Чарлі і шоколадна фабрика

Страница 14 из 25

Роальд Дал

— Це тому, що його змішували у водоспаді, — пояснив містер Вонка.

Човен линув за течією. Річка вужчала. Попереду був якийсь темний тунель — великий круглий, схожий на величезну трубу — і річка текла прямісінько в цей тунель. І човен теж несло туди!

— Веслуйте! — крикнув містер Вонка, зіскочивши на ноги й розмахуючи тростиною. — Повний вперед!

Умпа-лумпи завеслували ще швидше, човен влетів у темний, аж чорний тунель, а пасажи-Ри злякано залементували. [127]

— А вони бачать, куди пливуть? — верещала в темряві Віолета Бореґард.

— Ніхто не знає, куди вони пливуть! — заре* готав містер Вонка.

— Ні, ніхто із вас не знає, де маршрут наш пролягає, де ця річка завертає

й хто на весла налягає! —

Світла жодного немає, і

небезпека наростає,

жах серденька наші крає —

що на нас усіх чекає?

Човен мчить, не сповільняє...

— У нього не всі дома! — заволав чийсь переляканий батько, і ось уже крики батьків^ матерів злилися в один хор жаху. — Він божевільний! — кричали вони.

— Навіжений!

— Псих!

— Очманілий!

— Ненормальний!

— Придуркуватий!

— Безголовий!

— Причмелений!

— Скажений!

— Шизонутий!

— Пришиблений!

— Дебільний!

— Ні, він не такий! — заперечив дідунь Джо.

— Увімкнути світло! — наказав містер Вонка. Спалахнуло світло, яскраво осяявши весь тунель, і Чарлі побачив, що вони справді опинились у велетенській трубі, широченні стіни якої вигиналися вгору і були білосніжні й бездоганно чисті. Течія шоколадної річки в цій трубі була дуже стрімка, умпа-лумпи веслували, мов навіжені, і човен летів з шаленою швидкістю. Містер Вонка підстрибував на кормі й закликав веслярів веслувати ще швидше. Йому, [129] мабуть, подобалося зі свистом мчати крізь білий тунель на рожевому човні по шоколадній річці, і він плескав у долоні, сміявся й поглядав на пасажирів, щоб упевнитися, що їм приємно не менше, ніж йому.

— Дивіться, дідуню! — крикнув Чарлі. — Двері в стіні!

Над самісінькою поверхнею річки в стіну тунелю були вбудовані зелені двері. Вони так швидко повз них промчали, що ледве встигли прочитати напис: "СКЛАД НОМЕР 54. УСІ СОРТИ КРЕМІВ — МОЛОЧНИЙ КРЕМ, ЗАВАРНИЙ КРЕМ, ФІАЛКОВИЙ КРЕМ, КАВОВИЙ КРЕМ, АНАНАСОВИЙ КРЕМ, ВАНІЛЬНИЙ КРЕМ ТА КРЕМ ДЛЯ ВОЛОССЯ".

— Крем для волосся? — скривився Майк Ті-ві. — Ви тут що, вживаєте крем для волосся?

— Веслуйте! — закричав містер Вонка. — Нема коли відповідати на дурні запитання!

Вони промайнули повз чорні двері. "СКЛАД НОМЕР 71" — було написано на них. — "БИТИ — ВСІХ ФОРМ І РОЗМІРІВ".

— Навіщо вам тут бити? — здивувалася Ве-рука Солт.

— Щоб збивати вершки, — пояснив містер Вонка. — Як можна збивати вершки без бит? Збиті вершки не стануть збитими вершками, доки їх не збити битами. Так само, як круті яйця не стануть крутими, доки їх добряче не покрутити! Веслуйте!

Вони проминули жовті двері з написом: "СКЛАД НОМЕР 77 — УСІ СОРТИ БОБІВ —КАКАО-БОБИ, КАВОВІ БОБИ, БОБИ-ВИСОКІ-МОВ-ТОПОЛЯ Й БОБИ-ДУРНІ-НЕМОВ-КВАСОЛЯ".

— Дурні-немов-квасоля? — вигукнула Віоле-та Бореґард.

— Такі, як ти! — відповів містер Вонка. — Нема часу на суперечки! Швидше, швидше! [131] За п'ять секунд попереду з'явилися яскраво-червоні двері, і він зненацька замахав своєю тростиною з золотою бамбулькою й закричав:

— Спинити човна!

Розділ 19. Цех винаходів — вічні барбариски й волосяні іриски

Коли містер Вонка крикнув: "Спинити човна!", умпа-лумпи шалено завеслували назад. Човен зупинився.

Веслярі скерували його до червоних дверей. На дверях був напис: "ЦЕХ ВИНАХОДІВ —СТОРОННІМ ВХІД ЗАБОРОНЕНО". Містер Вонка витяг з кишені ключа, перехилився через облавок човна і встромив ключа в щілину.

— Це найважливіший цех усієї фабрики! — повідомив він. — Тут готуються, киплять і булькають усі мої найновіші і найтаємніші винаходи! Старий Фікельґрубер передні зуби віддав би, щоб потрапити сюди хоч на три хвилинки!

Не кажучи вже про Тицьноса зі Слаґвортом та всіх інших паскудних виробників шоколаду} Але послухайте мене! Коли зайдете, то нічого не займайте! Нічого не торкати, не чіпати й не куштувати! Домовились?

— Так, так! — закричали діти. — Ні до чого й не торкнемось!

— Досі, — сказав містер Вонка, — ще нікому* навіть умпа-лумпам, не дозволялося сюди за-? ходити!

Він відчинив двері і ступив з човна прямо в цех. Четверо дітей з батьками кинулися за ним.

— Нічого не займати! — нагадав містер Вонка. — І нічого не перекиньте!

Чарлі Бакет почав розглядати велетенську залу, в якій вони опинилися. Зала нагадувала якусь відьомську кухню! Скрізь кипіли й булькали на величезних плитах чорні металеві казани, а ще свистіли чайники, шипіли каструлі бряжчали й шкварчали дивні залізні апарати [134] по стінах і по стелі зміїлися труби, і всю залу наповнювали дим, пара та розкішні смачні пахощі.

Сам містер Вонка раптом розхвилювався ще дужче, і відразу стало видно, що він цей цех любить найбільше. Він стрибав довкола казанів та апаратів, мов дитина, що отримала різдвяні дарунки й не знає, який розгортати спочатку. Спершу він зняв накривку з величезного казана й принюхався; тоді оббіг барильце з якоюсь липкою жовтою речовиною, встромив туди пальця й облизав; тоді метнувся до якогось апарата й попереставляв на ньому з десяток важільців та ручечок; потім крізь скляні дверцята стурбовано зазирнув у велетенську духовку, зрадів побаченому й захихотів, потираючи руки.

Після цього підбіг до іншого апарата — невеличкої блискучої машинки, що постійно пухкала: "пух-пух-пух-пух-пух" і за кожним таким "пух" з неї вилітав і падав у кошик на [135] підлозі великий зелений скляний камінець. Чи щось схоже на камінець.

— Вічні барбариски! — гордо вигукнув містер Вонка. — Найновіша новинка! Я їх винайшов спеціально для дітей, яким дають дуже мало кишенькових грошей. Можна покласти вічну барбариску в рота і смоктати-смоктати-смоктати, і вона ніколи не поменшає!

— Наче жуйка! — зраділа Віолета Бореґард.

— Аж ніяк не жуйка, — заперечив містер Вонка. — Жуйку треба жувати, а якщо жувати ці барбариски, то можна зуби поламати. Але на смак вони чудові! І щотижня міняють колір! І не меншають! Не зникають! НІКОЛИ! Принаймні, я так гадаю. Оце зараз одну барбариску випробовують у сусідній тестувальній залі. її смокче один умпа-лумпа. Смокче майже рік безперестанку, а барбариска як нова!