— Тобі цього вистачит, Тіссає? – голос Філіппи, як гавкіт. – Чи віриш мені зараз? Ти, я, ми всі є і завжди були для неї Dh'oine, людьми, яким вона, Aen Seidhe, не має що сказати. А Ти, Феркарте? Що тобі обіцяли Вільгефортц і Емгир, що ти наважився зрадити?
— Іди до чорта, збочена підстилко.
Геральт затримав подих, але не почув відголосу кастету, що вдаряється у щелепу. Філіппа володіла собою значно краще за Кейру. Або не мала кастету.
— Радкліффе. Забери зрадників до Гарстангу! Детмольде, подай руку архімайстрині де Вріес. Ідіть. Я зараз приєднаюсь.
Кроки. Запах цинамону і нарду.
— Дійкстро.
— Я тут, Філю.
— Твої підлеглі вже тут не потрібні. Нехай повертаються до Локсії.
— Ти впевнена…
— До Локсії, Дійкстро!
— Як накажете, милостива пані – у голосі шпига звучало глузування. – пахолки йдуть, зробили, що від них вимагалось. Тепер це вже справа виключно чародіїв. А тому і я не зволікаючи йду з прекрасних очей вашої високості. Я не очікував подяки за допомогу і співучасть у путчі, але я певен, що ваша високість затримає мене у вдячній пам'яті.
— Вибач, Сигізмунде. Дякую за допомогу.
— Немає за що, з мого боку це була така приємність. Гей, Воймире, збери людей. П'ятеро зостануться зі мною. Решту відведи вниз та посади на "Спаду". Тільки тихцем, навшпиньки, без шуму, без галасу. Бічними коридорами. У Локсії й у порту не пари з вуст! Виконуй!
— Ти нічого не бачив, Геральте – пошепки промовила Філіппа Ейльхарт, війнувши на відьмака цинамоном, нардом і содою. – Ти нічого не чув. З Вільгефортцем ніколи не розмовляв. Дійкстра зараз забере тебе до Локсії. Я постараюсь знайти тебе там коли… Коли все закінчиться. Я обіцяла тобі дещо вора і дотримаю слова.
— Що з Єнніфер?
— Напевно, він одержимий – Дійкстра обернувся, переступаючи ногам. – Єнніфер, Єнніфер… До нудоти. Не переймайся ним, Філю. Є важливіші справи. Чи при Вільфгефортці знайдено те, що сподівались знайти?
— Так. Прошу, це для тебе.
— Ого! – шелест паперу, який гортали. – Ого! Ого, ого! Гарно! Герцог Нітерт. Відмінно! Барон…
— Тихо, без імен. І я дуже прошу тебе, по повернення до Третогору не починай одразу зі страт. Не викликай передчасного скандалу.
— Не переживай. Хлоп'ята з цього списку, такі ласі на нільфгаардське золото, є у безпеці. Поки що. Це будуть мої улюблені маріонетки для смикання за шворки. А пізніше я накладу їм шворки на шийки… Цікаво, є й інші списки? Зрадники з Каедвену, з Темерії, з Аердіну? Я був би радий кинути на нього оком. Хоч би краєчком ока…
— Знаю, що ти був би радий. Ті списки здобули Радкліфф і Сабріна Ґлевіссіг, вони вже будуть знати, як ними розпорядитись. А тепер бувай. Я поспішаю.
— Філю.
— Слухаю.
— Поверни відьмакові зір. Хай не спотикається на сходах.
*******
У бальній залі Аретузи банкет тривав й далі, але змінив форму на значно традиційнішу і товариську. Столи позсували, чародії і чародійки позносили до зали десь взяті фотелі, крісла і стільці, повсідались на них і віддались різноманітним розвагам. Більшість тих розваг були низькопробними. Численна група, оточивши велику бочку сивухи, пила, галасувала і час від часу вибухала голосним сміхом. Ті, які ще недавно делікатно дзьобали вишукані закуски срібними виделками, тепер без збентеження обгризали баранячі ребра, які обіруч тримали. Кілька різались в карти, зневаживши оточення. Кілька спали. В куті якась пара гаряче цілувалась, а запал, з яким це робили, вказував, що вони не спиняться на поцілунках.
— Відьмаче, тільки поглянь на них – Дійкстра перехилився через балюстраду галереї, оглядаючи чародіїв з висоти. – Бавляться так радісно, ніби малолітки. А тим часом їх Рада саме спіймала на гарячому майже всю їх Капітулу і ув'язнила її за зраду, за кумівство з Нільфгаардом. Дивись на цю парочку. Зараз знайдуть собі затишний куточок, а поки закінчать їбатися, Вільгефортц буде висіти. Ах, який чарівний цей світ…
— Замовкни, Дійкстро.
*******
Дорога, що вела до Локсії, вгризалась зигзагом сходів у бік гори. Сходи сполучали тераси, прикрашені занедбаними живоплотами, клумбами і розкошланими агавами у горщиках. На одній з терас, яку вони проминули, Дійкстра затримався, підійшов до муру, до ряду кам'яних голів химер, з пащ яких текла вода. Шпиг нахилився, довго пив.
Відьмак наблизився до балюстради. Море блищало золотом, небо мало колір ще більш кітчевий, аніж на картинах у Галереї Слави. Внизу бачив підрозділ відісланих у Аретузу реданьців, що стройовою шеренгою йшли до порту. Вони саме переходили через місток, що сполучав береги скельної западини.
Тим, що раптом привернуло його увагу, була самотня кольорова постать. Постать впадала в очі, бо рухалась швидко. І у протилежному напрямку ніж реданьці. Вверх, до Аретузи.
— Ну – Дійкстра буркотливо підігнав його. – Кому в дорогу, тому час.
— Якщо ти так поспішаєш, то йди сам.
— Ну а як же – скривився шпигун. – А ти повернешся наверх рятувати твою Єнніфер. І натвориш як п'яний гном. Ідемо до Локсії, відьмаче. Чи ти маєш ілюзії на щось у такому роді? Думаєш, що я витягаю тебе з Аретузи з давно затаєної любові? Але ні. Я витягую тебе звідти, бо ти мені потрібний.
— Для чого?
— Прикидаєшся? У Аретузі навчаються дванадцять панянок з перших родин Реданії. Я не можду ризикувати, конфліктуючи з шановною ректоркою Маргаритою Лаукс-Антілле. Ректорка не видасть мені Циріллу, князівну Цинтри, яку Єнніфер привезла на Танедд. Тобі вона одразу її видасть. Коли ти її про це попросиш.
— Звідки смішне припущення, що я попрошу?
— Зі смішного припущення, що ти хочеш забезпечити Цирілла безпеку. Під моєю опікою, під опікою короля Візіміра, буде у безпеці. У Третогорі. На Танедді небезпечно. Втримайся від злостивих коментарів. Так, я знаю, що спершу королі мали не щонайкращі плани щодо дівчини. Але це змінилось. Тепер стало очевидно, що жива, здорова і у безпеці Цирілла може бути вартою у майбутній війні більше, аніж десять хоругв тяжкої кавалерії. А мертвою вона не варта фунта гівна.
— Філіппа Ейльхарт знає про твої наміри?
— Не знає. Не знає навіть того, що я знаю, що дівчина є в Локсії. Моя колись кохана Філь високо занесла голову, але королем Реданії все ще є Візімір. Я виконую накази Візіміра, підступи чародіїв гівна варті для мене. Цирілла сяде на "Спаду" і попливе до Новіграду, звідти поїде до Третогору. І буде у безпеці. Ти віриш мені?