— Я теж маю сльозу в очах. Темерські агенти, як лохи, не могли чи не хотіли заплатити тобі більше, ніж двісті п'ятдесят корон?
— Твій сарказм ранить моє серце, відьмаче. Я витягую тебе з кабали, а ти, замість дякувати, раниш моє серце.
— Дякую і перепрошую. Чому король Фольтест наказав агентам розшукувати Цирі, Кодрінгере? Що їм наказано зробити, коли її знайдуть?
— Але ти й недорікуватий. Ясна річ, що убити її. Вона вважається претенденткою на трон Цинтри, а щодо того престолу є інші плани.
— Це не тримається купи, Кодрінгере. Трон Цинтри зник разом з королівським палацом, містом і цілим краєм. Тепер там урядує Нільфгаард. Фольтест добре знає про це, інші королі теж. Як саме Цирі може претендувати на трон, якого немає?
— Ходи – Кодрінгер встав. – Спробуймо разом знайти відповідь на це питання. При нагоді дам тобі поважні докази… Що тебе так цікавить у цьому портреті, можна дізнатись?
— Те, що він подірявлений так, наче його дятел дзьобав його кілька сезонів – сказав Геральт, дивлячись на картину у золоченій рамі, що висіла на стіні навпроти бюро адвоката. – І те, що виглядає повним ідіотом.
— Це мій небіжчик-батько – Кодрінгер злегка скривився. – Винятковий ідіот. Я повісив тут портрет, щоб завжди мати його перед очима. У характері перестороги. Ходи, відьмаче.
Вийшли до передпокою. Котяра, який лежав посеред дивану і гаряче лизав витягнуту під дивним кутом задню лапку, при появі відьмака негайно втік у темряву коридору.
— Чому тебе так не люблять коти, Геральте? Чи це має щось спільне з…
— Так – відрізав. – має.
Панель червоного дерева стіни безшумно відсунулась, відкривши секретний прохід. Кодрінгер увійшов перший. Панель, напевно урухомлювала магічно, закрилась за ними, але не занурила у темряву. З глибини таємного коридору долинало світло.
У приміщенні у кінці коридора було холодно й сухо, а в повітрі чувся тяжкий, задушливий запах пилу і свічок.
— Познайомишся з моїм співробітником, Геральте.
— З Феном? – усміхнувся відьмак. – Не може бути.
— Може. Зізнайся, підозрював, що Фенна не існує?
— Анітрохи.
З поміж сягаючих низького склепіння стелажів і полиць розляглось скрипіння, а за мить звідти виїхав дивний транспортний засіб. Це було високе крісло, обладнане колесами. На кріслі сидів карлик з величезною головою, посадженою – з допомогою шиї – на непропорційно вузьких плечах. Карлик не мав обидвох ніг.
— Познайомся – промовив Кодрінгер. – Якуб Фенн, вчений правник, мій партнер і неоціненний співробітник. А це наш гість і клієнт…
— Відьмак Геральт з Рівії – закінчив з усміхом каліка. – Я здогадався без особливих труднощів. Працюю над питанням вже кілька місяців. Дозвольте пройти за мною, панове.
Вони рушили за поскрипучим кріслом у лабіринт між стелажами, що вгинались під тягарем томів, яких би не повстидалась університетська бібліотека Оксенфурту. Інкунабули, як оцінив Геральт, мусили бути згромаджені кількома поколіннями Кодрінгерів і Фенів. Він був радий з доказу виявленої йому довіри, тішачись, що може нарешті познайомитись з Феном. Однак він не сумнівався, що постать, хоч і стовідсотково реальна, частково була мітичною. Мітичного Фенна, надійного альтер его Кодрінгера, часто бачили на районі, а прикутий до крісла вчений правник скоріш усього ніколи не полишав будинку.
Центр приміщення був загалом добре освітлений, стояв тут низький, доступний з крісла на колесах пюпітр, на якому буди звалені книги, сувої пергаменту і кальки, папери, бутлі чорнила і туші, пачки пер і тисячі таємних приладів. Не всі були загадкові. Геральт розпізнав форму для фальшування печаток і діамантову терку для усування записів з урядових документів. Посеред пюпітру лежав малий кульовий арбалет репетір, а збоку визирало з-під оксамитової тканини велике збільшувальне скло, зроблене з шліфованого гірського кришталю. Таке скло було рідкістю й коштувало статку.
— Фенне, ти знайшов щось нове?
— Небагато – каліка усміхнувся. Усміх мав милий і дуже приємний. – Ми
звузили список потенційних господарів Ріенса до двадцяти восьми чародіїв…
— Поки що залишмо це – швидко обірвав Кодрінгер. – на разі нас цікавить щось інше. Поясни Геральтові причини, через які загибла князівна Цинтри є об'єктом обширних пошуків агентів Чотирьох Королівств.
— Дівчина має у жилах кров королеви Каланте – повідомив Фенн, ніби здивований потребою пояснювати такі очевидні речі. – Вона є останньою у королівській лінії. Цинтра має важливе стратегічне і політичне значення. Загублена претендентка на корону, що залишається поза зоною впливу, є невигідною, а можливо і загрозливою, якщо підпаде під неправильний вплив. Наприклад, вплив Нільфгаарду.
— Наскільки я пам'ятаю – промовив Геральт – у Цинтрі закон виключає жінок з успадкування.
— Це правда — підтвердив Фенн і знову усміхнувся. – Але жінка завжди може стати чиєюсь дружиною і матір'ю нащадка чоловічої статі. Розвідувальні служби Чотирьох Королівств довідались про розпочаті Ріенсом гарячкові пошуки князівни і були переконані, що саме про це і йдеться. Тому і вирішено завадити князівні стати жінкою і матір'ю. Простим, але дієвим способом.
— Але князівна мертва – швидко сказав Кодрінгер, угледівши зміни, які викликали на обличчі Геральта слова карлика, що усміхався. – Агенти довідались про це і перестали розшукувати.
— Поки що перестали – відьмак з чималим зусиллям спромігся на спокій і холодний тон. – Неправда має властивість виходити на яв. Поза тим королівські агенти це тільки одна з партій, що беруть участь у цій грі. Агенти, самі це сказали, вистежували Цирі для того, щоб перекреслити плани інших переслідувачів. Ці інші можуть бути менш піддатливі на дезінформацію. Я вас найняв, щоб ви знайшли спосіб забезпечити дитині безпеку. Що пропонуєте?
— Маємо певну концепцію – Фенн покосував оком на спільника, але не виявив на його обличчі наказу мовчати, — Хочемо конфіденційно, але широко розповсюдити опінію, що не тільки князівна Цирілла, але й її можливі нащадки-чоловіки не мають жодних прав на трон Цинтри.
— У Цинтрі кудель не наслідує – пояснив Кодрінгер, борючись з черговим нападом кашлю. – Успадковує виключно меч.