Час погорди

Страница 51 из 90

Анджей Сапковский

Вона визирнула. Вздовж муру біг кам'яний виступ, шириною може у дві п'яді[24]. Цирі перекинула ноги через парапет і вилізла. Відсунулась від вікна, притиснувшись спиною до стіни. У далині блищало море.

З вікна перехилився ельф. У нього було світле волосся і зелені очі, на шиї швокова хустка. Цирі швидко відсунулась, рухаючись до іншого вікна. Але у друге визирав чоловік у чорному одязі. Той мав темні і паскудні очі, а на щоці червону пляму.

— Я тебе маю, дівко!

Подивилась вниз. Під собою, дуже далеко, бачила подвір'я. А над подвір'ям, на якихось десять стіп[25] нижче виступу, на якому вона стояла, був місток, що сполучав дві галереї. Тільки це не був місток. Це були рештки містка. Вузька кам'яна кладка з рештками зруйнованої балюстради.

— На що ви чекаєте? – крикнув той зі шрамом. – Вилазьте і зловіть її!

Світловолосий ельф обережно вийшов на виступ, притиснувшись спиною до стіни. Він простягнув руку. Був близько.

Цирі ковтнула слину. Кам'яна кладка, що залишилась від мосту, не була вужчою, аніж гойдалки у Каер Морхені, а вона десятки разів стрибала на маятники, уміла амортизувати стрибок і утримувати рівновагу. Але відьмацьку гойдалку відділяло від землі чотири стопи, а під кам'яною кладкою зяяло провалля таке глибоке, що плити подвір'я здавались меншими від долоні.

Вона стрибнула, приземлилась, захиталась, втратила рівновагу, схопившись за зруйновану балюстраду. Впевненими кроками досягла галереї. Не змогла стриматись – обернулась і показала переслідувачам зігнутий лікоть, жест, якого її навчив червонолюд Ярпен Зігрін. Чоловік зі шрамом голосно вилаявся.

— Стрибай! – крикнув він до світловолосого ельфа, що стояв на виступі. – Стрибай за нею!

— Напевно ти здурів, Ріенсе – холодно сказав ельф. – Стрибай сам, якщо хочеш.

***

Щастя, як це зазвичай буває, не сприяло, не супроводжувало її довго. Коли збігла з галереї і прослизнула за стіну, у кущі терену, її схопили. Її схопив і утримував у несамовито сильному захваті низький, злегка огрядний чоловік з опухлим носом і розсіченою губою.

— Ти моя – засичав. – Ти моя, лялечко!

Цирі шарпнулась і завила, бо затиснені на її руках долоні вразили її раптом корчем паралізуючого болю. Чоловік зареготав.

— Не шарпайся, сіра пташко, бо я підпалю тобі пера. Дозволь, хай я подивлюсь. Нехай я погляну на курчатко, яке аж стільки вартує для Емгира вар Емрейса, імператора Нільфгаарду. І для Вільгефортца.

Цирі припинила вириватись. Низький чоловік облизав покалічену губу.

— Цікаво – засичав знову, нахиляючись до неї. – Ти ніби така цінна, а я, уяви, не дав би за тебе навіть ламаного шеляга. Яка ж оманлива зовнішність. Ха! Моє золотце! А якби Емгирові тебе подарував не Вільгефортц, не Ріенс, не той красень у крилатому шоломі, але старий Террангова? Чи Емгир був би ласкавим до старого Терранови? Що на це скажеш, ворожко? Ти ж вмієш ворожити!

Його подих був нестерпним. Цирі відвернула голову, кривлячись. Він це зле зрозумів.

— Не клацай на мене дзьобком, курчатко! Я не лякаюсь курчаток. А можу я повинен? Що, фальшива ворожбитко? Підставна пророчице? Чи я повинен лякатись курчат?

— Повинен – прошепотіла Цирі, відчувши, що у неї закрутилась голова і її раптом огорнув холод.

Терранова засміявся, відкинувши голову назад. Сміх змінився у рик болю. Велика сіра сова безшелесно злетіла з верху і вп'ялась йому кігтями в очі. Чародій відпустив Цирі, різким рухом скинув з себе сову, а одразу після цього впав на коліна і вхопився за обличчя. Споміж пальців цібеніла кров. Цирі вереснула, відсторонилась. Терранова прибрав від обличчя скривавлені вкриті кров'ю і слизом руки, диким, різким голосом почав проказувати закляття. Не зміг. За йрго спиною з'явилась невиразна постать, відьмачий клинок завив у повітрі і перетяв йому шию одразу під потилицею.

*******

— Геральте!

— Цирі.

— Не час на ніжності – промовила з верхівки стіни сова, перетворившись на темноволосу жінку. – Втікайте! Сюди біжать Білки!

Цирі визволилась з рук Геральта, подивилась зі здивуванням. Жінка, що сиділа на вершині стіни, виглядала огидно. Була обсмаленою, обшарпаною і вимащеною попелом і кров'ю.

— Ти мала потворо – промовила жінка-сова, дивлячись на неї зверху. – За те твоє невчасне провіщення я повинна тебе… Але я дещо обіцяла твоєму відьмакові, а я завжди дотримуюсь слова. Я не могла дати тобі Ріенса, Геральте. Навзамін я даю тобі її. Живою. Втікайте!

*******

Кагир Мавр Диффин аеп Кеаллах був розлюченим. Дівчину, яку було наказано йому схопити, він бачив тільки мить, але поки зумів що-небудь зробити, трахані чарівники розв'язали у Ґарстанзі ціле пекло, що унеможливило виконання будь-яких наказів. Кагир втратив орієнтацію серед диму і пожежі, наосліп кружляв кімнатами, бігав сходами і галереями, проклинаючи Вільгефортца, Ріенса, себе і цілий світ.

Від зустрічного ельфа довідався, що дівчину помічено поза палацом, коли вона втікала дорогою до Аретузи. І тоді щастя усміхнулося Кагирові. Scoia'tael знайшли у стайні осідланого коня.

******

— Побігли вперед, Цирі. Це близько. Я їх затримаю, а ти біжи. Біжи, скільки сил! Як на Мордовні

— Ти теж хочеш залишити мене самою?

— Я буду поруч з тобою. Але не озирайся!

— Дай мені мого меча, Геральте.

Поглянув на неї. Цирі мимоволі відступила. Таких очей вона не бачила в нього ще ніколи.

— Матимеш меча, можливо будеш змушеною убивати. Зумієш?

— Не знаю. Дай мені меча.

— Біжи. І не озирайся за собою.

******

На дорозі застукотіли копита. Цирі озирнулась. І завмерла, паралізована страхом.

Її наздоганяв чорний лицар у оздобленому крилами хижого птаха шоломі. Крила шуміли, розвивався чорний плащ. Підкови кресали іскри на бруку дороги.

Вона була не в змозі ворухнутись.

Чорний кінь перебрався через придорожні кущі, лицар голосно крикнув. У цьому крикові була Цинтра. У ньому була ніч, різанина, кров і згарище. Цирі подолала зціплення страхом і кинулась бігти. З розбігу перестрибнула живопліт, впавши на маленьке подвір'я з басейном і фонтаном. З подвір'я не було виходу, довкола були стіни, високі і гладенькі. Кінь хропів вже за її спиною. Вона оступилась, спіткнулась і впала, потрапивши спиною на тверду, непоступливу стіну. Вона була в пастці.