Сльози радощів ринули з очей Залізного Дроворуба, коли він знову побачив своїх друзів. Страшило і Еллі витирали йому сльози ліловим рушником, побоюючись, щоб не заіржавіли його щелепи. Еллі теж плакала від радощів, і навіть Полохливий Лев пустив сльозу. Лев так часто витирав очі хвостом, що китичка його зволожилася, й Левові довелось вибігти на подвір'я, щоб просушити хвоста на сонечку.
З нагоди всіх цих радісних подій у палаці влаштували веселий банкет. Еллі та її друзі сиділи на почесних місцях, і на їх честь було випито чимало келихів лимонаду та фруктового квасу.
Один з гостей навіть запропонував, щоб віднині на честь феї Рятівної Води кожний Мигун вмивався п'ять разів на день; після довгих суперечок погодились, що досить буде і трьох.
Друзі провели ще кілька щасливих днів у Фіолетовому палаці серед Мигунів і почали збиратися у дорогу назад.
— Треба йти до Гудвіна: він повинен виконати свої обіцянки, — мовила Еллі.
— О, нарешті я одержу свій мозок! — вигукнув Страшило.
— А я серце! — сказав Залізний Дроворуб.
— А я сміливість! — рикнув Полохливий Лев.
— А я повернусь до тата й мами до Канзасу! — сказала Еллі і заплескала в долоні.
— І там я провчу того хвалька Гектора, — додав Тотошко.
Вранці вони скликали Мигунів і тепло попрощалися з ними.
Із натовпу вийшли три сивобородих діди, звернулись до Залізного Дроворуба і поштиво прохали його залишитись правителем їхньої країни. Мигунам дуже подобався сліпуче-блискучий Залізний Дроворуб, його струнка постава, коли він велично крокував із золотою сокирою на плечі.
— Залишайтеся з нами! — просили його Ми-гуни. — Ми такі безпомічні й несміливі. Нам потрібен король, який міг би захистити нас від ворогів. Раптом на нас нападе якась зла чаклунка і знову поневолить нас! Ми дуже просимо вас! — Від самої лише згадки про злу чаклунку Мигуни заволали від жаху.
— Немає більше злих чаклунок у країні Гудвіна! — гордо заперечив Страшило. — Ми з Еллі знищили їх усіх!
Мигуни витерли сльози й сказали:
— Подумайте, який вигідний правитель, котрий не їсть, не п'є, отже, не обтяжуватиме нас податками. І коли він постраждає в бою з ворогами, ми зможемо відремонтувати його: у нас уже є досвід.
Залізного Дроворуба це втішило.
— Зараз я не можу розлучатися з Еллі. — мовив він. — І мені треба одержати в Смарагдовому місті серце. Але потім… я подумаю, можливо, і повернусь до вас.
Мигуни зраділи і веселими вигуками "Ура!" проводжали мандрівників.
Уся компанія одержала коштовні подарунки.
Еллі вручили браслет з алмазами. Залізному Дроворубу зробили красиву золоту маслянку, оздоблену дорогоцінними камінчиками. А Страшилові — чудовий ціпок з набалдашником із слонової кістки й до капелюха підвісили срібні дзвіночки з чудовим передзвоном. Страшило надзвичайно загордився подарунками. Ступаючи, він далеко виставляв руку з ціпком і потрушував головою, аби вдосталь насолодитися мелодійним передзвоном дзвіночків. Незабаром усе це йому набридло і він став поводитися, як і раніше.
Лев і Тотошко одержали золоті ошийники. Леву ошийник спочатку не сподобався, але майстер Лестар повідав йому, що всі царі носять золоті ошийники; і тоді Лев змирився з цією неприємною прикрасою.
— Коли мене наділять сміливістю, — мовив Лев, — то я стану царем звірів, отже, мені заздалегідь треба звикати до цієї штукенції…
ПОВЕРНЕННЯ ДО СМАРАГДОВОГО МІСТА
іолетове місто Мигунів лишилося позаду. Мандрівники йшли на захід. Еллі була у Золотій Шапці. Дівчинка випадково наділа її у кімнаті Бастінди. Вона не знала про чарівну силу Шапки, але та сподобалась дівчинці, і Еллі наділа її.
Вони йшли весело і сподівались за два-три дні дістатися до Смарагдового міста. Та в горах, де вони билися з Летючими Мавпами, подорожні збилися з дороги і пішли в інший бік.
Дні минали за днями, а вежі Смарагдового міста не з'являлися на видноколі.
Харчі закінчувалися, і Еллі стурбовано думала про майбутнє.
Одного разу, коли мандрівники відпочивали, дівчинка раптом згадала про свисток, подарований їй королевою-мишею.
— А що, коли я свисну?
Еллі тричі дмухнула у свисток. У траві зашелестіло, і на галяву вибігла королева польових мишей.
— Ласкаво просимо! — радісно вигукнули подорожні, а Дроворуб ухопив за ошийника невгамовного Тотошка.
— Чого бажаєте, друзі мої? — запитала королева Раміна своїм тоненьким голоском.
— Ми повертаємося до Смарагдового міста з країни Мигунів і заблукали, — сказала Еллі. — Допоможіть нам знайти дорогу!
— Ви йдете у протилежний бік, — сказала мишка, — незабаром перед вами виникне пасмо гір, що оточують країну Гудвіна. І звідси до Смарагдового міста йти багато-багато днів.
Еллі посмутніла.
— А ми гадали, що невдовзі побачимо Смарагдове місто.
— Про що може журитися людина, у котрої на голові Золота Шапка? — здивовано запитала королева-миша. Вона хоч була і маленька на зріст, та належала до роду фей і знала таємниці вжитку всіляких чарівних речей. — Викличте Летючих Мавп, і вони перенесуть вас куди треба.
Почувши про Летючих Мавп, Залізний Дроворуб затремтів, а Страшило зіщулився з жаху. Полохливий Лев замахав кошлатою гривою:
— Знову Летючі Мавпи? Дякую красненько! Я з ними вже добре знайомий і, як на мене, ці тварі гірші за шаблезубих тигрів!
Раміна розсміялася:
— Мавпи покірно служать володареві Золотої Шапки. Погляньте на підкладку: там все написано, що треба робити.
Еллі зазирнула всередину.
— Ми врятовані, друзі мої! — весело вигукнула вона.
— Я залишаю вас, — з гідністю мовила королева-миша. — Наш рід давно ворогує з Летючими Мавпами. До побачення.
— До побачення! Спасибі, — прокричали мандрівники, і Раміна зникла.
Еллі почала вимовляти чарівні слова, написані на підкладці.
— Бамбара, чуфара, лорики, йорики…
— Бамбара, чуфара? здивовано перепитав Страшило.
— Ох, будь ласка, не заважай, — попрохала Еллі, і читала далі: Пікапу, трикапу, скорики, морики…
— Скорики, морики… прошепотів Страшило.
— З'явіться переді мною, Летючі Мавпи! — голосно закричала Еллі в повітрі зашуміла зграя Летючих Мавп.
Мандрівники мимоволі пригнули голови до землі, згадавши минулу зустріч з мавпами. Однак зграя тихенько приземлилася, і вожак Уорра поштиво вклонився Еллі.