– Ну все! Понесу покажу Шефові, а тоді – у печеру "Тридцять три лиха" під нагляд хвороб на вічне зберігання! – вигукнув Бабай.
– А мені можна з вами до Шефа? – прохально спитав Кощій Валера.— Я ж усе-таки брав активну участь в операції… – І я! І я! – підхопила Баба Яга. – І мені! Ху! Всі штани на колінах протер, шукаючи! – вигукнув Змій Горинич.
– Давайте! Усіх беру! Я добрий! То тільки дурні батьки лякають мною дітей. "Бабай! Бабай! Сиди тихо, а то прийде Бабай і забере тебе у мішок!" Яка дурниця! Не знають, що Бабай – то сама доброта, що він тільки й дба-бає, щоб усім було добре. Ходімо! Раз дзеркальце у нас, про всіх подба-баю! Будуть і нагороди і подяки. Ходімо!
"Ну все! Все пропало!" – з відчаєм подумав Вася. І в останню мить, як вони вже підійшли до погребні, вигукнув:
– А Незнайомка?! Ви ж обіцяли!
Бабай обернувся:
– А-а… Правильно! Я обіцяв. Забув. Ну що ж. Тепер Незнайомка нам не потрібна. Як занесемо у печеру дзеркальце, приведу її тобі.
Бабай тричі тупнув ногою, і вони провалилися крізь землю.
Вася лишився сам.— Розгублений, убитий горем.
"Що ж це робиться?! Що ж це відбувається у світі білому?! Люська Бабенчук – Баба Яга! Ігор Горенко – Змій Горинич! А Валера, ліпший друг мій Валера – Кощій Безсмертний!.. Жах який!.. А з мене хотіли Дракона Васю зробити. Три голови. І в усіх трьох – вогонь з рота! Брр!.. Й уві сні кошмарному не насниться!"
Минуло кілька хвилин. З залізним скреготом розчинилися іржаві двері печери "Тридцять три лиха", і, випхнувши поперед себе Незнайомку, вискочили Змій Горинич, Баба Яга і Кощій Валера. Всі мали на обличчях білі марлеві маски-пов'язки. Останнім вискочив Бабай. І одразу захлопнув двері, щоб не повилазили з печери хвороби.
– От тобі твоя Незнайомка! – геть обоє з нашої країни! – суворо гукнув Бабай (де й поділася його лагідність!). – Дякуйте, що ми вас узагалі відпустили!
– Що кісточок ваших у ступі не потовкли – цюк-цюк-цюк!.. – свиснула носом Баба Яга.
– Не спопелили вас! Ху! – хукнув Змій Горинич.
– У казані не зварили! Буль-буль-буль! – вищирився Кощій Валера.
– Просто у нас сьогодні свято. Не хочемо його псувати. Ідіть і не озирайтесь! – наказав Бабай, виштовхуючи Васю і Незнайомку за ворота.
Ворота із скреготом зачинилися. Гримнула важезна клямка.
РОЗДІЛ П'ЯТНАДЦЯТИЙ,
в якому наші герої знову повертаються у Зландію. Початок операції "Чарівне дзеркальце".
І от уже стоять Вася і Незнайомка за ворітьми у лісі.
– Пробачте,— опустив голову Вася. – Не вберіг я дзеркальце. Змушений був оддати.
– Не біда! Головне, що ти проніс його у Зландію. Молодець! Ти поводився, як справжній герой, – похвалила його Незнайомка.
– Та! – махнув рукою Глечик.— Який там герой!.. Ви подивіться, що робиться!.. На кого перетворилися мої однокласники, мій найкращий друг Валера. Це ж просто жах!
– Так! Я згодна з тобою. Це жахливо. Колись сонячні зайчики перемогли всю вражу силу, тільки для казок лишили по одній особі. А пан Морок із чарівного лабіринту втік і вирішив відновити всю оцю нечисть. Бачиш, заснував Зландію, розплідник усякого зла, тепер вербує нестійких дітей, зривщиків дисципліни та хуліганів і поповнює ними вражу силу.
– Жах!.. Що ж робити? Як же я додому піду? Що я Валериним батькам скажу, дідові Павлу Харитоновичу? Що? "Ваш син і онук перетворився на Кощія Безсмертного за власним бажанням!" Вони ж усі збожеволіють! Невже не можна вже нічого зробити? Якось вплинути на них?
– Можна. Для цього й треба було пронести у Зландію чарівне дзеркальце. Воно не тільки тому чарівне, що пускає чарівного сонячного зайчика: кожен, хто гляне у нього, ніби зазирне собі у душу. У нього відразу прокинеться совість. І зникнуть чари пана Морока, пропаде дія соку рослини-дорослини. І він перестане бути вражою силою, знову повернеться у дитинство. Пан Морок знає про це і тому вперто полював за дзеркальцем. Тому він суворо заборонив зазирати у дзеркальце, вигадавши, буцімто це смертельно небезпечно. Та для самого пана Морока це справді небезпечно, бо сонячні зайчики – смертельні вороги пана Морока, зробленого з темряви.
– То що ж робити? Як примусити моїх однокласників і мого друга Валеру глянути у дзеркальце?
– От над цим давай подумаємо… Перш за їсє треба повернутися у Зландію.
– Вони ж не пустять, вони ж розгніваються… цюк-цюк-цюк!.. Ху!.. Буль-буль-буль!..
– По-моєму, якщо не помиляюсь, тобі пропонували перетворитися на дракона Васю?
– А… звідки ви знаєте?
– Ну… все-таки я таємнича Незнайомка. Мумять у мене бути свої секрети… – Незнайомка агадково усміхнулася.
– Ну… пропонував… Валера…
– То, може, варто погодитися…
– Що?! Стати драконом?! Три голови і в усіх огонь з рота?! Ні! Не хочу!
– Ну як не хочеш, то й не станеш. Перетвоення можливе тільки за власним бажанням. Але вдати, наче ти погодився, можеш. І тим часом примусити їх зазирнути у дзеркальце. Сказати, що, мовляв, той, хто у дзеркальце зазирне – стане наймогутнішим, найдужчим, найнепереможнішим. Тому, мовляв, пан Морок і не оче, щоб хтось зазирав. Владу втратити боїться.
– О! Це – ідея! Ви це зараз придумали? Незнайомка знов усміхнулася загадково.
– А хіба це має значення? То що – будемо?вертатися у Зландію? – І ви теж?
– А що ж – я тебе самого кину? Я весь час десь поблизу буду. Щоб на допомогу, як треба, прийти.
Вася одразу повеселішав. Що не кажіть, а зли хтось тебе підстраховує, завжди легше.
– От тільки як у Зландію пробратися? – задумливо мовила Незнайомка. – Ворота замкнені, паркан онде який високий…
– Ну, про це не турбуйтесь. Я ж туди пробрався! Думаєте, крізь ворота? Вони весь час замкнені. Через дірку в паркані. Тільки… – Вася почухав потилицю. – Чи пролізете ви?.. Ви ж усе-таки доросла.
– Ну, коли ти проліз, то й я пролізу, – впевнено сказала Незнайомка.
– Тоді – гайда!.. Тільки, мабуть, поповзом доведеться. Щоб не побачили ненароком.
– Поповзом – то й поповзом! – погодилася Незнайомка.
– А ваше довге плаття не порветься? Не заважатиме?
– Не хвилюйся!
Вася ліг у траву і поповз перший – дорогу вказувати. Незнайомка за ним. "Добре повзе, – подумав Вася, озирнувшися. – Як справжній хлопець! І не скажеш, що доросла тьотя та ще у довгому бальному платті".