Коли влігся відгомін лев'ячого ревіння, запанувало мовчання. Еллі та її товариші чекали, що ж відповість Гудвін на їхній сміливий виклик. У цей час Тотошко напружено нюхав повітря і раптом кинувся у віддалений куток зали. Мить — і він зник з очей. Здивованій Еллі видалося, що песик проскочив крізь стіну. Але тієї ж миті зі стіни, ні, з-за зеленої фіранки, що зливалася зі стіною, з лементом вискочив маленький чоловічок:
— Заберіть собаку! Він укусить мене! Хто дозволив приводити у мій палац собак?
Мандрівники спантеличено дивилися на чоловічка. Зростом він був не вищий за Еллі, але вже старий, з великою головою і зморшкуватим обличчям. На ньому були барвистий жилет, смугасті штани і довгий сюртук. У руці він тримав довгий рупор і злякано відмахувався ним від Тотошка, який вискочив із-за фіранки й намагався вкусити його за ногу.
Залізний Дроворуб рішуче ступив назустріч незнайомцеві.
— Хто ви, такий? — суворо запитав він.
— Я — Гудвін, Великий і Жахливий, — тремтячим голосом відповів чоловічок. — Але, будь ласка, прошу не чіпайте мене! Я зроблю все, що ви від мене вимагаєте!
Подорожні перезирнулись з надзвичайним подивом і розчаруванням.
— Але ж я гадала, що Гудвін — це Жива Голова, — мовила Еллі.
— А я вважав, що Гудвін — Морська Діва, — сказав Страшило.
— А я думав, що Гудвін — Страшний Звір, — сказав Дроворуб.
— А я уявив собі, що Гудвін — Вогненна Куля, — сказав Лев.
— Усе це так, і всі ви помиляєтесь. — лагідно мовив незнайомець. — Це лишень маски.
— Як маски?! — вигукнула Еллі. — Хіба ви не Великий Чарівник?
— Тихіше, дитино моя! — сказав Гудвін. — Про мене склалася думка, що я Великий Чарівник.
— А насправді?
— Насправді… гай-гай, насправді я звичайна людина, дитино моя!
Сльози покотилися з очей Еллі від розчарування й образи.
Залізний Дроворуб також мало не заплакав, та вчасно згадав, що немає при собі маслянки.
Розгніваний Страшило закричав:
— Я скажу, хто ви такий, якщо ви цього не знаєте! Ви обманщик, пікапу, трикапу!
— Ваша правда, — відповідав чоловічок, лагідно усміхаючись і потираючи руки. — Я — Великий і Жахливий Обманщик!
. — То як же тепер бути? — запитав Залізний Дроворуб. — Від кого ж я одержу серце?
— А я мозок? — додав Страшило.
— А я сміливість? — рикнув Лев.
— Друзі мої! — сказав Гудвін. — Не кажіть про дрібниці. Подумайте, яке жахливе животіння веду я у цьому палаці!
— У вас жахливе існування? — здивувалась Еллі.
— Так, дитя моє! — зітхнув Гудвін. — Зважте, що ніхто-ніхто у світі не знає, що я — Великий Обманщик, і мені довгі роки доводиться хитрувати, критися і всіляко дурити людей. А ви знаєте, яка-то нелегка справа — морочити людям голови, І, на лихо, це завжди перестає бути таємницею. Ось ви мене викрили, і, правду кажучи, — він зітхнув, — я радий цьому! Звичайно, я помилився, що впустив вас усіх гуртом та ще й з цим клятим собачам…
— Гей ви, обережніше! — зауважив Тотошко, вишкіривши зуби.
— Прошу вибачення, — вклонився йому Гудвін, — я не хотів вас образити… Так, на чому ж я зупинився? Ага, згадав… Я впустив вас усіх разом, бо дуже злякався Летючих Мавп.
— Але я нічого не розумію! — сказала Еллі. — Як же тоді я вас бачила в образі Живої Голови?
— Це дуже просто! — відповів Гудвін. — Ідіть за мною, і ви зрозумієте.
Він провів їх через потаємні двері у комірчину за тронною залою. Там вони побачили і Живу Голову, і Морську Діву, і звіра, і фантастичних птахів і риб. Усе це було виготовлене з паперу, картону, пап'є-маше і майстерно розфарбоване.
— Ось форми, в які може перевтілюватися Гудвін, Великий і Жахливий, — сміючись сказав викритий Чарівник. — Як бачите, вибір досить багатий і зробить честь будь-якому цирку.
— Все це так бридко… тобто, я хотів сказати дивно, — мовив Страшило.
Лев підійшов до Голови і сердито вдарив її лапою. Голова покотилась по підлозі, перекидаючись і люто поводячи очима. Наляканий Лев відскочив, загарчавши.
— Найскладніше, — зітхнув Гудвін, — спрямовувати очі. Я з-за фіранки смикав за ниточки, але очі дивились не туди, куди треба. Ти, напевне, помітила, дитино моя?
— Мене це вразило, — відповіла Еллі. — але я була так налякана, що не зрозуміла, у чому справа.
— А я на переляк і розраховував, — зізнався Гудвін. — Якщо мої перетворення і не завжди були досконалими, то страх відвідувачів не давав їм помітити це.
— А Вогненна Куля? — вигукнув Лев.
— От вас якраз я боявся найбільше, а тому й зробив кулю із вати, просочив її спиртом й запалив. Добре горіло, чи не так?
Лев з презирством відвернувся від Великого Обманщика.
— І як вам не соромно дурити людей? — запитав Страшило.
— Спочатку було соромно, а потім я звик, — відповів Гудвін. — Ходімо до тронної зали, і я вам розповім усю свою історію.
ІСТОРІЯ ГУДВІНА
удвін посадовив гостей у м'які крісла й розпочав:
— Звати мене Джеймс Гудвін. Народився я у Канзасі…
— Як?! — здивувалась Еллі. — І ви з Канзасу?
— Так, дитя моє! — зітхнув Гудвін. — Ми з тобою земляки. Я покинув Канзас багато-багато років тому. Твоя поява розтривожила й схвилювала мене, але я боявся викриття, тож послав тебе до Бастінди. — Від сорому він похнюпив голову. — Одначе, я сподівався, що срібні черевички захистять тебе, і, як бачиш, не помилився… Але повернімося до моєї історії. Замолоду я був актором, грав царів і героїв. Переконавшись, що маю від цього малий заробіток, я став балоністом.
— Ким? — не зрозуміла Еллі.
— Ба-ло-ні-стом. Я піднімався на балоні, тобто на повітряній кулі, аеростаті, наповненому легким газом. Я це робив, щоб потішити натовп, роз'їжджаючи по ярмарках. Свій балон я завжди прив'язував мотузкою. Одного разу вона обірвалася, мій балон підхопило ураганом, і він помчав невідомо куди. Я летів цілу добу, проминув пустелю і високі гори й опустився у Чарівній країні, яку тепер називають країною Гудвіна. Звідусіль збіглися люди і, побачивши, що я спускаюсь з неба, визнали мене за Великого Чарівника. Я не переконував цих довірливих людей. Навпаки, я згадав ролі царів і героїв й зіграв роль Чарівника досить вдало для першого разу (втім, там не було критиків!). Я оголосив себе правителем країни, і жителі охоче підкорилися мені. Вони сподівались на мій захист від злих чаклунок, які відвідували країну. Насамперед я побудував Смарагдове місто.