоса небагатослівна дівчина, про яку Щурі не знали нічого.
Окрім того, що вона була такою, як і вони колись, як кожен з них. Самотня і повна жалю, жалю за тим, що у неї забрав час зневаги.
А в часі зневаги той, хто сам, мусить загинути.
Іскра, Ґіселер, Кайлей, Рееф, Містле, Ассе і Фалька. Префект з Амарілло безмірно здивувався, коли йому доповіли, що Щурі нишпорять у сімох.
*******
— Семеро? – здивувався префект з Амарілло, дивлячись на вояка з недовірою. – Їх було семеро, не шестеро? Ти впевнений?
— Щоб я таким здоровим був – невиразно промовив єдиний вцілілий під час різанини солдат.
Побажання було як найдоречнішим – голову й половину обличчя вояка сповивали брудні, просякнуті кров'ю бинти. Префект, який був не в одній битві, знав, що вояк дістав мечем зверху – самим кінцем леза, ударом з лівої, ударом націленим, точним, що вимагав вправності і швидкості, націленим у праве вухо і щоку, у місце не захищене ані шишаком, ані залізним коміром.
— Розповідай.
— Ми йшли берегом Вельди у бік Турну – почав вояк. – Був наказ конвоювати один з транспортів пана Еверстена, що йшов на південь. Вони напали на нас при розваленому мості, коли ми переправлялись через ріку. Один віз загруз, тоді ми випрягли коней з другого, щоб його витягнути. Решта конвою поїхала, а я зостався з п'ятьма та з коморником. І тоді нас оточили. Коморник, поки його не вбили, зумів крикнути, що це Щурі, а вже потім вони сіли нашим на шию… І висікли їх до ноги. Коли я це побачив…
— Коли ти це побачив – скривився префект – ти дав коневі острогами. Але запізно, щоб врятувати свою шкуру.
— Вона наздогнала мене – опустив голову вояк – саме та сьома, хоч я її спочатку не бачив. Дівчинка. Майже дитина. Я думав, що Щурі її залишили в тилу, бо молода і недосвідчена…
Гість префекта з'явився з тіні, у якій сидів.
— Це була дівчина? – запитав він. – Як вона виглядала?
— Як і всі вони. Розмальована і вивбирана ніби ельфиня, барвиста як папуга, вбрана у прикраси, в оксамит і парчу, у шапочці з пір'їнами…
— Світловолоса?
— Напевно, пане. Коли я її побачив, то налетів конем, думаючи хоч її одну втяти за товаришів, відплачу кров'ю за кров… Я зайшов їй з права, щоб було легше рубонути… Я не знаю, як вона це зробила. Але я не поцілив у неї. Ніби видиво чи привид… Я не знаю, як та дияволиця це зробила… Я хотів захиститись, вона дістала мене з-за оборони. Прямо в мармизу… Пане, я був під Содденом, був під Альдерсбергом. А сьогодні від вивбираної дівки пам'ятка на пиці на все життя…
— Радій, що живий – буркнув префект, дивлячись на свого гостя. – І тішся, що тебе на переправі знайшло поранення. Тепер будеш героєм. Якби ти втік без бою, якби без пам'ятки на мордяці доповідав мені про втрату вантажу і коней, вже б на шибениці п'ятою об п'яту стукав! Ну, вільний. До лазарету.
Солдат вийшов. Префект повернувся у бік гостя.
— Самі бачите, вельможний пане коронере, що служба тут нелегка, що немає спокою, що потрібні справи робимо. Ви там, у столиці, думаєте, що у провінціях, байдики б'ємо, жлуктимо пиво, мацаємо дівок і беремо хабарі. Про те, щоб надіслати більше людей чи грошей, ніхто не подумав, тільки накази шлють: дай, зроби, знайди, постав всіх на ноги, ганяй зранку до вечора… А тобі голова тріскає від власних клопотів. Тут волочаться п'ять чи шість таких банд як Щурі. Правда, Щурі найгірші, але немає дня…
— Досить, досить – надув губи Стефан Скеллен. – Я знаю, чому маю слухати це ваше скигління, пане префекте. Але дарма скиглите. Від відданих наказів вас ніхто не звільнив, не сподівайтесь на це. Щурі не Щурі, банди не банди, ви й далі маєте продовжувати пошуки. Всіма доступними засобами, аж до відкликання. Це наказ імператора.
— Ми шукаємо вже два тижні – скривився префект. – Зрештою, я не дуже знаю, кого чи що ми шукаємо, живого, духа, чи голку у копиці сіна. А який результат? Мені тільки декілька людей зникли безвісти, напевно вони вбиті бунтівниками чи розбійниками. Я вам ще раз кажу, пане коронере, якщо ми не знайшли цієї вашої дівчини до цих пір, то вже не знайдемо. Якщо навіть така тут була, у чому я сумніваюсь… Хіба що…
Префект замовк, задумався, дивлячись на коронера з-під лоба.
— Та дівка… Та сьома, яка їздить зі Щурами…
Пугач легковажно махнув рукою, намагаючись, щоб його жест і вираз обличчя виглядали переконливо.
— Ні, пане префекте. Не виглядайте занадто простих рішень. Розкохана напівельфиня чи інша бандитка у парчі це точно не та дівчина, про яку нам йдеться. Це точно не вона. Продовжуйте пошуки. Це наказ.
Префект набурмосився, зиркнув у вікно.
— А з тою бандою – додав вдавано байдужим голосом коронер імператора Емгира, Стефан Скеллеен, прозваний Пугачем – з тими Щурами, чи як їх там… Зробіть з ними порядок, пане префекте. У провінції повинен запанувати лад. Беріться до роботи. Спіймати і повісити, без зволікань і церемоній. Усіх.
— Легко сказати – пробурмотів префект. – Але я зроблю, що в моїх силах, запевніть імператора. Все ж я думаю, що ту сьому дівчину зі Щурів слід для певності живою…
— Ні – перебив Пугач, зважаючи, щоб голос його не зрадив. – Жодних винятків, повісити всіх. Всю сімку. Ми не хочемо більше про них чути. Вже не хочемо чути про них жодного слова.
КІНЕЦЬ ДРУГОГО ТОМУ
[1] Нордлінгами у Нільфгаарді називали жителів держав Півночі – королівств Цинтри, Рівії, Лірії, Реданії, Повіссу та ін. держав, які згадуються у цій історії.
Вислови та імена з ельфійської мови в окремих випадках наводяться латинськими літерами, без української транскрипції. Винятком є ті терміни і назви, які увійшли у Загальну мову людей світу Геральта. Латинські вислови наводяться мовою оригіналу.