— Містере Вонко, — стурбовано поцікавився Чарлі Бакет, — а чи стане Віолета Бореґарл хоч колись нормальною, чи так назавжди й залишиться чорницею?
— З неї миттю вичавлять соки! — заявив містер [156]
Вонка. — Закотять її в сокочавильну машину, і Віолета вийде звідти тоненька, як сопілочка!
— А вона й далі буде така синя? — запитав Чарлі.
— Вона буде фіолетова! — вигукнув містер Вонка. — Гарного, насиченого фіолетового кольору з голови до п'ят! Та нічого не вдієш! От що буває, коли цілісінькими днями жувати гидку жуйку!
— Якщо ви вважаєте, що жуйка така гидка, — втрутився Майк Тіві, — то чого ж тоді виготовляєте її на своїй фабриці?
— Що ти там бурмочеш, — скривився містер Вонка. — Не розберу ні слова. Скоріше! Ходімо! Швиденько! За мною! Ми знову підемо коридорами! — І з цими словами містер Вонка помчав до дальнього краю цеху винаходів і зник У потаємних дверцятах, схованих за численними трубами та печами. П'ятеро дорослих і троє дітей — Верука Солт, Майк Тіві та Чарлі Бакет — кинулися за ним. [157]
Чарлі Бакет побачив, що вони знову опини* лися в якомусь із довжелезних рожевих кори* дорів. Від нього навсібіч відходило безліч ін-й ших рожевих коридорів. Містер Вонка мчав попереду, завертаючи то ліворуч, то праворуч| то праворуч, то ліворуч, а дідунь Джо все примовляв:
— Міцно тримайся за руку, Чарлі. Тут загубитися — це страшне.
Містер Вонка говорив:
— Досить гаяти час! Якщо будемо так повзти, то нікуди не потрапимо! — І мчав далі нескінченними рожевими коридорами у своєму чор* ному циліндрі й темно-фіолетовому оксами* товому фраці, хвости якого лопотіли в нього за спиною, наче прапор на вітрі.
Вони проминули якісь двері, тоді ще однії і ще. Двері траплялися щодвадцять кроків, і на всіх було щось написано, за деякими лунало чудернацьке клацання, з замкових щілин просочувалися [158] звабливі запахи, а з-під дверей то тут то там виривалися цівочки різнобарвної пари.
Дідунь Джо і Чарлі майже бігли, щоб не відстати від містера Вонки. Іноді вони навіть встигали читати написи на деяких дверях. На одних було написано: "ЇСТІВНІ ЗЕФІРНІ ПОДУШЕЧКИ".
— Зефірні подушечки — це смакота! — вигукнув на бігу містер Вонка. — Коли я завезу їх у крамниці, то за ними шалітимуть! Але нема коли туди заходити! Ані хвильки!
На інших дверях був напис: "ЛИЗАЛЬНІ ШПАЛЕРИ ДЛЯ ДИТЯЧИХ КІМНАТ".
— О, що то за насолода, ці лизальні шпалери! — крикнув, пробігаючи, містер Вонка. — На них намальовано фрукти: банани, яблука, помаранчі, виноград, полуниці, дріманиці...
— Дріманиці? — не зрозумів Майк Тіві.
— Не перебивай! — вигукнув містер Вонка. — [159]
На шпалерах намальовано різні фрукти, і якщо лизнути малюночок з бананом, то він має смак банана. Якщо лизнути полуницю, то вона смакуватиме, як полуниця. А якщо лизнути дрі-маницю, то вона буде на смак точнісінько, як дріманиця...
— А яка на смак дріманиця?
— Ти знову щось бурмочеш, — скривився містер Вонка. — Наступного разу говори голосніше. Ідемо далі! Швидше!
"ГАРЯЧЕ МОРОЗИВО ДЛЯ ХОЛОДНИХ ДНІВ" — було написано на наступних дверях.
— Надзвичайно корисне взимку, — сказав, не зупиняючись, містер Вонка. — Гаряче морозиво вас зігріє, коли надворі холодно. А ще я роблю гарячий лід для гарячих напоїв. Від гарячого льоду гарячі напої стають ще гарячіші.
"КОРОВИ, ЩО ДОЯТЬСЯ ШОКОЛАДНИМ МОЛОКОМ" — такий був напис на інших дверях. [160]
— О, мої гарнюні корівки! — вигукнув містер Вонка. — Як я їх люблю!
— А чого на них не можна глянути? — запитала Верука Солт. — Чого ми пролітаємо повз такі цікаві зали?
— Зупинимось, коли буде треба! — відповів містер Вонка. — Не будь така нетерпляча!
"ЛЕТЮЧІ ШИПУЧКИ" — було написано на наступних дверях.
— О, це просто казкові напої! — крикнув містер Вонка. — Вони наповнюють вас бульками, а бульки наповнені спеціальним газом, а той газ такий летючий, що підносить вас над землею, мов повітряну кульку, і ви летите вгору, аж доки гупнетеся головою об стелю... і так там і залишитесь.
— А як тоді спуститися вниз? — запитав Чарлі.
— Ясно як — треба відригнути, — пояснив містер Вонка. — Щосили — голосно, сильно й смачно відригуєте, і газ виходить угору, а ви — падаєте вниз! Тільки не пийте цих напоїв надворі! Ніколи не відомо, як високо вас занесе. Якось я дав напитися старому умпа-лумпі на фабричному подвір'ї, і він полетів — усе вище й вище, аж поки зовсім зник з очей! Було так сумно. Я його більше ніколи не бачив.
— Хай би був відригнув, — сказав Чарлі.
— Звісно — хай би, — погодився містер Вон-ка. — Я стояв і кричав йому: "Та відригни ж, старий дурню, відригни, бо не повернешся на землю ніколи!" Але він не зміг, чи не захотів, чи не зумів, я вже й не знаю. Може, був занадто чемний. Тепер він, мабуть, десь на Місяці.
На ще одних дверях був напис: "КВАДРАТНІ ЦУКЕРКИ, ЩО ОБЕРТАЮТЬСЯ КРУГЛИМИ".
— Стривайте! — вигукнув містер Вонка, раптово зупиняючись. — Я дуже пишаюся своїми квадратними цукерками, що обертаються круглими. Зазирнімо сюди. [162]
Розділ 23. Квадратні цукерки, що обертаються круглими
Усі зупинилися і з'юрмилися біля дверей, верхня половинка яких була скляна. Дідунь Джо підняв Чарлі, щоб тому краще було видно, і Чарлі, зазирнувши, побачив довжелезного стола, на якому нескінченними рядами лежали квадратні білі цукерочки. Вони дуже нагадували квадратні грудочки цукру-рафінаду — хіба що на кожній збоку було намальоване кумедне рожеве личко. При кінці стола кілька умпа— [163]лумпів старанно малювали на цукерках нові й нові личка.
— Ось вони! — вигукнув містер Вонка. — Квадратні цукерки, що обертаються круглими!
— Не бачу, щоб вони ставали круглими, — знизав плечима Майк Тіві.
— Вони все ще квадратні, — погодилася Ве-рука Солт. — Абсолютно квадратні.
— А вони і є квадратні, — сказав містер Вонка. — Я не казав, що вони не квадратні.
— Ви сказали, що вони круглі! — наполягала Верука Солт.
— Я такого не казав, — обурився містер Вонка. — Я казав, що вони обертаються круглими.
— Але ж вони не обертаються круглими! — не вгавала Верука Солт. — Вони квадратні!
— Ні, вони обертаються круглими, — переконував містер Вонка.
— Аж ніяк вони круглими не обертаються! — зірвалася на крик Верука Солт. [164]