Чари барвінкові (збірка)

Страница 5 из 13

Белоус Дмитрий

О слово із сяйвом лелітки,
помножуйся в силі сторицею:
ти стало пелюсткою квітки,
а треба — незламною крицею...

Подумав про неї, тендітну:
з якою зрівнять поетесою,
щоб лагідно й ніжно, як рідну,
народ називав просто Лесею?

Палала прозірлива жінка,
і сяяли барви палітри,
щоб слово дзвінке Українка
писалось з великої літери.

ЯКИЙ КОШИК У КУЩІ?

Загадка

На цей раз буде загадка простою:
берем звичайне слово з двох складів —
зелений кущ, який цвіте весною,
назад читаєм — кошик для грибів.

Що це за слово?

(Бузок, козуб)

ЗАЙМЕННИКИ — ЧИСТУНИ

Загадка-жарт

А хто з вас, діти, відгадає,
як будь-хто, перш ніж їстиме,
трьома займенниками має
зробити руки чистими?

(Має ви-ми-ти)

НІ КОЛА НІ ДВОРА

— А чому, — Тарасик запитав, —
про людей говорять інші люди:
той кілком поперек горла став;
той кілком стирчить, мовляв, усюди.

Тим хоч кіл на голові теши,
впертості й колом із них не вибить...
— А подумай, друже, й сам скажи...
— Хтозна, — побоявсь Тарасик схибить.

— Розумієш, в нашім словнику
ці звороти, мабуть, найдавніші:
хтось там як сорока на кілку,
той кілком поперек горла й інші

Мова нам підказує сама:
вдумайся, чому говорять зроду —
ні кола ані двора нема?
Відповідь — у побуті народу.

Лиш господар діставав наділ,
ще не маючи ніяких статків,
зразу забивав у землю кіл,
той кілок — початок всіх початків.

Стали тим колом і взагалі
звати поселенці учорашні
кожну смужку орної землі,
кіллями розмічену в два сажні...

І тепер нам ясно все цілком.
Отже, друже, пошуки не марні
Бачимо, чом вирази з кілком
в нашій мові й досі популярні

КРАЇНА І … ТВАРИНА

Загадка

В країни букву Я з боків відкину, —
й помітить зміну враз дитина кожна:
країна перетвориться в тварину,
що нам на ній і покататись можна.

Що це таке?

(Я – поні — я)

ВІН Є У КОЖНОГО

Загадка

У всіх він є, ось подивись—
старе, мале чи юне.
Та кепсько, коли хтось кудись
його без діла суне.

Що це таке?

(Ніс)

ЗАРУБАЙ НА НОСІ

Гриць катався на льоду,
не спитавшись мами,
та й потрапив у біду:
шурхнув з ковзанами.

Мамин гнів хлоп'я мале
пам'ятає й досі:
"Бить не битиму, але
зарубай на носі!"

Дивно це було сприймать
хлопцеві малому:
"Як? На носі зарубать?
Ще й собі самому?"

Може, нині смішно вам
в теплім дружнім колі
Гриць тепер сміється й сам, —
Гриць давно вже в школі

В літгурток він став ходить
і знайшов розгадку:
ніс походить від носить
в даному випадку!

Бо носили в правіки
за собою всюди
палички і дощечки
неписьменні люди.

І як ми в записники
все заносим з вами,
так вони — на дощечки,
звані в них носами.

Отже вираз виник там,
а зберігся й досі
Це, читачу, й ти затям,
зарубай на носі!

СЕСТРИВЕЧІР, ДОБРИЧКИ!

(З пастуших жартів)

На вигинах Сули, де більше паші,
розкошували наші корівки;
березняківські череди і наші
розходились по березі ріки.

До нас підходять їхні пастушки,
а ми їм жарту кидаєм пучок:
— Сестривечір, добрички,
чи не телячили ви наших бачичок?

— Телячили, — всміхаються, — телячили:
задрали лози та побігли в хвіст! —
Від старших знали, що ці жарти значили,
і розуміли їх нехитрий зміст...

ДУРНЕ, ЯК…

Загадка

Маленьким тішило мене:
на вигоні собі ґуля.
А то, бувало, як чкурне,
що ждати хтозна й відкіля...
На несвідомого: дурне, —
говорять люди, — як

(Теля)

ЗЕЛЕНА ВУЛИЦЯ

Кажу: зелена вулиця. Ну й що ж?
Усі ми добре знаєм, що це значить.
Але колись ішла по тілу дрож,
як хто "зелену вулицю" побачить.

Зелена вулиця сто літ назад,
коли ще час і смутен був, і скрутен,
це — дві стіни муштрованих солдат,
де в кожного зелений був шпіцрутен.

Між двох рядів по "вулиці" такій
здіймалися шпіцрутени-лозини:
засуджені проходили по ній,
тяжкі удари падали на спини.

І не один солдат від них помер,
і не один страждав і тяжко хворів.
А от зелена вулиця тепер —
в путі ланцюг зелених світлофорів.

Зелена вулиця! Як підоспів —
будь ласка, їдь, дається повна змога;
у переноснім значенні цих слів —
широка, вільна і пряма дорога.

СВІТ БАБУСИНИХ КАЗОК

На Сулі прозорі хвилі,
як бурштинові
Панський сад росте на схилі
в Костянтинові.

А в саду тім, кажуть, вітка
на ялиці є,
там на вітці висить клітка
із жар-птицею.

Краде білка там горіхи
з саду панського.
А для хлопця стільки втіхи
для селянського!

А горіхи, цю привабу,
кращу жемчуга,
й нам, було, приносить баба
Тимошенчиха.

А казкам які ми раді
тим, бабусиним,
що від них і взимку в хаті
як у вусі нам,

як веде про Йвана мову
про царевича,
про Телесика чи Бову
Королевича.

Наче мишки, тихо-тихо
всі сиділи ми;
як добро змагало лихо —
так раділи ми.

За вікном плелася сітка
сніговицею.
Цілу ніч нам сниться клітка
із жар-птицею...

ЄДИНЕ СЛОВО

Загадка

Хто захоче відгадати — хай не дуже поспіша:
в мові це єдине слово, де апостроф після Ш.
Коли, друже, ти одразу розгадать не знаєш як,
зосередься — розгадаєш: слово це просте

(Миш'як)

СТАНЕ ВІН
ПРИВАБЛИВОЮ РІЧЧЮ

Загадка

Вказівний простий займенник цей
повтори в жіночім роді двічі —
й стане він привабливою річчю,
забавкою для малих дітей.

Що це?

(Цяця)

ЩО ЗА СПЛЮХА?

Загадка

Не з заліза, не з дерева
ця пухкенька сплюха:
є у неї два черева
і чотири вуха.

Що це таке?

(Подушка)

КОЛЯДНИК

Є колядочка у Гриця:
"Коляд-коляд-колядиця!"

Мати хусткою зав'яже —
тільки носик вигляда.
Хоч мороз "Дошкулю" каже,
так на те ж і коляда!

Гриць завбільшечки з мізинець,
але справжній колядинець.

Колядує, як годиться:
"Коляд-коляд-колядиця!